Скіли Скіллачі

Getty Images/Global Images Ukraine. Сальваторе Скіллачі

«Бували випадки, коли люди просто ридали ридма, зустрічаючи мене», – казав Сальваторе Скіллачі. «Це чудово, що коли я зустрічаю людей, то бачу широку посмішку на їхніх обличчях, вони так радіють зустрічі зі мною», – він же деякий час по тому.

«Я вважаю, що успіх досягається важко, тому приємно, коли люди все ще пам’ятають тебе. Важко, коли люди більше не цінують тебе. Тому я зовсім не проти уваги», – це Тото-гол казав в останні роки життя. На жаль, після кількох років боротьби з раком кращий голеадор і гравець чемпіонату світу-90 програв суворий двобій підступній хворобі. І між сльозами від почуття доторку до футбольної історії, про які розповідав Тото, й сльозами за людиною, яка пішла в засвіти аж ніяк не в похилому віці, звісно, істотна різниця.

Як завгодно

…Моя ранньостуденстька юність, епілог існування радянської імперії, Революція на граніті, злам епох… Мундіаль-90 для мого покоління виглядав таким собі водорозділом, який відокремлював «останнє літо дитинства» від дорослого життя з його повсякчас зустрічними вітрами, певною мірою совок від капіталізму, ходіння строєм від самостійного плавання. Симпатизував «Скуадрі Адзуррі» ще від чемпіонату світу 1978 р. й був сповнений сподівань, що на домашньому мундіалі їй цілком до снаги повторити успіх мундіалю-82. От лише головним героєм італійської команди (ба більше, іконою всього тогорічного мундіаля) бачив аж ніяк не Сальваторе Скіллачі (Робі Баджо мене вразив ще в грудневому Києві-89 у футболці «Фіорентини»). Та вийшло не зовсім так, як прогнозувалося. Чемпіонство чи принаймні цілком логічний фінал Італія – ФРН унеможливили аж ніяк не яскраві тоді аргентинці, а ось Тото-гол якнайповніше виявив свій бомбардирський хист саме тоді, в ті «чарівні ночі», як називають літо-90 в італійській футбольній історіографії. Саме таку назву мав офіційний гімн чемпіонату, який медійники згодом назвали особистою піснею-антемом Скіллачі.

Getty Images/Global Images Ukraine. Сальваторе Скіллачі

Подейкують, що Сальваторе пообіцяв своїй тодішній дружині на честь народження дитини (Матіа побачив світ якраз посеред того спекотного футбольного червня-90) забивати щоматчу на чемпіонаті світу. Зухвала обіцянка, проте майже виконана Тото-голом. Виняток становив один-єдиний матч. У те літо невисокий прудкий сицілієць закохав у себе весь Апеннінський чобіт. Що мені надто було до вподоби, так це те, що Тото міг забивати як завгодно: ударами з обох ніг, головою (попри відносно малий зріст), чатуючи на відскок, дальнім ударом, відгукнувшись у штрафному майданчику на ювелірний пас партнера, під час швидкої контри. Це вже роки по тому, переглядаючи матчі «Юве» заваровської доби (щира дяка Павутинню!), звернув увагу на тонке гольове відчуття Скіллачі й змінив думку про нього як про гравця одного швидкоплинного турніру. Гольові удари через себе у виконанні Сальваторе – справжній витвір футбольного мистецтва.

Під спекотним сицилійським сонцем

Звісно, Скіллачі, насамперед асоціюється з «Юве», «Інтером» і мундіалем-90 в збірній Італії. Проте не варто забувати, що він сицилієць (народився і помер у Палермо, є вихідцем із небагатої родини), й це, хай як, може, й тривіально, але багато чого пояснює. Перед переходом до зіркових туринських «зебр» Тото тривалий час місив газон у футболці сицилійської «Мессіни». Кажучи про визначальну чесноту Скіллачі як гравця, його тренер у «Мессіні» Франко Скольо колись зазначив: «Це дуже швидкий нападник, а такого бажання забивати, як у нього, я ніколи ні в кого бачив». Як на мене, щонайвлучніша характеристика Тото-гола! Зауважу, щоправда, що серед тренерів «Мессіни» сам Скіллачі більше виокремлював Зденека Земана, твердячи про його неабияку роль у становленні свого бомбардирського хисту. Хай там як, а вважаю, його вистріл на домашньому для Італії мундіалі уможливлений саме тривалими роками гарячої боротьби за місце під пекучим сонцем Сицилії у жовто-червоній футболці «Мессіни».

Італія знала чимало бомбардирів, які майстерно долали мури, зведені, ймовірно, з найкращих захисників світу, що грали й грають в італійській серії А. Проте не так багато визнаних голеадорів здобувалися на титул переможця бомбардирських перегонів ще й у серії В. А це, як на мене, вагомий плюс у резюме. Досвідчені оборонці другого за снагою апеннінського дивізіону просто собаку з’їли на нейтралізації форвардів, грають вони куди жорсткіше й менш перебірливі в засобах, ніж зірки оборонної роботи серії А. Й ось загартування серією В і титул найкращого снайпера цього змагу в сезоні-1988/89 і стали, як на мене, основним трампліном для Тото-гола. Його помітив «Юве», а далі – чемпіонат світу й світова слава. Прикметно, що «Мессіна» того сезону була звичайнісіньким середняком серії В, упродовж усього турніру стовбичила десь посеред турнірної таблиці, не особо переймаючись амбіціями підвищення в класі, але й не турбуючись про можливе пониження. Однак команда забила найбільше голів серед усіх учасників серії В того сезону – 46 (коли ще найрезультативнішою командою будь-якого турніру був відвертий середняк!). Якраз половина з цих 46-ти – на рахунку Скіллачі. Запав зокрема в пам’ять мессінським тифозі вересневий хет-трик Тото в матчі проти «П’яченци». Із 23-х влучних пострілів Сальваторе 6 зроблено з пенальті. Найближчий конкурент – інший Тото, Антоніо де Вітіс з «Удінезе» – відстав аж на 7 голів! Відзначу у цьому контексті й партнера Скіллачі по «Мессіні» Анджело П’єрлеоні. Взаємодія між ними була ідеальна. Сам Анджело, до речі, будучи номінальним півзахисником, того сезону забив 10 голів (прикметно, що більше голів за жовто-червоних він не забивав, лише того сезону), неоднораз видавав чудові асисти на Тото.

Внесок у два кубки

А далі був «Юве» й збірна. У перший сезон в смугастій футболці Сальваторе забивав пересічно 0,5 гола за матч в серії А. І зробив дуже важливий внесок у завоювання «Старою Синьйорою» Кубка Італії та Кубка УЄФА. В єврокубку забивав зокрема двічі польському «Гурніку» із Забже, східним і західним німцям із «Карл-Маркс-Штадта» й «Гамбурга». В Коппа Італія на 2-му етапі «Юве» здолав скромний клуб «Таранто», а відзначилися в «Синьйори» Скіллачі й Олександр Заваров. Спершу вони вдало задурили голову кіперу «россо-блу» під час стандарту, а опісля наш співвітчизник здійснив чудовий індивідуальний прохід і поцілив у ворота «Іонічі». А в півфінальній грі-відповіді проти «Роми» вчасний гол Тото загасив багаття інтриги. Легендарний багаторічний президент «Юве» Джамп’єро Боніперті вважав Скіллачі спадкоємцем іншої південної зірки – П’єтро Анастазі.

Просто дихайте!

Надалі – промені мундіальної слави. Ось про це вже написано-перенаписано. Ті, хто пам’ятає гру Скіллачі на мундіалі-90, дістають із закамарків пам’яті різні цікавинки. Як писала тоді La Gazzetta dello Sport, «Італія в мріях-мареннях із дуетом Скіллачі – Баджо». Прикметно, що цих двох молодиків селили, зазвичай, в одному готельному номері. Як казав сам Скіллачі: «Він говорив мало, а я – нічого. Та, попри це, однораз ми посварилися. Я не оцінив його жарт і вдарив Робі. Це була справжня дурість. Я відразу пошкодував про те, що втнув. На щастя, на тому конфлікт і було вичерпано».

Свою пригоду на тому чемпіонаті світу Скіллачі згадував так: «Навіть божевільний не міг собі уявити, що зі мною мало статися. Бувають періоди в житті футболіста, в які все виходить. Просто дихайте та йдіть за течією. Для мене цей стан благодаті збігся з тим чемпіонатом світу. Це означає, що хтось згори вирішив, що Тото Скіллачі має стати героєм «Італії-90». Шкода, що опісля він відволікся під час півфіналу проти Аргентини. На жаль, ми пропустили лише один гол на цьому чемпіонаті світу, й цей гол прирік нас».

Тото-гол – кращий гравець і бомбардир мундіаля. Проте в тогорічному голосуванні щодо визначення володаря «Золотого м’яча» він посів лише 2-ге місце, пропустивши вперед капітана чемпіонів світу Лотара Маттеуса. Все ж таки світового чемпіонства не вистачило Скіллачі для почесної відзнаки. Як казав Тото-гол, відповідаючи колись на прохання порівняти його з Паоло Россі, «він, на відміну від мене, є чемпіоном світу!». Що тут ще додати! Найпрестижнішого світового командного титулу Скіллачі так і не здобувся.

Враження від перезавантаження

Опісля був «Інтер». Як казав сам Тото-гол, «Юве» його продав через розлучення з дружиною. Натомість британський журналіст Хербі Сайкс, наполегливий дослідник історії «Ювентуса», категоричний в іншому: «Скіллачі… виявився гравцем одного сезону. Гавкав він куди сильніше, ніж кусав». Хай там як, а два сезони, проведені в «Інтері», не можна назвати успішними. Це був свого роду постмундіальний синдром, післясмак, якщо хочете. Й хоча «Інтер» виграв Кубок УЄФА, Скіллачі залишив ряди чорно-синіх якраз перед цим євротріумфом «нерадзуррі».

Кажучи про Скіллачі, багато хто оминає японський етап його кар’єри. Як на мене, даремно. Там у голеадора вийшло перезавантажитися. Захищаючи кольори «Джубіло Івата», італієць (перший з апеннінців у японському футболі, гостинні господарі надали йому особистого перекладача, власного водія, шикарний будинок) сповна виявив свої бомбардирські таланти. Забивав на будь-який смак: ударами з льоту, у впертій боротьбі в штрафному майданчику, у швидкому відриві, дальніми, зокрема й обвідними ударами, вправно граючи на добиванні, після стінки з партнером, лівою, правою, головою, ба навіть грудьми! Як влучно казав сам Тото-гол про прихильність самурайських ультрас: «Для японців Скіллачі на чемпіонаті світу-90 ніколи не закінчувався!» Та, зрештою, серйозна травма, яку він дістав під час чемпіонського сезону в Японії, змусила його завершити кар’єру гравця наприкінці 1990-х.

Недостатньо простої подяки

По закінченні ігрової кар’єри Тото вів активне світське життя, неоднораз брав участь у телевізійних реаліті-шоу, керував футбольною школою в Палермо, володів палермітанською аматорською командою, трохи познімався в телесеріалах (зіграв навіть боса мафії!). Мав іще безліч планів докладання своїх знань і вмінь. На жаль, багатьом із них не судилося втілитися в життя…

Джанлуїджі Буффон у слові прощання з Тото-голом підкреслив: «Ви подарували емоції цілій нації під час того магічного «італійського літа», тими культовими, сповненими переможного духу виразними очима, які ніхто ніколи не забуде. І сьогодні знову, попри великий біль від втрати, я відчуваю тремтіння та згадую хлопчиська Джиджі, якій мріяв одного дня дістати можливість носити форму «Скуадри Адзурри», надихаючись вашими духом і пристрастю. Простої подяки ніколи не буде достатньо для того щоб висловити те, через що ви дали нам змогу пройти. Прощавайте, Тото!».

Сам Тото вже ближче до нашого часу казав, сміючись: «Щоразу, коли спілкуюся з людьми, чую від них прохання зробити ті самі пристрасні очі!». Зі смертю Тото дещицю пристрасті італійський футбол втратив. Спочивай із миром, бомбардире!

Олексій РИЖКОВ

За матеріалами