Перемога Погачара в Канаді, Мерлір – чемпіон Європи. Підсумки велотижня

Getty Images/Global Images Ukraine. Тім Мерлір

Гонки тижня

11 вересня – чемпіонат Європи-2024, гонка з роздільним стартом

Розділка на чемпіонаті Європи зібрала досить скромний склад учасників. Через різні причини не виступили ні Ремко Евенпул, ні Воут Ван Арт, ні Філіппо Ганна, ні Джошуа Тарлінг. Тут далося взнаки, перш за все, невдале розташування чемпіонату Європи в календарі цього року. Зазвичай європейська першість проводиться в середині серпня. Тут же – одразу після Вуельти, прямо перед чемпіонатом світу, та ще й у накладку за часом з канадськими одноденками – Гран-Прі Монреаля і Гран-Прі Квебека.

Відсутність у складі збірної Бельгії Вант Арта і Евенпула створювала чимало головного болю з вибором складу для тренерського штабу бельгійців. Найбільш логічним варіантом було б заявити Віктора Кампенартса й Алекса Сегарта, який нещодавно виграв розділку на Турі Бенілюксу і загалом перебуває у чудовій формі. Але обидва представляють «Lotto Dstny», а Федерація велоспорту Бельгії сама створила для свого тренерського штабу обмеження, згідно з якими на розділку на великий титульний турнір (чемпіонати світу та Європи, а також Олімпіади) не можна заявляти двох гонщиків однієї команди.

Все це призвело до того, що Сегарта відправили на розділку андерів, яку він упевнено виграв, а у дорослих в індивідуальну гонку на час разом з Кампенартсом поїхав мало кому відомий Віктор Веркюій з «Flanders Baloise», який цього року на національному чемпіонаті навіть не потрапив до топ-10 – абсурдна ситуація.

І в підсумку збірна Бельгії розділку провалила. Веркюій посів 17-те місце з 29 учасників, але найгірше те, що і Кампенартс не вразив, лише замкнувши топ-6. Як вишенька на торті цього театру абсурду – той факт, що Сегарт у розділці андерів на тій самій дистанції показав час, на 10 секунд кращий за переможця змагань серед дорослих.

Getty Images/Global Images Ukraine. Едоардо Аффіні

Ну а найкраще цими помилками і бюрократичними обмеженнями в збірній Бельгії скористалася збірна Італії. Навіть за відсутності Ганни «Скуадра Адзурра» забрала золото і бронзу зусиллями Едоардо Аффіні та Маттіа Каттанео. Так, той же Аффіні завжди вважався дуже непоганим темповиком і роздільником. Але все ж в індивідуальних гонках завжди тяжів до коротших дистанцій. Здавалося, що 31 км для нього – це перебір.

Відсутність низки топ-фаворитів робила передстартовим претендентом №1 на перемогу Штефана Кюнга, який щойно дуже впевнено виграв розділку на фінальному етапі Вуельти в Мадриді. Однак, як виявилося, свого реноме «вічно другого» гонщик «Groupama FDJ» позбувся дуже ненадовго, і на чемпіонаті Європи знову задовольнився сріблом, програвши Аффіні 9 секунд. Одним із топ-фаворитів був і його партнер по збірній Швейцарії Штефан Біссеггер, але він взагалі провалився – лише 12-те місце.

Більшого чекали і від збірної Данії, але Каспер Асгрен і Міккель Б’єрг посіли лише восьме та 11-те місця відповідно. А до топ-5 потрапили два представники Нідерландів – Дан Хооле і Таймен Аренсман. Збірна Великої Британії за відсутності Тарлінга вирішила на розділку чемпіонату Європи не заявлятися взагалі.

13 вересня – Гран-Прі Квебека (Канада)

Як вже було сказано вище, паралельно з чемпіонатом Європи проходили дві канадські одноденки Світового туру, які після закриття Туру Каліфорнії стали головними велогонками Північної Америки. Перша з них – Гран-Прі Квебека – є набагато простішою за рельєфом, і найчастіше завершується спринтом з досить великої групи.

Але цього року все могло бути зовсім по-іншому, адже до Канади приїхав Тадей Погачар, для якого канадські гонки були першими після переможного Тур де Франс і, водночас, важливим етапом підготовки до чемпіонату світу у Швейцарії. Наявність Погачара в гонці створювала високу ймовірність того, що словенець піде в атаку і порве пелотон.

Частково це і сталося. «UAE Emirates» задала дуже високий темп у пелотоні, але Погачар виявився не єдиним агресором у гонці. Першим в атаку приблизно за 11 км до фінішу пішов Маттео Йоргенсон. Гонщик «Visma Lease a Bike» виглядав дуже сильно, але приблизно за 3 км до фінішу його все ж наздогнали. Сталося це після атаки Жуліана Алафіліппа, на яку змогли відповісти тільки Погачар, а також три гонщики «Lotto Dstny» – Арно Де Лі, Максим Ван Гілс і Єнно Беркмус.

Після цього в атаку пішов уже сам словенець, але скинути він зумів лише Алафіліппа та Йоргенсона. Де Лі сидів у нього на колесі наче приклеєний, а Ван Гілс і Беркмус переклалися, щойно атака Погачара закінчилася і темп трохи впав. Ситуація для «Lotto Dstny», здавалося б, була просто ідеальною: їх троє проти одного гонщика «UAE Emirates», у них у розпорядженні сильніший спринтер Де Лі. Можна і намагатися чисельну більшість розігрувати почерговими атаками, і просто працювати на Де Лі.

«Lotto Dstny» обрали другий варіант, але він не спрацював – пелотон закрив втікачів на останньому кілометрі дистанції. Не вистачило сил втекти від великої групи? Можливо. Але, все ж, склалося враження, що Ван Гілс, уже після того, як Беркмус відпрацював і відстав, увімкнувся не на повну потужність. Він кілька разів озирався на Погачара, запрошуючи його вийти на першу позицію і попрацювати, хоча в ситуації, коли Тадей був у чисельній меншості, це було б зовсім нелогічно. Складно сказати, чи зуміло б це тріо втриматися, якби Ван Гілс діяв більш рішуче, але повівся він точно неправильно.

У підсумку перемогу спринтом з основної групи забрав Майкл Меттьюз, для якого це вже третій титул переможця Гран-Прі Квебека – раніше він вигравав цю гонку у 2018 і 2019 роках. Крім того, на рахунку Меттьюза ще два других і два третіх місця, що робить його беззаперечно найтитулованішим гонщиком в історії Гран-Прі Квебека.

Getty Images/Global Images Ukraine. Майкл Меттьюз

Ну а що стосується Де Лі, то він, схоже, витратив занадто багато сил на те, щоб закрити атаку Погачара, і в підсумку фінішував лише 13-м, хоча був одним з головних передстартових фаворитів на випадок масового спринту. Ось так зразкова гонка у виконанні «Lotto Dstny» в одну мить перетворилася на повний провал.

Що стосується Погачара, то у нього сил на спринт залишилося більше, і він у підсумку фінішував сьомим. Так чи інакше, для нього це найгірший результат у гонках з часів чемпіонату світу 2022 року, якщо в багатоденках брати тільки загальний залік, не враховуючи окремі етапи. Загалом це перша поразка Тадея в будь-якій гонці з кінця березня, коли він став третім на Мілан – Сан Ремо. Після цього були перемоги на Турі Каталонії, Льєж – Бастонь – Льєж, Джиро д'Італія і Тур де Франс. Феноменальна статистика.

Другим фінішував Біньям Гірмай, а топ-3 несподівано замкнув Руді Молар. Для 34-річного француза з «Groupama FDJ» це із запасом найкращий результат у кар'єрі на одноденках Світового туру. Раніше він двічі потрапляв до топ-10 на Ломбардії (восьме місце у 2022 році та десяте у 2019), а також двічі – у 2017 і 2022 роках – фінішував восьмим на Флеш Валлонь.

15 вересня – чемпіонат Європи-2024, групова гонка, чоловіки

Групова гонка чемпіонату Європи-2024 була створена для чистих спринтерів. Таке нечасто буває останніми роками на чемпіонатах світу (востаннє – ще у 2016 році в Досі), проте на чемпіонатах Європи чисті спринтери свої шанси отримують значно частіше. Безумовно, 223-кілометрова гонка між Зольдером і Хассельтом не була позбавлена складнощів рельєфу і покриття (8 секторів бруківки, 7 з яких – в підйом), але всі вони розташовувалися занадто далеко від фінішу, щоб мати вирішальний вплив на результат гонки.

На недавньому Турі Бенілюксу зібрався весь цвіт світового спринту, і найкращим у цій спеціалізації себе проявив Джонатан Мілан. Тому саме збірна Італії була найбільш зацікавлена в тому, щоб довести справу до масового спринту. І всі атаки «Скуадра Адзурра» нейтралізовувала дуже ефективно та водночас винахідливо, постійно засилаючи до ініціативних груп своїх представників, які висіли мертвим вантажем і до роботи не долучалися. Особливо корисним у цій роботі був Маттео Трентін, який накривав дуже багато атак, а наприкінці ще й взяв участь у розвозі Мілана.

Лише на останніх 15 – 20 км дистанції Італія почала діяти з позиції сили, вибудувавши потяг і добираючи всіх, хто намагався втекти з пелотону. «Скуадра адзурра» впродовж усієї гонки працювала просто зразково-показово – хоч у підручники заноси. Але останній кілометр дистанції перекреслив усі старання італійців. Сімоне Консонні, який був останнім розганяючим Мілана, зі своєю роботою впорався відверто погано. Спринтера «Скуадри адзурри» затерли, і він фінішував лише 13-м.

Втім, вішати всіх собак на Консонні теж не варто – сам Мілан також провалився. Отримавши не ідеальний розвоз від свого партнера по команді, Джонатан сам виявився абсолютно не готовим до жорсткої позиційної боротьби, після чого взагалі кинув працювати. І таке з Міланом відбувається далеко не вперше – щойно в нього щось іде не за планом, виправити ситуацію він уже не здатен.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тім Мерлір

Ну а перемогу здобув Тім Мерлір, який якраз славиться своїм бійцівським характером і вмінням прориватися на зручні позиції самостійно, а не залежати повністю від партнерів по команді. Але цього разу йому цього робити не довелося: збірна Бельгії вивела його на дуже зручну позицію. І це незважаючи на те, що бельгійцям довелося ділити командні ресурси на роботу на одразу двох топ-спринтерів – окрім Мерліра, у складі був ще й Яспер Філіпсен, який у підсумку фінішував четвертим. І це при тому, що в складі збірної Бельгії планувався ще й Воут Ван Арт, який пропускає чемпіонат Європи через травму коліна. Приголомшливий підбір виконавців!

Зазначимо, що для збірної Бельгії це перший титул чемпіонів Європи в груповій гонці серед дорослих. Нагадаємо, до 2016 року на європейських першостях медалі розігрувалися тільки в молодіжних вікових категоріях.

Другим став Олав Коой, якому якраз довелося на останньому кілометрі дистанції вибиратися з глибини – загалом, нідерландець був гідний навіть перемоги. Але, на жаль, Олав не отримав гідного розвозу від партнерів по команді. Матьє Ван дер Пул витратив дуже багато сил на ранні атаки, які в підсумку нічого йому не дали.

Найагресивнішою командою в груповій гонці була збірна Данії, яка по черзі атакувала ледь не всіма гонщиками в складі, включно навіть з роздільником Міккелом Б’єргом. Атакував зокрема і головна спринтерська ставка команди, Мадс Педерсен. У підсумку у чемпіона світу 2019 року не вистачило сил на фінішний спринт, і він фінішував тільки шостим, програвши навіть норвезькому ветерану Александеру Крістоффу.

А бронзу сенсаційно завоював Мадіс Міхкельс. Для 21-річного естонця це перший настільки гучний успіх на дорослому рівні. Раніше гонщик «Intermarche Wanty» був відомий, перш за все, тим, що разом із партнером по команді Гербеном Тейссеном вплутався в расистський скандал на китайській гонці Тур Гуансі наприкінці минулого року. Тоді вони після прибуття до Китаю виклали у себе в соцмережах відео, на якому Міхкельс зображає жест із вузькими очима, що розцінили як образу і прояв расизму.

15 вересня – Гран-Прі Монреаля (Канада)

Порівняно з Гран-Прі Квебека друга канадська одноденка, Гран-Прі Монреаля, набагато складніша за рельєфом: 3900 метрів сумарного набору висоти на 214 км дистанції за практично повної відсутності рівнини як такої. А все це значно підвищувало шанси побачити перемогу Талея Погачара.

І вона відбулася. Команда словенця, «UAE Emirates», доволі рано почала працювати в пелотоні, задавши дуже високий темп і влаштувавши жорстку селекцію. І Погачар пішов в атаку за 24 км до фінішу. Відповісти на неї не зміг ніхто, і Тадей практично відразу втік далеко, випавши з поля зору суперників. Наступного разу вони побачили словенця вже на фініші. Друга участь Погачара в Гран-Прі Монреаля – і друга перемога. Підготовка до чемпіонату світу йде за планом, тим паче, що маршрут групової гонки у Швейцарії буде дуже схожий у плані рельєфу, але все ж таки трохи важчий, що тільки на руку капітану «UAE Emirates».

Найкращим серед решти став Пельо Більбао. Приблизно за 15 км до фінішу внаслідок атаки Жуліана Алафіліппа сформувалася четвірка переслідувачів, до якої також увійшли Більбао, Алекс Аранбуру з «Movistar» і – доволі неочікувано – Барт Леммен з «Visma Lease a Bike». І в одному з підйомів за 10 км до фінішу Більбао дуже впевнено втік від своїх попутників, зумівши під кінець навіть трохи скоротити відставання від Погачара, хоча це, скоріше, наслідок того, що словенець на останніх кілометрах дистанції вже не викладався на повну.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тадей Погачар

Активним на Гран-Прі Монреаля був не лише Більбао, але й його партнер по «Bahrain Victorious» Матей Мохоріч. Він пішов у досить ранню сольну атаку, переклався до відриву дня, але після того, як відрив наздогнали, сил на розв'язку у словенця вже не залишилося.

Третє місце в спринті з пелотону забрав той самий Алафіліпп, який, незважаючи на кілька атак під час гонки, зумів зберегти достатньо свіжості на фінішний ривок. Француз підходить до чемпіонату світу в доволі непоганій формі, і загалом поступово виходить із кризи в кар'єрі.

Після дуже сильного виступу на Гран-Прі Квебека в неділю Маттео Йоргенсон виглядав уже набагато слабкіше. Проте, американця ми надалі вважаємо небезпечною темною конячкою напередодні групової гонки чемпіонату світу.

Не вразив і переможець Квебека, Майкл Меттьюз. Безумовно, Гран-Прі Монреаля складніша за рельєфом гонка, і тому підходить австралійцю не настільки добре. Проте, Гран-Прі Монреаля він у 2018 році вигравав, що говорить про те, що навіть такий непростий рельєф гонщик «Jayco AlUla» терпіти може. Тож, фактором, який поховав шанси Меттьюза в неділю, був не маршрут, а Тадей Погачар разом із партнерами з «UAE Emirates», які влаштували дуже селективну гонку.

Навіть незважаючи на всю складність рельєфу, Гран-Прі Монреаля, напевно, жодного разу у своїй не надто довгій історії (як і Гран-Прі Квебека, гонка проводиться з 2010 року) не був настільки селективним, як цього року. Один простий факт: раніше перевага переможця над другим місцем на цій гонці жодного разу не перевищувала 4 секунд. Цього року – одразу 24, а могло бути й більше.

Відзначимо провал Альберто Беттіоля, який не потягнув темп і зійшов з гонки ще більш ніж за 60 км до фінішу. Є великі сумніви в тому, що перехід в «Астану», та ще й по ходу сезону, був правильним рішенням.

Дайджест новин

– Вуельта 2025 року стартуватиме в Італії, в регіоні П'ємонт. Найімовірніше місце старту – столиця регіону, Турин. За інформацією ЗМІ, італійська сторона за право прийняти старт Вуельти-2025 заплатить 6 мільйонів євро. Так чи інакше, старт у П'ємонті – це чудова можливість з перших же днів побачити штурм легендарних альпійських перевалів.

– Свіжоспечений 4-разовий чемпіон Вуельти Прімож Рогліч уже заявив, що у 2025 році на іспанську гонку не приїде. Хоча всі ми прекрасно розуміємо, що потенційний схід або невдалий результат на Джиро/Турі – і плани будуть переглянуті. Ну а поки що в планах Рогліча – участь у груповій гонці чемпіонату світу в Швейцарії, де він буде ділити капітанські повноваження з Погачаром. Приголомшливий дует, в якому обидва будуть серед топ-фаворитів гонки.

– Сам Погачар також почав будувати плани на наступний сезон. Тадей не виключив, що знову візьме участь у Джиро д'Італія. На запитання щодо участі в Париж – Рубе він відповів, що це буде «складно, але не неможливо».

– Планує виступити на Джиро-2025 і Йонас Вінгегор, для якого це може бути дебют на «Корса роза». Ну а ми, цілком можливо, у 2025 році побачимо не одну, а відразу дві серії протистояння двох найкращих багатоденників сучасності. Ну а поки що Вінгегор вдруге став батьком – у нього народився син.

Getty Images/Global Images Ukraine. Ремко Евенпул

– Незважаючи на всі запевнення Ремко Евенпула про те, що він залишається в «Soudal Quick Step», за інформацією La Gazzetta dello Sport, переговори щодо його трансферу до «Red Bull Bora» тривають на повну. Австрійсько-німецька команда готова викупити його контракт і запропонувати бельгійцю зарплату в 10 мільйонів євро.

Теоретично це зробить Евенпула найбільш високооплачуваним гонщиком світу, але, за чутками, після Тур де Франс Погачар продовжив контракт з «UAE Emirates», і його зарплата зросла з 7 мільйонів євро на рік до 10 мільйонів плюс 2 мільйони бонусів. Офіційно про це поки що не було оголошено.

– Казахстанський гонщик другої команди «Астани» Ільхан Достієв тимчасово відсторонений Міжнародним союзом велосипедистів (UCI). У його допінг-пробі за 30 липня поточного року знайдено сліди ЕПО модифікації CERA. Цей вид ЕПО був дуже популярний у світовому пелотоні в 2006 – 2008 роках, після чого його навчилися дуже легко ловити. І потрібно бути просто божевільним, щоб продовжувати використовувати цей препарат у 2024 році. Але, як бачимо, такі божевільні надалі знаходяться.

– Два гонщики покидають «Alpecin Deceuninck». Сорен Крог Андерсен перейде в «Lidl Trek», а торішній чемпіон світу серед андерів Аксель Лоранс – в «Ineos Grenadiers».

– Відомий трековик Ден Бігем остаточно вирішив завершити спортивну кар'єру. Він був призначений головною відділу інжинірингу в «Red Bull Bora». Раніше Бігем співпрацював з «Ineos Grenadiers», проте новаторські ідеї 32-річного британця не знаходили підтримки у керівництва команди.

За матеріалами