Після поразки Бейну у третьому «Темному лицарі» Брюс питає у ворога, чому той його не вбив. На що останній відповідає: «Ти не боїшся смерті. Ти жадаєш її». І карає його більш жорстоко. Сила хороброго Бетмена завжди була у його страху. Спочатку він боявся кажанів, потім – втрати важливих йому людей та смерті. Але після другого фільму трилогії та ідейної поразки Джокеру йому вже не було страшно: все пішло під три чорти. А далі – втрата віри. У себе. У людей. У справедливість. У найкраще. Тому Бетмен програє Бейну у першому двобої фінальної стрічки франшизи. А потім долає його, коли знову згадує про те, як боятися. Бо страх може бути зброєю. Здатен бути корисним. Нерідко мотивує до дії. Бетмен так став Бетменом та неодноразово врятував Ґотем. Саме тому, що боявся. І якщо навіть найбільш суворий герой всесвіту DC дозволяє собі відчувати страх, то чого цього не робить збірна України?
Читайте также: Де дивитись матч кваліфікації Євро-2027 Україна U-21 – Литва U-21
Вчора не боялася програти. Ми часто кажемо після поразок про «перелякалися», але не той випадок. Команда спокійно програла 1:3. Спокійно пройшла повз ЧС. Занадто спокійно та буденно. Шкода, що свого реваншу із головним кривдником вона не отримає. Але… ну, воно їй і не треба, чесно кажучи. Нижче розбираємося, чому наша «стрічка» не отримала хепі-енду.
1. Спонсори, спонсори, СПОНСОРИ. Я навіть відмотав трансляцію назад, аби порахувати. Так от, перед стартом матчу ми з вами переглянули 16 (!) коротких рекламних відео. За цей час я зрозумів, що треба інвестувати у крипту, витрачати зарплатню на ліки та мерч збірної, купляти машину, робити ставки на спорт тощо. Не зрозумів лише який алкоголь купляти, бо згадок різних брендів було забагато, а саме 25% від загальної кількості рекламних відео. Альтернативу, до речі, у цьому блоці також запропонували: реклама води тут як тут. Уявляю собі, як років за 5-10 трансляції поєдинків стартуватимуть лише хвилини з 10, до цього – згадки всіх спонсорів показу. Уявіть собі коментаторів, які готові почати коментувати, а все ніяк та ніяк. Уявіть собі спонсора, котрий веде перемовини задля того, аби його згадали десь між рекламою KFC та сервісу пошуку страхових.
Ой, та чого вже там: уявіть собі режисера трансляції на MEGOGO, котрому довелося двічі під час цього рекламного блоку робити вставки з назвою сервісу, аби глядач просто не забув, що він саме на футбольному каналі. Комедія ж! З одного боку, радісно за нашу збірну, котра аж настільки популярна. І бажання заробити всіх залучених також зрозуміле. Але втрачається щось таке сакральне. У футбол грають заради заробітку грошей, але не тільки. А тут вмикаєш головний матч 4-річчя для національної команди – і бачиш спробу монетизувати це. Одну, другу, третю – 16 спроб загалом ще до старту трансляції. І ось вже матч збірної відчувається більше бізнес-подією, аніж футбольною. А бізнес та пристрасть – речі несумісні. Реклама у 2026 – ок. Просто важко налаштувати себе на «це буде битва!», коли KFC, вода, крипта, *вставте випадковий товар для рекламування* тощо. Я давно не пам’ятаю настільки помітних рекламних блоків. А якщо вже так, то, може, з цим усе-таки щось було не так…
2. Перший пропущений м’яч збірної – чарівний таймінг дій від футболістів збірної Швеції. Таке не соромно пропускати, бо ой як не думаю, що навіть на чемпіонаті світу багато збірних зможуть розіграти настільки чітко. Нюгрен зробив ривок у вільну зону всередині штрафного майданчику у потрібний момент. Секунда раніше чи пізніше – було б гірше. Отримав пас одразу. Секунда пізніше чи раніше – не було б навіть створеного моменту. Далі – своєчасний простріл та своєчасний ривок Дьокереша. Якби останній побіг пізніше, то не дістав би м’яча, якби раніше – опинився б в офсайді. Чудовий гол. Найкращий у матчі. Припускаю, один з найкращих у відборі до ЧС учора. Давайте нормалізуємо пропускати голи у ситуаціях, коли суперник розібрався на топ-рівні. Хтось кудись не побіг та неправильно розташувався у захисті? Можливо. Але таке трапляється зі збірною часто, а настільки естетично вона пропускає далеко не завжди. Перший пропущений – прикрий, але він більше про шведів, аніж про нас.
3. В атаці – ширше, у захисті – вужче. Швеція не видумувала нічого складного всі 90 хвилин. Гра за рахунком. Оборона у середньому блоці. Радикальний пресинг не всіх, а обраних. Дьокереш у якості орієнтира атак. І спробуйте скажіть тільки після цього, що Поттер – поганий тренер. Ні, відмінник. Можливо, без вражаючих творчих ідей, але з чітким розумінням, де знаходиться та що треба робити. Коли пишеш контрольну з математики, то просто не ускладнюй без потреби. Розписуй рішення докладно там, де це має необхідність. Не витрачай дорогоцінний час та чорнила аби вразити. Язик не повертається назвати цей матч з Україною видатним у виконанні Поттера. Ні, просто хороший. Просто всі прості задумки спрацювали. Українцям було некомфортно володіти м’ячем, а 45 хвилин контролю не вилилися навіть у бодай 1 удар у площину. Суперник грав від своїх сильних сторін та здорового глузду – і цього виявилося достатньо.
4. Варто було реагувати на ситуацію набагато раніше за 0:2. Звісно, дуже зручно отак сидіти на дивані та розмірковувати, як треба було, коли матч уже закінчився. З іншого боку: ну справді аж занадто рано стало зрозуміло, що стартовий план на матч не працює. Швеція забила на 6 хвилині. Закрилася. Вже на 15-20 я, ти та всі футболісти нашої збірної точно усвідомлювали, що не виходить геть нічого та що з поточними налаштуваннями не відігратися. Бо м’яча нема у небезпечних зонах. Бо суперник інколи вибігає у швидкі атаки. Бо Україні у такому складі некомфортно у позиційних атаках із опонентом з такою щільністю у захисті. То нащо чекати? Можна робити зміни вже. Звісно, є ризик ухвалити занадто імпульсивні рішення та програти все ще у першому таймі… Але натомість небажання ухвалювати сміливі рішення призвело до того, що довелося їх ухвалювати – але вже за 0:2 на табло та з лише 30 хвилинами на порятунок. Зміни та заміни у перших таймах – нормально. Шкода, що тренерський штаб збірної був іншої думки.
5. Іспанія позитивно впливає на Ваната. То в одному з епізодів доречно пішов саме на фол, а не на загострення. То в іншому пропустив м’яч, аби той пройшов далі та партнер отримав круглий у кращій позиції. Насправді обидві названі ситуації завершилися втратами, але приємно бачити на полі взагалі-то доволі тонкого футболіста. Більше не людина-ривок. Точно не лідер думки біля чужих воріт, але вже безперечно прогрес. Роками у збірній різні форварди не отримують м’яч у небезпечних зонах достатньо часто. Роками тут нападники просто не мають можливості забивати багато. Тому для команди важливіший Яремчук, а не Довбик. Навіть якщо перший у поганій формі. Бо форвард у нашій збірній, так уже вийшло, потрібен давати атаці щось окрім уміння пробити по воротах. Так от: Ванат дає тонкі рішення. Поки невдалі, але й у Ла Лізі він грає навіть не один повний сезон. Може, далі – більше та краще. Сам у шоці, але тепер вірю у прогрес Ваната.
6. Дьокереш – топ-футболіст. Жарт: Ліндельоф повинен був вийти на матч у захисній масці, але нападник «Арсеналу» не дозволив, адже «вдягати» маску – це лише його фішка. У першому голі своєчасно зробив ривок. У другому підстеріг помилку оборонця та виконав ідеальний удар по воротах. У моменті з третім голом холоднокровно розібрався в епізоді у штрафному майданчику, аби заробити пенальті, – і реалізував 11-метровий хорошим ударом. Це видатний матч нападника, бо піди й спробуй зіграти вдало у 3 з 3 вирішальних епізодів біля чужих воріт. Слабкі форварди так не вміють. От вам і відповідь, нащо «каноніри» придбали Віктора. «Арсенал» купив не стільки бомбардира, скільки розуміння, що у нього є нападник. Який, якщо що, розбереться у подібних епізодах. Або не розбереться, якщо таких епізодів не буде. Не буде? І гаразд. Не дуже-то й хотілося. «Арсенал» інвестував у власну впевненість. А за це 65 мільйонів євро не шкода.
7. Про футбол писати навіть не стільки не хочеться, скільки не можеться. З 6 хвилини та по 60, до перших замін, збірна України не змінювалася. Шведи також до змін не вдавалися, але тих можна зрозуміти: їм не потрібно, вони й так виграють. Долю другого тайму вирішили помилки захисників, але ми мали 0 притомних моментів що за 0:1, що за 0:2, тож не ці хиби визначили долю поєдинку в цілому. В атаці не виходило нічого. В оглядах туру Ла Ліги я щотижня пишу, що Циганкову нема з ким пограти біля чужих воріт у «Жироні». Так от: є думка, що в Іспанію Віктор повернеться із радістю, бо у збірній ніби ще гірше. У нашої команди занадто очевидні лідери, тож шведи знали, з ким грати найбільш щільно. А ще у нас, наприклад, Тимчик, який людина-електричка у хорошому сенсі, але програє забіг Гудмундссону: а що у такому випадку він узагалі може запропонувати команді? У нас далекий від ідеального склад – факт. А тут ще й тренер йому не допомагає.
Читайте также: Артем МІЛЕВСЬКИЙ: «Він бігав як білка в колесі, а який із того сенс?»
8. Шведи не були аж занадто близькі до другого та третього забитих. З одного боку, дуже не пощастило пропустити ці голи майже з нічого. З іншого: треба ж викупати ситуацію. Захист нашої команди не у найкращому складі. У суперника на полі топ-бомбардир. У нашої збірної – роками проблеми із пропущеними голами. Наївно сподіватися тут зіграти на нуль. План на матч повинен бути не те щоб перестріляти суперника, але забити більше голу – залізно. Але плану нема. Моментів нема. Шведи як той рибалка, котрий знайшов рибне місце та почав… чекати. І точно знає, що дочекається. Він користується ситуацією, де має смачних черв’ячків та сидить там, де треба. Риба припливе сама. Ця припливла. Закцентую увагу: шведи від переляканої команди, котра у відборі до ЧС двічі програла Косово, прийшли до титанічної впевненості, що все буде добре, буквально за тайм гри з Україною. Це про Поттера. І це про нашу команду. Занадто безпроблемний матч для взагалі-то проблемного суперника.
9. Ми недостатньо боялися. Спокійно відреагували (а точно відреагували взагалі?) на перший пропущений м’яч. Смиренно прийняли другий. Не влаштовували істерик на полі, хоча не виходило взагалі нічого. Це плейоф за вихід на ЧС, тож ні, варіанту «футболістам було байдуже» нема. Просто не було страху, що програємо. Чи то гравці забули, що це матч найвищої складності. Чи то тренерський штаб не нагадав, наскільки страшні шведи та Дьокереш. Не було емоції. З перших хвилин та до 0:3 – взагалі ніякої. Команда програла занадто спокійно. Коли пропускаєш голи у настільки важливому матчі, то режисер шукає можливість показати психи футболістів, колективний розпач, страх в очах гравців. Але цього не було. Так і не показали. Бо, як Бетмен Нолана у третьому фільмі трилогії, наша збірна не боялася програти. А саме страх рушив нашою маленькою командою роками.
Свого часу ми всі критикували збірну Петракова за те, що та грає аж занадто від суперника, занадто із розумінням, що вона не головна на полі, занадто від страху поступитися. А тепер постає питання: а от точно це було погано? Вчора спіймав себе на думці, що я подивився найгірший матч збірної за багато років. Не за якістю футболу, а за емоційним змістом. Давно наша команда не поступалася так смиренно. Особливо у настільки важливих поєдинках. Можливо, національній команді варто повернутися до початків та знову почати боятися. Топ-суперників. Поступитися та сісти у калюжу. Особисто Дьокереша. Про Реброва буде абзац нижче, зараз просто факт: із ним команда не боїться. І не буде, бо тренер про інше. Про спокій. Відчуття, що все нормально. Комусь воно личить, а хтось – Бетмен, якому просто необхідно підживлюватися страхом. Нам поки все ще потрібно. Матч зі шведами довів.
10. Реброву не варто тренувати збірні. Не тільки українську. Тут варто усвідомлювати, що футбол національних команд – це більше про обмеження, аніж про можливості. Не можеш купити тих, кого хочеш. Змушений регулярно латати дірки. Частіше не шукаєш способів зробити краще, а намагаєшся не допустити, аби все розвалилося. Ребров був успішний у «Динамо», де мав можливості. Мав їх і на Близькому Сході. І в Угорщині. Він був успішним у ситуаціях, де мав більше опцій, аніж проблем. Тоді чи можна назвати його поганим тренером? Навряд. Хороший. Просто зараз не на своєму місці. Так само, як був би не на своєму, якби тренував Швецію, наприклад: зараз придумував би, як компенсувати втрати Ісака та Кулушевського. Ми не вимагаємо від Гвардіоли перемагати на чолі «Бернлі», бо це даремне використання талантів Гвардіоли. Не просимо Анчелотті ставити системний футбол, бо сила Карло в іншому. От те саме із Ребровим. Просто тренує не тих.
А ще – не до кінця розуміє контекстів своєї теперішньої роботи. Після матчу замість відповіді на питання про відставку сказав, що у нього є ще одна гра на чолі збірної. Зараз йому справедливо прилетить критика за те, що не підбирає слова. І ні, він ніколи не виглядав людиною, яка живиться критикою. Просто сказав не подумавши. Відреагував на те, що вдарився мізинцем ноги о стіл, істеричним ударом кулаком по стіні – стало тільки гірше, болить тепер ще й рука. Я дуже скучив за тренерами збірної України, пресконференції яких схожі на пресконференції здорової людини. Для ЗМІ нормально дещо опонувати наставнику на таких заходах, але це їхня робота. А робота тренера у 2026 році – зокрема говорити правильні речі. Мені не подобаються оці тези про «обличчя команди». Ні, тренер у таких коментарях представляє не команду, а себе. А команді дає сигнали. У випадку Реброва та Петракова – сигнали про те, що ситуація не є контрольованою. Я б хотів для збірної тренера, який зокрема вміє спілкуватися зі ЗМІ. Хоча б для різноманіття. Ну будь ласка.
11. Це не кінець. Ми не втратили покоління, бо зробили це дещо раніше. Збірна з піковими Зінченко, Маліновським, Мудриком тощо не змогла досягти великих результатів. Не поїхала на ЧС 4 роки тому. От тоді втратили найкращу команду в історії незалежної. Хоча б за складом. Втратили ще раз на провальному Євро. А зараз – нові герої, які тільки-тільки починають. У Забарного попереду ще бодай 2 цикли. У Ярмолюка – 3. Для Ваната часи гри в основі збірної лише починаються. Циганков, Судаков та Миколенко ще ой як далеко від того, аби піти з ярмарку. Було б якось несправедливо сказати, що нічого поганого не сталося, бо сталося: ми знову не на ЧС. Але трагедії точно не відбулося. Це не last dance. Команда може повернутися за 2 роки на Євро. Або за 4, аби поїхати на новий ЧС. Матч зі шведами не крапка, а крапка з комою. Ситуація не є критичною. Збірна зможе перемагати пізніше. Тож вилазимо з помиральної ями. Ще не час.
12. Радісно за шведів. Дисклеймер: за Україну все ще сумно. Я б хотів побачити наших хлопців на ЧС. Але якщо вже не судилося – нехай радше їдуть шведи, аніж хтось інший. Команда багато у чому схожа на нашу. Тут також щось якось не вгадали з попереднім тренером. Також ніби золоте покоління, але через травми нема можливості реалізувати його таланти. Також криза на кризі, проблема на проблемі, але все це – із розумінням узагалі кожного у світі та навіть усередині команди, що потенціал – шалений. Україна у своєму найкращому складі грала лише на 60-70% від своїх можливостей. Бо завжди не той момент. Не ті на полі. Не той суперник. Завжди щось заважало вразити світ. Те саме зі шведами, котрим останніми роками все заважає. А тепер ще й команду очолив Поттер – взагалі-то хороший тренер, якого кинули у м’ясорубки «Челсі» та «Вест Гем» та який заслужив на бодай одну нормальну роботу після «Брайтона». У поїздці шведів на ЧС було б щось правильне, а у вояжі туди Поттера на чолі збірної – звершення справедливості.
Якщо шведи вирушать на мундіаль, то це дасть надію збірній України. Продемонструє, що навіть купа травм не ставить хрест на команді. І геть поганий відбір на великий турнір. І зміна тренера запізно. На наставника, котрий провалився на 2 останніх місцях роботи. Якщо скандинави будуть на ЧС, то це буде сигналом для всіх тих збірних, котрим не щастить та котрі помиляються у кадрових рішеннях, що вони мають не тільки право на щастя – ще й реальні шанси все ж його пережити одного дня. Швеція зараз – це команда, де номінант на статус найгіршого трансферу сезону АПЛ забиває 3 породистих голи у вирішальній грі року. Бо може. І доводить свою крутість таким чином. Переконує. Збірна Швеції – це колективний Дьокереш сезону 2025/26. Без реалізації максимуму від свого потенціалу. Під шквалом критики. З регулярними поганими днями. Але з можливим хепі-ендом. Було б красиво.
І тоді б збірну України за вчорашній виступ було б дещо легше виправдати: це була просто не її історія. Головний герой тут інший: з маскою на обличчі, аби ж тільки мати можливість дихати, а не у чорному плащі та без страху смерті.
Читайте также: Гравець Швеції: «Перемога над Україною? Вона не матиме великого значення»