Футбол програв. 12 думок після матчу Барселони та Атлетіко

Востаннє «Атлетіко» вигравав Кубок Іспанії у 2013 році. Після цього встиг стати чемпіоном країни, зіграти у парі фіналів ЛЧ та перемогти у ЛЄ. Купив Грізманна. Продав Грізманна. Знову купив. Зробив Сімеоне найбільш високооплачуваним тренером світу. З моменту останнього потрапляння «матрацників» у фінал КІ у вирішальному матчі цього турніру встигли зіграти не тільки топи, але й «Алавес», «Мальорка» та «Осасуна». «Валенсія» робила це двічі, причому одного разу – переможно. 3 з 12 останніх фіналів пройшли одночасно і без «Барселони», і без «Реала», однак це не допомогло зіграти у жодному з них «Атлетіко». Нащо потрібен цей відступ? Щоб одразу закріпити: що б там я не писав далі, досягнення «матрацників» цього розіграшу – надзвичайне. Команда вперше за роки не провалилася у Кубку. Вона буде фаворитом фіналу. Все інше – лише контекст.

Читайте также: Астон Вілла – Челсі. Дивитися онлайн. LIVE трансляція

Але повністю проігнорувати останній я не можу, тож нижче – критичні думки про вчорашній поєдинок «Атлетіко» із «Барселоною». Конкретно його «матрацники» програли 0:3, тож виключно хвалити команду я, на жаль чи на щастя, не зможу.

1. Сімеоне одразу подавав команді погані сигнали. «Атлетіко» зробив аж 9 замін у стартовому складі у порівнянні з останнім туром Ла Ліги. Чи нормально грати ледь не запасними у чемпіонаті задля збереження сил на більш важливий турнір? Так. Чи доречно це після домашніх 4:0 у Кубку? А от тут можуть бути варіанти. Коли ти настільки бережеш своїх топів, то даєш команді сигнал: щось може статися. Ти не те щоб закладаєшся на невдачу у матчі-відповіді, але припускаєш, що вона можлива. Якщо ти ще з вихідних починаєш мінімізувати шанс провалу такою кількістю замін у складі, то команда повірить, що цей провал можливий. У підсумку «Атлетіко» вийшов на поле «Камп Ноу» із думкою, що може вилетіти. Футболісти не просто могли уявити собі такий сценарій, а і, здається, у якийсь момент повірили, що той є ймовірним. Можливо, свіжість гравців того не вартувала.

2. Першим заводив публіку на стадіоні Фермін, після забитого голу – Ямаль. Навряд у Європі є футбольний клуб з молодшими лідерами, аніж «Барселона». Справді унікальний випадок. І якщо з Ламіном усе плюс-мінус зрозуміло (ще б №2 у голосуванні на ЗМ не працював із уболівальниками), то от емоції Лопеса – щось новеньке. Футболіст починав сезон як перспективний, але все-таки запасний гравець. Під Ольмо. Швидко став основним, у якийсь момент змусив Фліка пробувати його з Дані у стартовому складі обох одночасно, бо не ставити взагалі Ферміна було неможливо. Але регулярні гольові дії – це одне, а відчувати себе органічно у статусі одного з лідерів атаки у перший повноцінний сезон в основі – геть інше. Тобто Фермін не просто талановитий – ще й готовий колись стати зіркою нападу. Якщо не головною, то однією з. Уже зараз почувається комфортно під прожекторами та тиском. Ми замало говоримо про нього. Варто частіше.

3. Ті самі 6:1 «Барселони» проти «ПСЖ» – хороший результат для футболу. Так, з помилками рефері та купою контекстів, але той рахунок і досі дає надію. Навіть не стільки команді, яка програла перший поєдинок у гостях із різницею у 3-4 м’ячі, скільки вболівальнику. До тих 6:1 навіть глядач не вірив, що подібний порятунок можливий. Тому не дивився матч-відповідь. Або дивився, але сідав за перегляд із відчуттям безнадії: все зрозуміло. А тепер по-іншому. Тепер досить часто сідаєш дивитися із вірою у порятунок команди-невдахи. Вчора не було причин вірити у камбек «Барселони» з 0:4 – але і відчуття приреченості каталонців не було. Сідав дивитися із думкою «а раптом». Це впливає на очікування, на сприйняття, на рівень задоволеності переглядом. Якби не ті 6:1, кожен подібний матч зі спробою порятунку відчувався б гіршим, аніж відчувається зараз. Тож добре, що той поєдинок відбувся.

4. Перший гол – ілюстрація того, чому Ямаль №2 на Золотий м’яч. «Барселона» сидить на воротах «Атлетіко», але не може створити топ-можливості. У воротаря Муссо аж до старту другого тайму не буде жодного топ-порятунку, тож посмію сказати, що атакам каталонці до перерви не вистачало конкретики. Рафінья вбивався у грі без м’яча та за матч здійснив 9 повернень володіння команді (більшість – у першому таймі та на чужій половині), але перший забитий у поєдинку створив Ямаль. Хитнув. Утік. Прострілив на порожні. Зробив щось виняткове, бо відзначитися у воротах «Атлетіко» по-іншому до перерви було неможливо. Рафінья – більш ефективний та результативний, аніж Ламін, але у важкій для команди ситуації, коли треба ніщо перетворити на щось, «Барселоні» потрібні саме ноги Ямаля. Іспанець якщо не гравець великих матчів, то складних днів – точно. Коли не виходить, каталонці схильні довіряти йому. Бо у нього виходить майже завжди.

5. Атаці «Атлетіко» не вистачало сміливості. Ось футболіст отримає м’яч на порожньому фланзі, але не атакуватиме його – а притримає, аби дочекатися партнерів та відпасувати назад. Ось Лукман зробить зайвий дотик перед ударом, після чого проб’є у суперника замість воріт. І так раз за разом: футболісти на чужій половині ухвалювали невдалі рішення. Це не може бути про клас. Не стільки разів поспіль. Скоріше саме про невпевненість у власних силах. Чи то тиск трибун спрацював, чи то факт того, що вперше потримати м’яч на чужій половині поля «Атлетіко» зміг повноцінно лише на 18 хвилині… Втім, навіть за такої гри «матрацники» отримали 2 топ-шанси до перерви. Грізманн та Лукман могли закривати 2-матчеву дуель ще у першому таймі. А от «Барселона» на перерву ледь-ледь за 1:0 не пішла. Тож стартовий план «Атлетіко» спрацював. Просто витиснула команда з нього замало.

6. Заміна Лукмана найпершим – це про страх. У Адемоли 2 дотики до м’яча у чужому штрафному, у Грізманна та Альвареса сумарно – стільки ж. Лукман не був найбільш ефективним, але точно виглядав найбільш небезпечним. Менше за інших боявся працювати із м’ячем на чужій половині, тягнути його вперед. І саме його змінює Сімеоне. Так, Лукман – один з небагатьох, хто грав в основі на вихідних, але який це сигнал для команди? Найбільш небезпечний в атаці йде за 0:2. Отже, треба зберігати 0:2. То чого ми дивуємося, що «Атлетіко» після цього кинув атакувати? З моменту, як пішов Лукман, та до удару Серлота на 90+4 «матрацники» проб’ють по воротах «Барселони» лише 2 рази, сумарна «ціна» цих спроб – 0.07 xG. Я не хочу звалювати геть усе на Сімеоне, бо тоді б відмовив у топ-грі без м’яча каталонцям, але є припущення, що без заміни Лукмана «Атлетіко» створив би попереду дещо більше. А так пішов захищати 0:2. Саме цей рахунок так і не захистив, між іншим.

Читайте также: Кобін пояснив, чому Інгулець програв Динамо: «Ми допустили помилку»

7. За рахунку 3:0 за «Атлетіко» були тільки фанати «Атлетіко». І те, припускаю, не всі. «Матрацники» виглядали… ніяк. Спроб вибігти в атаку та створити момент не було, тож увесь другий тайм перетворився на одне безкінечне відбивання від спроб «Барселони» забити. Винос за виносом. Підкат за підкатом. Відбір м’яча задля того, аби втратити його за декілька секунд – та відібрати знову з тією ж метою. Треба визнати, що матч через одноманітність подій у ньому вийшов дуже цільним полотном. Найближча асоціація – якийсь фільм на «Оскарі», котрий драматично драматична драма та де герой 3 години розбирається у собі. Таке важко дивитися, а через затягнутий метр у якийсь момент ти починаєш уболівати проти головного персонажа, котрий сам придумує собі проблеми… Я сідав дивитися із бажанням бачити «Атлетіко» у фіналі, а на останніх хвилинах уболівав за гол «Барселони». От настільки бісили мадридці. Майже як у старі-добрі.

8. «Атлетіко» не контролював гру. Ключова відмінність цієї команди від тієї, котра колись була у фіналах ЛЧ. Коли «Атлетіко» паркував автобус раніше, то його оборона виглядала надійно. Не цього разу. Так, у «матрацників» менше одиниці xGA за другий тайм, але того ж Ямаля на фланзі команда так і не стримала. Ламін обходив. Бив. Пасував. Не найкращий матч футболіста у завершенні атак – це про «пощастило», а не про «гарно оборонялися». Такий собі виступ Феррана. Замало попереду від Решфорда. Недостатньо ініціативи від Рафіньї на останніх хвилинах. Не вистачило класичного форварда – травма Левандовські вже дає про себе знати. Замало топ-перформансів гравців групи нападу загалом. Але навіть так «Атлетіко» виявився запертим у власному штрафному, гасив пожежі, довів до 0:3. Сімеоне випускав на останніх Хіменеса замість Сімеоне не від хорошого життя, а бо не придумав нічого кращого, аніж +1 центральний захисник.

9. «Матрацники» виглядали так, ніби неприємні самим собі ж. Хтось би сказав, що команда здавалася приреченою, але ні: футболісти вірили, що можуть відбитися. Але візуально точно не отримували задоволення від гри. Страждали. Мучилися. Від деяких оборонних дій віяло неприємними емоціями. Не було оцієї агресії до суперника (7 фолів, 1 жовта). Відчуття, ніби вся вона була спрямована всередину: нащо ми це робимо? Нащо ми граємо так? Як після 4:0 у Мадриді ми докотилися до оцього? І гравці не знаходили відповідей. Продовжували відбиватися. Той самий «Атлетіко» багато років тому отримував задоволення від того, що всіх бісив. У нового таких рис не виявлено. Я просто не можу позбавитися враження, що інколи цьому «Атлетіко» стає соромно, що він ТАКИЙ. На останніх хвилинах команді було соромно і некомфортно, а не радісно та весело. Відчуття близькості до фіналу не було, а от страх втратити здобуте важкою працею – так.

10. «Атлетіко» справедливо у фіналі. Команда провела поганий матч із «Барселоною». Але якщо апелювати іншими категоріями… Чи зробили «матрацники» в обороні достатньо, аби не програти 0:4? Так. На рахунок 0:2 чи 0:3 десь і напрацювали. Можна критикувати за гру на поразку у матчі-відповіді… Але ж команда могла собі таку дозволити. У Муссо лише 1 топ-сейв за поєдинок, а якщо воротар не герой, то хіба можна казати про невдалий план на матч? «Атлетіко» не заходить, а саме заповзає у фінал, але він із самого початку гри у Барселоні був готовий до такого. Обміняти півтори години на квиток до вирішальної гри. Втратити повагу в очах деяких фанатів, але отримати шанс на трофей. Якщо мислити раціонально та прагматично, то, мабуть, серйозних питань до «Атлетіко» нема. Інша справа – те, що багато хто з нас хотів би бачити у фіналі більш футбольну команду.

11. Це пікова точка нового «Атлетіко» Сімеоне. Ця команда вкрай нестабільна. Тут вам і 5:0 та 0:1 за тиждень із «Бетісом», і 0:3 із «Райо» після 4:0 із «Барселоною»… Ніколи за часів роботи із Дієго «матрацників» так не кидало з боку у бік за результатами. З іншого боку, і цей фінал Кубка Іспанії – перший для команди за 13 років. Стабільний «Атлетіко» перемагав по 1:0, брав своє та не поступався розгромно – але і трофеїв майже не вигравав. Цей – інший. Нинішній «Атлетіко» ніколи не зуміє перемогти у чемпіонаті Іспанії. Але вже у фіналі КІ та фаворит своєї пари в 1/8 ЛЧ. Імовірно, краще вже не буде. Далі – або повернення до стабільності, або ще більша рандомізація результатів, котра зробить неможливою боротьбу за трофеї. Тож треба вигравати Кубок Іспанії зараз та боротися за місце у фіналі ЛЧ. А потім прощатися із Сімеоне. Команда просто зараз вбирає у себе від нього останнє. Вже зараз не отримує задоволення від свого футболу.

12. Гегемонія «Барселони» лише закріплюється. Так, команда без фіналу Кубку, але суперник святкує поразку їй усього лише 0:3: хіба це не момент визнання величі? «Атлетіко» з перших та до останніх хвилин сприймав «Барселону» як більшу команду, кращу команду, сильнішу команду. Сімеоне боявся її ще з вихідних, коли виставив резерв на матч чемпіонату. Потім змінив Лукмана, щоб каталонців боялося більше футболістів на полі. Далі випустив «зайвих» захисників, аби тим, що вже на полі, було несамотньо боятися. У поганому матчі для багатьох футболістів атаки «Барселона» перемогла 3:0. Тобто був би хороший, могла б забити ще більше. Ледь-ледь не врятувалася після 0:4, була справді близька до історичного камбеку. «Атлетіко» за підсумками 2-матчевої дуелі не просто переміг, а завалив боса. Це свято. Це подія. Це знаковий момент. Бо «Барселона» – найкраща в Іспанії просто зараз. Програла матч, але це той самий рідкісний випадок, коли важливо й те, як саме програла. Щоб поступатися так, треба мати смак. І гегемонію.