Від Ювентуса до Чикаго Файр: Коваленки свого щастя
Getty Images/Global Images Ukraine. Віктор Коваленко в складі Емполі То тут, то там чути: Коваленко згадує, як торував собі дорогу в соккері, Коваленко вийшов на заміну в «Емполі», Коваленко пройшов шлях від аматорського колективу до української Прем’єр-ліги. Коваленків в українському футболі так багато, що мимохіть прагнеться якось систематизувати їхню присутність. Символічна команда з носіїв цього прізвища вийшла незлецькою. В усякому разі клуби, які репрезентують ці хлопці, хоч і різного ступеня іменитості, проте залишили слід і в українському, й в європейському, ба навіть у північноамериканському футболі. Й хоча колективів ледь не кожен із Коваленків змінив чималезно, однак щоразу я виокремлював один, з яким у мене (та й, думаю, у багатьох) асоціюється той чи інший гравець. Отже, згадаймо однойменків. Олександр Анатолійович є вихованцем харківського футболу, однак більшу частину ігрової кар’єри присвятив клубам Західної України. Водночас свій невеличкий вищоліговий досвід дістав у «Металісті», запорізькому «Торпедо» й «Миколаєві». А найбільше матчів відіграв у половині 1990-х за «Львів». Альтернативою Олександру Анатолійовичу може стати інший вихованець харківського футболу Максим. Зараз йому – 22. Він лише розпочинає свій шлях у великому футболі. Сподіваюся, на цій многотрудній путі йому щаститиме. Ліворуч у захисті – Іван. Це ще один вихованець харківського футболу й саме той хлопець, який із «Металістом 1925» пройшов тернистий шлях з аматорів до вітчизняної Прем’єр-ліги. Однак улітку цього року Іван покинув клуб, що став для нього рідним. pfl.ua Коcтянтин Коваленко В центрі оборони – ветеран «Оболоні-Бровар» Костянтин. У його контексті мені найбільше запам’ятався матч 7-річної давнини у Рівному, коли в Костянтина вийшло зробити своєрідний дубль: вразити й свої, й чужі ворота. Спершу після навісу Олексія Зозулі він виграв верхову боротьбу в нападників рівнян, однак спрямував м’яч у свої ворота. У схожий спосіб він уразив і ворота суперників: подача Юрія Бровченка, й вправна гра головою Костянтина. Щоправда, ціною травми, адже тодішній кіпер народного клубу Олександр Ільющенков, намагаючись дістатися м’яча, просто вдарив оболонця кулаком в обличчя. Ще однією пам’ятною сторінкою в ігровій кар’єрі Костянтина стала добряча дюжина матчів у складі збірної України U-19. Третій оборонець символічної команди – кременчужанин Валерій. Левову частку своєї кар’єрі він провів за межами України, серед калмицьких степів. Однак пограв за рідний клуб також: і ще в аматорах, й у вищій українській лізі. Дмитро Коваленко. Українська зірка американської МЛС Киянин із Микільської Слобідки, вихованець Володимира Онищенка та Віктора Кондратова, Дмитро зробив собі ім’я за океаном. Він грав разом із Христо Стоїчковим і Девідом Бекхемом, відкривав у Чикаго футбольну академію, без найменшого успіху пробував себе в українському футболі, завітав до Гамбургу в екстравагантний клуб «Санкт-Паулі». Назагал у його північноамериканській кар’єрі було п’ять різних клубів, проте якнайбільше він асоціюється з «Чикаго Файр». Його в символічній збірній поставлю на позицію опорника. Getty Images/Global Images Ukraine. Дмитро Коваленко Ліворуч розташую Богдана, який свого часу трошки пограв за збірну України U-17, намагався пробитися нагору в системі донецького «Шахтаря», поподорожував по закордонах (ніде правди діти, й на болота зазирав), пограв за «Минай», а надалі поїхав до Іспанії, де забивав у Терсері в складі «Колунги» (зокрема в грудні минулого року відзначився переможним м’ячем у ворота «Барсії» із Сан-Себастьяна). Цього літа Богдан уклав 2-річний контракт із болгарським клубом «Пірін». Щоправда, якщо в липневих іграх частіше виходив в основі, то в серпні дедалі більше залишається в запасі. В центрі півзахисту – Олександр Олександрович, який свого часу грав за збірну України U-21, а також долучився до «бронзи» донецького «Металурга» в сезоні-2001/02. На жаль, його післяігрова доля склалася трагічно: певний час він працював як футбольний арбітр, однак у грудні 2010 р. вкоротив собі віку, вистрибнувши з вікна власної квартири в тодішньому Дніпропетровську. Під нападниками – ексгравець національної збірної Віктор. Колись-заколись йому видавали безліч авансів, та за великим рахунком поки що він не виправдав сподівань. В Італії у нього є (може, й більш слушним тут буде слово «був») шанс перезапустити кар’єру, однак на сьогодні ним він не скористався ані в «Аталанті», ані в «Емполі». Хоча талантом херсонський хлопець аж ніяк не обділений й за сумлінної роботи ще може нагадати про себе. Нині Віктор перебуває на черговому роздоріжжі своєї ігрової кар’єри. Як рухатися далі: манівцями чи навпростець? У будь-якому разі щиро зичу йому не схибити з вибором стежини. Праворуч у півзахисті ще один уродженець Херсонщини, а саме Каланчака, Ілля. Він змінив чимало клубів в Україні, пробував сили й за кордоном. Найдовше на межі 2010-х–2020-х рр. затримався в «Інгульці». Нині захищає кольори амбітного вишгородського клубу «Діназ». Його основне амплуа – лівий вінгер, однак цілком може зіграти й праворуч. Щоправда, в нещодавньому матчі проти «Полтави» Іллю замінили ще в половині 1-го тайму («Діназ» до того часу вже залишився в меншості).
Воротар: Олександр Анатолійович (1971, «Львів»)
Захисники: Іван (1999, «Металіст 1925»), Костянтин (1986, «Оболонь-Бровар»), Валерій (1968, «Кремінь»)
Півзахисники: Дмитро (1977, «Чикаго Файр», США), Богдан (1997, «Минай»), Олександр Олександрович (1976–2010, «Металург» Донецьк), Віктор (1998, «Шахтар»), Ілля (1990, «Інгулець»)
Нападники: Віталій (1938, «Металург», Запоріжжя), Сергій Вікторович (1984, «Стандард», Бельгія)
Віталій Самуїлович – легендарний форвард запорізького «Металурга» кінця 1950-х – першої половини 1960-х рр. У той період запоріжці становили неабияку потугу й кількараз були близькими до того, щоб вийти в елітний дивізіон радянського футболу. Ставши зокрема в 1960 р. чемпіоном УРСР, запоріжці грали за право піднятися до класу «А» проти сталінського «Шахтаря». Обмін перемогами (у «Шахтаря» вона була з трохи більшим рахунком) не зумовив зрештою проведення 3-го матчу, як було прописано попервах у регламенті, а «Шахтар» у підсумку залишився серед еліти. Згодом Віталій Самуїлович деякий час пограв і за львівські «Карпати», однак гольовими здобутками там не запам’ятався.
Фото з архіву Сергія Коваленка. З легендою Ювентуса Алессандро Дель П'єро
Пам’ятаю своє здивування, коли я почув про гравця з поширеним прізвищем й з українським паспортом в складі туринського «Ювентуса» на початку нинішнього сторіччя (проте прізвище «Будянський» в «ювентійському» контексті тоді згадувалося частіше). Спробував тоді дослідити це питання, поспілкувався з італійськими колегами, написав відповідний матеріал тоді ще в друковану пресу. Сподівався на розвиток кар’єри уродженця Чернігова Сергія Вікторовича в «Старій Синьйорі», та, на жаль, не судилося. Менше з тим, трохи згодом не обділений талантом нападник непогано зарекомендував себе у бельгійському чемпіонаті в складі клубу «Стандард» із Льєжа. Грав разом із Міланом Рапаїчем, Вамберту, Сержіу Консейсау, Ігором Де Камарго. У сезоні-2004/05 був такий період, коли наш співвітчизник забивав два тури поспіль (у ворота «Вестерло» та «Беєрсхота»). У сезоні-2005/06 поставив крапку в ефектному погромі «Серкль Брюгге», забивши під завісу матчу 7-й гол своєї команди (а загальний рахунок – 7:1!). Згодом, повернувшись із далеких палестин, Сергій Вікторович завершував ігрову кар’єру в клубах нижчих українських дивізіонів і в аматорських колективах.
Альтернативою в нападі може бути Сергій Григорович, який у 1990-ті захищав кольори «Дніпра», запорізького та нікопольского «Металургів», виступав й у менш знаних вітчизняних клубах.
***
Різна ігрова та життєва доля спіткала українських футбольних Коваленків. Однак кожен із них відчував себе посідачем, або, якщо хочете, архітектором своєї кар’єри, й у чому-чому, а в працелюбності жодному із фігурантів цієї команди не відмовиш. Є серед них і чинні гравці, яким щиро бажаю успіхів у сезоні, що стартував. Кування свого щастя просто мирного українського неба – чи не це нині найзаповітніша мрія всіх українців!
Олексій РИЖКОВ
