Головний тренер столичного «Локомотива» Сергій Карпенко поспілкувався з журналістом Sport.ua після зимової паузи. Коуч ексклюзивно розповів про плани на другу частину сезону, дуель з колишнім клубом у Кубку України, феномен ЛНЗ та ситуацію з Владиславом Гераскевичем.
Читайте также: Флік знайшов ідеальну заміну для Левандовськи в Барселоні
– Хотілось би знати, як ви оціните готовність підопічних до майбутніх матчів. Чи є травмовані зараз у команді?
– У нас ще є час. Є три тижні для підготовки до гри чемпіонату – так що ми ще готуємося. А от травмованих у нас так сильно немає. Деякі гравці випадають десь плюс-мінус, тому що змінилася погода, вже почалося потепління, і у нас є вірусні захворювання. От і все.
– Ви якраз збори в Києві проводили. Вдалося реалізувати заплановане, враховуючи, що погода цієї зими була ну дуже холодною?
– Так, погода внесла свої корективи. Я думаю, що десь процентів 70 ми зробили, а на інші 30 у нас є час якраз. Погода трохи покращується, поля вже в більш хорошому стані, то ми наступними днями будемо напрацьовувати те, що хочемо бачити у хлопців у чемпіонаті.
– Маючи досвід футболіста, де було б краще проводити зимові збори: вдома чи за кордоном?
– Ні, ну, зрозуміло, що хотілось би за кордоном провести збори. Або десь, де є умови, де є поля, де є можливість повністю працювати, награвати і фізичні, і тактичні аспекти. Бо в нас була така зима, були такі поля, що просто лежав сніг, крига, і ми не могли з цим нічого зробити. Доводилося робити якісь такі банальні вправи, де ми просто набирали об’єм.
Якщо брати основну частину завдань, якою ми планували займатися – навіть робота тактично, якісь перебудови, фази перехідні, то ми нічого не могли з цього зробити. Неможливо було банально стояти на ногах, хлопці падали. Тому краще було б, звісно, працювати там, де є хороші умови.
– Ви цієї зими проводили матчі меморіалу Макарова та грали проти команд з України. Що скажете про ці поєдинки? Задоволені результатом та виступом?
– На цьому турнірі ми працювали так, аби набрати фізичний стан завдяки матчам. У нас була хороша група, сильні суперники: «Ребел» та «Колос-2» з Другої ліги, і ми зіграли з першоліговим «Лівим берегом». Були й чемпіони серед аматорів – «Рокита», володарі Кубка та Суперкубка Полтавської області, які показали хороший рівень. Тому хороші були спаринги, ми задоволені тим об’ємом, який ми зробили.
– Ви вже повідомляли на сайті, що на перегляді у вас перебувають гравці – вихованця «Динамо» вже підписали, приїхав навіть легіонер. Що скажете про потенційних новачків? Вони здатні закрити проблемні позиції?
– Я так зрозумів щодо динамівця, то мова була про Іллю Зубкова? Цей гравець пограв у футбол на високому рівні, у нього чудовий досвід, і він повинен нам допомогти. Він уже повноцінно перейшов до роботи в загальній групі, а до цього мав незначні травми, тому він відновлювався: працював у тренажерному залі, окремо по напрямах з фізичними тренерами.
– А стосовно легіонера, як вам вдалося запросити гравця? Ситуація в країні непроста й іноземці не сильно хочуть їхати до України.
– У нас є агенти в клубі, наші працівники, які працюють над цими напрямками та посиленням нашої команди, то от запросили нігерійця. Він молодий, лише 2006 рік. У нього є всі потрібні дані та перспективи. Головне – він хоче покращуватися та себе проявити. Можливо він допоможе піднятися нам до Першої ліги. Він хоче засвітися тут, а ми перш за все хочемо, аби він допоміг реалізувати наші мрії.
– А як пройшла його адаптація в команді? Все-таки довкола всі українці, інша мова, культура, ще й холодна. Як йому було при таких умовах?
– Якраз він потрапив у цьому році, коли в Україні була справжня зима: йому було тяжко через цю погоду, він сильно замерзав. Враховуйте й умови на полі – він не міг на ногах стояти. Він тижня два-три прилаштовувався до поля, падав багато. Ми інколи жартома йому пояснювали: «Це тобі не футбол на піску».
Але потім, коли ми грали на меморіалі Макарова, де були поля в манежі, то йому там було краще. Тоді ми змогли подивитися на його якості та вміння. І скажу, що ми його оцінили сповна. Він такий креативний хлопець, який може сам щось зробити, десь обіграти, пробити, віддати, такий нестандартний. Приємно бачити такі якості в гравця.
– «Локомотив» претендує на вихід до Першої ліги. Чи готовий клуб до цього? І що може стати ключовим фактором, а що взагалі може вам завадити вийти далі?
– Думаю, що ми готові. Кожен клуб з Другої ліги хоче вийти в Першу, а там далі потрапити до УПЛ. І ми поступово йдемо до цього і хочемо піднятися в класі – це наша клубна мрія. Що може нам дати успіх? Можливо загальна наша командна робота, зі сторони тренерів та футболістів, а всього колективу: від президента і до персоналу. Якщо ми будемо всі разом працювати, як ми вміємо, бо в нас є цей дух і вболівальники з нами разом, то я думаю, що нам нічого не завадить.
– А погодний фактор та стан полів здатний вплинути на результати команди?
– Я думаю ці фактори можуть повпливати, але Друга ліга дозволила інколи грати на штучних газонах. І це може бути пріоритетом для нашої ліги. При поганій погоді ми можемо замінити звичайний газон на манеж у Щасливому чи, наприклад, манеж «Динамо». Приймати гостей також можемо на стадіоні «Лівого Берега». Тому так, є три поля в Києві, де можна грати на штучних газонах. За таких умов це не буде так сильно впливати на результат.
– Часто українські функціонери виступають проти штучних газонів, розповідаючи, що це травмонебезпечно і потрібно грати на натуральних полях. На вашу думку, краще все-таки натуральні чи штучні газони, знаючи нашу погоду?
– У нас клімат справді тяжкий, але краще грати на натуральних полях. Це приємніше і для футболістів, і вища якість гри, атмосфера теж краще. Але через таку погоду нам доводиться грати на штучних полях – нікуди від цього не дінешся.
– «Локомотив» ставить перед собою амбітні плани зараз, і Кубок України, і от вихід до Першої ліги. Чи була розмова останнім часом з президентом? Що ви обговорювали? Які завдання він поставив перед вами?
– Ми зустрічаємось з ним не так часто, але бачимось періодично. Зустрічаємось не тільки ми, а й команда. От на днях ми з ним розмовляли.
Наше завдання – це вихід в Першу лігу, а також хочеться пройти далі в Кубку. Ми до цього готуємось потихеньку: дивимось за суперником, його розбираємо, аналізуємо. Зіграємо в Кубку і вже повноцінно підійдемо до чемпіонату, в нас буде два тижні до матчу ліги.
– Клуб переживає період піднесення, дуже великий інтерес зі сторони ЗМІ з’явився. Що для вас означає клуб цей? Як він впливає на ваше буденне життя? Бувають епізоди, що ви, там, не можете спати, бо завтра гра, потрібно підготуватися?
– Та я думаю в кожного тренера є таке, що він дивиться матчі, переживає, десь після гри все аналізує. Наприклад, якщо команда погано зіграла та втратила якісь залікові бали, то так, мені спиться погано. Інколи хочеться просто швидше проаналізувати і рухатися далі. Коли все добре, то і спиться прекрасно.
– А що ви відчуваєте, розуміючи, що зараз ви переписуєте історію «Локомотива»? Який слід би хотілось залишити в цьому клубі?
– Кожен клуб якось творить свою історію. З чого починається будь-яка команда, яка приходить в УПЛ, грає в Кубках? Вони ж поступово відкладають свою історію. І ми потихеньку її створюємо. Я задоволений, що є частиною цього процесу, що ми також пишемо свою історію. Я – частина цієї історії.
Але хочеться потихеньку, крок за кроком, у першу чергу виконати поставлене завдання і створити нову сторінку – вийти в Першу лігу. Поки що зупинимося на цьому, а далі буде видно.
– Тоді повернуся до питання про Кубок України, адже це ваш наступний матч. Ігри з «Металістом», як на мене, мають показати характер команди. Чого ви чекаєте від своїх хлопців у цій грі? Щоб показали оборонний футбол чи, можливо, ризикували й частіше атакували захист суперника?
– Я хочу, щоб ми показали хороший футбол. Щоб хлопці не боялися грати, демонстрували агресивний, сміливий футбол. Ми не ставимо завдання просто відбиватися, вибігти раз у контратаку, забити і потім сидіти на 1:0. Ні, ми будемо грати у футбол.
Розуміємо, що нам буде дуже важко діяти першим номером. Тому будемо виходити з того, що дозволятиме суперник. Але налаштовуємося показати такий футбол, який сподобається людям, нашим уболівальникам. Я думаю, буде хороша підтримка, і ми не можемо просто грати на відбій заради якогось результату. Я про це скажу хлопцям, і вони налаштовані дати бій команді, у якої якісні футболісти.
– А немає хвилювання? Ви вже пройшли непростий шлях у Кубку, але була пауза в чемпіонаті. Чи немає мандражу перед матчем, адже це клуб УПЛ із відомими гравцями?
– Ніякого мандражу немає. Просто команда, проти якої ми гратимемо, вже почала чемпіонат. Ми ж поки що проходимо збори, повністю готуємося до сезону, і так співпало, що в нас були кубкові матчі.
Зараз ми не в таких кондиціях, як, наприклад, «Металіст 1925». І я більше переживаю за те, чи вистачить нам сил на всі дев’яносто хвилин.
– Ви вже довели, що спроможні грати з такими клубами, і фактично стали сенсацією сезону. До вас прикута увага журналістів, про команду багато говорять. Як ви вважаєте, це більше плюс чи мінус? Чи не з’являється у когось «зіркова хвороба»? Як впливає така увага ЗМІ?
– Ну, у нас різні хлопці, з різним ставленням до цього. Хтось може трохи «підвиснути», відчути себе «зіркою». Але ми все бачимо й відразу ставимо на місце. У нас нормальний колектив – зіграли гру, забули про неї, готуємося до наступної. Закінчився чемпіонат – зібрали досвід, підсумували.
Після матчу з «Колосом» пораділи, наступного дня відпочили й пішли далі працювати. У нас є своє завдання, ніхто не розслабляється.
Читайте также: Хавбек Утрехта: «Ми задоволені Степановим. Він – найкращий гравець матчу»
А ще приємно, що журналісти та ЗМІ приділяють нам більше уваги. Це означає, що ми це заслужили: про нас говорять, пишуть, беруть інтерв’ю. Думаю, для самого клубу це класно – ми заслужили таку увагу, і це справедливо.
– «Металіст 1925» – це ж для вас все-таки не чужа команда. Що харківський клуб дав вам і які найяскравіші спогади залишилися після роботи в клубі?
– Він дав мені більше свободи в плані гри, бо я міг більше працювати з молоддю – а це дуже важка робота. Там був вільний простір для творчих дій, бо не ставили завдання просто виграти матч. Головне було підготувати молодих футболістів, щоб тренери першої команди звернули на них увагу. Це запам’ятовувалося найбільше – робота з молоддю, підготовка їх до першої команди. І зараз цей досвід дуже допомагає мені працювати вже з дорослими хлопцями.
Що стосується приємних моментів – у клубі був класний колектив, чудові хлопці, молоді гравці, з якими я пропрацював два роки. Це завжди залишиться частиною моєї історії, я буду це згадувати. Ми зустрічаємося, бачимося – і це класно.
Особливо запам’яталося друге коло, коли ми зіграли з ними після того, як вони пройшли перше коло. Молоді хлопці, з якими ми працювали, проявили себе – ми тоді, здається, закінчили друге коло на третьому місці. Отакі ось спогади залишилися з другого кола.
– Що було найважчим у роботі з основою, особливо коли ви перейшли від юнаків? І чи були розмови про те, щоб залишитися тренером на постійній основі?
– Найважче було перейти, бо завдання зовсім інші. Раніше я працював з юнаками, а тут відразу – основа, УПЛ, і часу практично не було. Я не знав, в яких вони кондиціях, хто як грає, хто сильніший на якій позиції. Перелаштуватися одразу було складно. Мало часу на підготовку – треба було одразу отримати результат. Коли ти приходиш на збори з командою, легше зрозуміти, хто що може, на якій позиції грає, і свою філософію поступово реалізовувати. А тут команда вже грала під керівництвом іншого тренера, вже щось перебудувала. За тиждень це нереально змінити.
– У вашому складі тоді був Денис Гармаш – відомий непростим характером. Як працювалося з ним? Були якісь курйозні епізоди з ним?
– Та ні, коли я спостерігав збоку за «Динамо», то складалося певне враження: мовляв, Гармаш якийсь бешкетник, щось постійно емоційно реагує, розмовляє. Я тоді теж думав, що він саме такий.
Але коли почав бачити його роботу зсередини, як він тренується в першій команді, усе виглядало зовсім інакше. Ми відвідували тренування, стежили за іграми – і я не помічав за ним нічого негативного. Нормальний, порядний хлопець. Працював так само, як і всі, виконував увесь обсяг роботи.
Коли його згодом перевели до мене в юнацьку команду, він теж тренувався сумлінно, виконував усі вимоги. Жодних претензій до нього не було. Принаймні за час моєї роботи я нічого подібного не помічав.
– Якщо говорити про складні характери, з ким у тренерській кар’єрі працювалося найважче?
– У мене в тренерській кар’єрі було не так багато команд. Звісно, траплялися різні ситуації, різні хлопці з різними характерами. Але я завжди намагався знаходити компроміс – розмовляти, пояснювати, і в підсумку ми приходили до нормального спілкування.
Футболісти ж різні: хтось грає, хтось не грає, хтось може образитися – мовляв, чому я не в складі? Це природно. Але там, де я працював, серйозних проблем із гравцями не виникало. У мене з ними завжди були хороші стосунки – і залишаються такими навіть зараз.
Головне – спілкуватися. Якщо ж не вдається знайти спільну мову, краще спокійно потиснути один одному руки й розійтися без конфліктів. Так буде правильніше.
– А як гравець – були складні партнери або тренери, які кричали і не давали розкритися?
– Так, були такі. І серед тренерів, і серед футболістів. Але я не хочу називати прізвища, це буде некоректно.
– Наскільки розумію, ви як тренер стежите за Українською Прем’єр-лігою, аналізуєте матчі. І зараз досить несподівано «вистрілив» ЛНЗ, адже традиційно грандами в нас були «Динамо» та «Шахтар», а тут перше коло – за ЛНЗ. Хотілося б почути вашу думку як тренера: у чому їхній феномен?
– Я думаю, що насамперед у дисципліні – і на футбольному полі, і всередині колективу. Плюс хороші фізичні якості, видно, що вони серйозно над цим працюють. У них якісний підбір гравців і чіткий стиль гри. Гадаю, саме цим вони й беруть.
Зараз, мабуть, почнеться найцікавіше. «Полісся» їх переграло в УПЛ, тож буде цікаво подивитися, як команда відреагує. Але поки мені складно робити остаточні висновки, тому що, коли в цій атмосфері знаходишся, ти можеш щось коментувати, а так, просто сказати, наговорити… Я не люблю критикувати колег по цеху і я ще не того рівня, щоб засуджувати або оцінювати когось із тренерів Прем’єр-Ліги.
Вони грають, шукають простір. І це ж не просто «бий-біжи», як кажуть, а націлені передачі на нападника. Там іде боротьба, скидання м’яча, підбір, вони розганяють атаки і цим беруть своє. У них хороші перехідні фази з оборони в атаку і з атаки в оборону.
– Хотілось би точно про український футбол, бо у нас, з однієї сторони, наче такий конкурентний чемпіонат і в Першій лізі, і у Вищій лізі, але при цьому на європейській арені ми виступаємо не так вже яскраво. То що це в нас відбувається зараз? Що з ним трапилось?
– Я думаю, що, можливо, нам не вистачає силових якостей у футболі. Ми програємо також у грі один в один. Не вистачає – і фізично, і тактично більш-менш, і технічно.
Але тяжко сказати. У нас в країні війна – це одна з причин. Ніхто не хоче приїжджати і посилювати команди. Переважно грають українські футболісти. Але це й, можливо, покращення для збірної, тому що більше часу отримують наші хлопці: вони грають постійно і мають практику, щоб потім виступати за національну збірну України. Але це моє бачення.
Якщо ми візьмемо, наприклад, європейські клуби, то там же багато легіонерів. Візьмемо «Реал» – скільки там іноземців? У кожній команді їх багато. І повторюсь, думаю, що силових якостей нам не вистачає точно. Окрім силових десь бракує командної взаємодії, швидкості, уміння оперативно ухвалювати рішення.
– Все-таки ви, як тренер, також аналізуєте роботу колег. Чи є у вас, можливо, тренер-приклад, за яким ви слідкуєте, аналізуєте його тактику і, берете якісь його фішечки?
– Ні, нікого такого немає. При цьому я слідкую за командами, за тим, як вони працюють. Якщо брати наш європейський футбол – я не знаю всього, що вони роблять. Щоб повторювати за топ-командами та їхніми награваннями, потрібно мати якісних футболістів. Подивіться, як грає «Аталанта» або інші команди: завжди пресинг, вони біжать 90 хвилин. Але так грати я не зможу. Ти дивишся, береш з кожної гри, з кожного тренера: яка тактична схема, як він працює в обороні.
Я не можу грати, як «Манчестер Сіті». Дивлюсь їхні матчі, але ж не скажу своїй команді: «Все, хлопці, будемо грати так». Я відштовхуюсь від того, які у мене футболісти, та виконую роботу, яка буде корисна на даний момент. Так, є певні награвання, дивишся за грою, аналізуєш, щось переносиш на футбольне поле. Інколи розповідаю хлопцям моменти, що так грає одна команда, так інша. Буває, береш певний «шматок» – він може підійти, або навпаки, десь потрібно над цим працювати.
Я ж кажу, все залежить від якості футболістів. Якщо у тебе якісні гравці, то можна робити багато чого. Якщо вони грають тотальний футбол – кожна людина може зайняти будь-яку позицію, відпрацювати або відбити – це круто. Таких у нас не вистачає. Особливо у Другій лізі: я не можу грати, як наші гранди, як топ-тренери. Можу лише кайфувати, дивитися, як вони грають, і насолоджуватися їхніми матчами.
– Хотів запитати про збірну України. Скоро будуть матчі плейоф на чемпіонат світу. Давайте просто невеличкий прогноз: чи вдасться нам пройти плейоф і потрапити на чемпіонат світу?
– Ну, я хочу вірити, що у нас все буде добре. Я вірю в нашу збірну України, буду за неї вболівати і думаю, що ми пройдемо.
– Питання про Владислава Гераскевича. Все-таки не до кінця зрозумілі дії комітету. Якою була ваша реакція, коли ви дізналися цю новину? І що ви взагалі думаєте про все, що сталося?
– У вчинку Владислава немає жодних порушень і підстав для дискваліфікації – ось, що ми про це думаємо. Категорично засуджуємо рішення МОК і підтримуємо Владислава, з хлопцями записали відеозвернення на цю тему. Хотілося, щоб у цій боротьбі за справедливість обʼєдналося якнайбільше людей, і, звісно, щоб Владислав був певен: він не один. Його підтримує не тільки український народ, а й увесь цивілізований світ.
Можна багато говорити про подвійні стандарти МОК, але насамперед хочеться подякувати всім нашим військовим, які тримають мирне небо над домівками. Жодним комітетам чи інстанціям не вдасться дискваліфікувати українську гідність. Бо памʼять – це не порушення, це обов’язок свідомих громадян. Світ, олімпійський комітет в тому числі, має памʼятати про полеглих героїв і спортсменів, які могли б виступати на Олімпіаді, але війна забрала у них цю можливість.
Читайте также: «Хочу його відзначити». Легенда французького футболу оцінив гру Забарного