Побоїська, вбивчі неврожаї, лютий голод, винищувальні епідемії, спалення відьом – історія землі Саар багата на різноманітні, зокрема й на жахливі події. Якщо торкнутися футбольної історіографії, то був в історії Саара період, коли він як самостійне державне утворення виступав на міжнародній арені, зокрема у відборі до чемпіонату світу-1954. Тоді під орудою Гельмута Шена (майбутнього мультипризера мундіалей на чолі збірної ФРН: і 1-ше, й 2-ге, й 3-тє місце – в його доробку) саарці в своїй відбірковій групі випередили Норвегію (вона була, звісно, не порівнянна з нинішньою, але все ж таки…), та цілком прогнозовано поступилися… Західній Німеччині й до фінальної стадії не потрапили. Нагадати, хто тоді став чемпіоном світу? Так, ви маєте рацію, саме збірна ФРН.
Читайте также: Рейтинг ATP. Сіннер залишається в лідерах, Сачко повернувся в топ-200
Що таке Саар? Щоб ви розуміли, свого часу в Другому Рейху (не плутати із сумнозвісним Третім) на цей регіон припадало 20% виплавленої сталі. Поступово-поступово на цій основі гартувалася саарська міць. Французька зона окупації після 1945-го? Так, відокремлений від Німеччини регіон під протекторатом Франції певний час самостійно виступав на міжнародній спортивній арені. Однак результатом укладання так званої Люксембурзької угоди наприкінці 1956 р. стало те, що від 1 січня 1957 р. Саар став федеральною землею в складі ФРН. Звідтоді в Німеччині заведено вимірювати площу чогось у саарах. Приміром, Швейцарія – то 16 саарів. А як щодо того, аби вимірювати снагу футбольних клубів? Скільки саарів, наприклад, містить у собі «Баварія» або «Байєр»? У цьому контексті цілком можна застосувати шкалу ринкової вартості гравців. Однак порівнювати саарський клуб «Ельферсберг», що наводить шурхоту у Бундеслізі 2, все ж таки краще не з грандами Бундесліги 1, а з безпосередніми конкурентами в другому за снагою футбольному дивізіоні Німеччини.
«Наш Саарланд, наше рідне місто, наш Ельф!» – слоган-візитівка фанів «Ельферсберга», де останнє слово – й нік улюбленої команди, й позначення одинадцятки гравців, якщо послуговуватися тамтешнім діалектом. «Ельферсберг» цікавий лише нашим уболівальникам», – кажуть топменеджери саарського клубу, натякаючи на свою культивовану провінційність. Та й незрідка гостьові фани на «Урсафарм-арені» своєю чисельністю та кількістю прапорів-банерів принаймні не поступаються домашнім. Яскраві приклади – нещодавні матчі проти «Шальке» та «Карлсруе». Авдиторія в 9307 глядачів, як на матчі проти «Карлсруе», – це супераншлаг для «Ельферсберга». Втім, як то кажуть, тихою сапою. В усякому разі, коли фани домашньої команди затягнули під завісу матчу «Allez, allez, allez!» на мотив славнозвісного хіта фанів «Ліверпуля», то навіть гостьові вболівальники перейнялися цією атмосферою. Щоправда, в ліверпудліанському варіанті згадуються, приміром, Боб Пейслі й Білл Шенклі – архітектори славних звитяг «червоних». Таких голосних імен в історії «Ельфа» поки не було, ніде правди діти, але…
Так, за вартістю свого складу команда в чорно-білих футболках посідає аж 12-те місце в Бундеслізі 2. Як пишуть оглядачі, «порівняно з «Гертою» чи «Шальке» клуб «Ельферсберг» працює в іншому фінансовому всесвіті». Що казати, в передсезоння клуб витрачає загалом на підсилення трохи більш як 3-мільйонну суму. Просто пропуцати гроші – для «Ельфа» не варіант. Однак станом на зараз «Ельферсберг» йде 3-м у турнірній таблиці, реально претендуючи якщо й не на пряме потрапляння до Бундесліги 1 (для цього потрібно посісти одне з двох перших місць), то принаймні на місце, що дає право взяти участь у перехідних матчах. Щоправда, торік в «Ельферсберга» вже був негативний досвід подібних ігор. Та не будемо сьогодні про сумне, поговоримо краще про сезон нинішній.
Парадокс чи ні, але серед першої 20-ки кращих гравців Бундесліги 2 за оцінками різних статистичних порталів ви не знайдете жодного гравця «Ельфа». Водночас за середньокомандними оцінками підопічні Вінсента Вагнера тримаються на 3–4-му місці, себто це зіставно з їхнім місцем у турнірці. Це свідчить про підкреслену командну взаємодію, а, знач, і про те, що команда є суто тренерською. Вагнер прийшов замість Хорста Штеффена, який очолював «Ельф» тривалий час і домігся з ним неабияких успіхів, вельми швидко здіймаючись нагору сходинками німецького футболу. Та, зрештою, Штеффен пішов на підвищення до «Вердера».
Новий же наставник саарського клубу щодо тактики, на думку багатьох, додержується принципу: «Якщо не зламано, то й не лагодь». Однак певні штрихи Вінсент Вагнер усе ж таки дозволив собі внести. 40-річний уродженець Нордгаузена, що в Тюрінгії, Вагнер успішно впроваджує в життя тактичну схему 4–2–3–1. Найсильніша ланка щоразу різна. Скажімо, в матчі проти «Карлсруе» якнайкраще виявив себе автор дублю Іммануель Ферай (оцінка 9,4 від sofascore.com). Трибуни влаштували йому справжню овацію під час заміни. Втім, применшувати заслуги лівого вінгера Тома Циммершида й правого вінгера Лукаса Петкова я би так само не став. Вони взяли участь у гольових атаках, а Циммершид і сам відзначився голом. Відзначу і ювелірну подачу з лівого флангу Лассе Гюнтера (захисник, який аж ніяк не цурається підключень до атак), яка, зрештою, перетворилася на класний асист. Ну, й мелодія, яку вмикають на стадіоні «Урсафарм» після голів господарів, – славнозвісна Freed from desire. А слова з куплету цієї пісні характеризують еволюцію почуттів фан-спільноти «Ельфа»: «Хочуть дедалі більшого, люди просто хочуть дедалі більшого».
Вагнер після звитяги з рахунком 3:0 над «Карлсруе» сказав, що «кращого годі й бажати». На жаль, перед тим принциповий домашній матч проти «Шальке» «Ельф» програв (1:2), хоча й мав певний час чисельну перевагу. Тоді Вагнер зазначив, що його підопічні були «надто жадібними». Що це означає? А це якраз і є деяке відхилення від командного футболу й суворої тактичної дисципліни. Ймовірно, матч із гельзенкірхенцями, що зібрав численну телеавдиторію, послугував деяким гравцям саарської команди приводом прорекламувати свої особисті можливості. Та в «Ельферсберзі» Вагнера це так не працює. Адже в такому разі ламаються деталі командного механізму, й він збоїть і пробуксовує. А те, що гельзенкірхенський фаворит виграв на превелику силу, аж ніяк не є розрадою для саарців.
Читайте также: Відомий боксер: «Усик знаходиться на своїй планеті. Йому начхати»
Що цікаво, четвірка оборонців у команді Вагнера розташована дуже широко: двійко центрдефів на краях штрафного майданчика, а двійко флангових захисників – край поля. Воротар за таких умов активно залучений до гри в пас. Дует опорників – навпаки – розташовується напрочуд вузько й до того ж не надто далеко від центральних оборонців. А як щодо атаки? Тут є цікавинка. Володіння м’ячем? Цим наставник надто не переймається. Для Вагнера атака – це ланцюг закономірностей, який передбачає швидкі, однак не задовгі передачі. Втім, якщо розбирати філософію пасів команди Вагнера, то ми побачимо, що в шані тут діагональні передачі. Чому? Вагнер стверджує, що вони збивають суперника з пантелику, адже повсякчас змушують перекидати свою увагу на інший бік поля. А зробити це опоненти встигають не завше. Цей підхід можна назвати принципом діагональних драбин. Звернув увагу й на такий цікавий момент. Під час атак гравці команди в чорно-білих футболках намагаються розташовуватися трикутником неподалік гравця, який володіє м’ячем. Свою чергою, той, хто віддав пас, обов’язково продовжує після цього свій рух уперед. Так на полі утворюється свого роду зірочка (принаймні аналітики звуть її саме так), що збільшує шанси швидко повернути м’яч, якщо проти сподівання його буде втрачено.
Коли ж «Ельферсберг» стоїть у позиційній обороні, то з трибун чітко видко розстановку 4–2–4 й сумлінну роботу у відборі. Якщо саарці є явними фаворитами в матчі, то застосовують якнайінтенсивніший пресинг. Та, що цікаво, в пресингу беруть участь нападник і два вінгери, а от гравець, що розташовується під нападником, зазвичай, звільнений від цієї праці, натомість пильно стежить за спробами оборонців команд-суперниць вийти з-під пресингу з допомогою середніх передач.
Робота команди як єдиного механізму – це, певно, єдиний спосіб домогтися результату, коли бракує індивідуального класу. Власне, ілюстрацією якоїсь малодосвідченості (й водночас шаленого бажання) стали кумедні епізоди в матчі проти «Карлсруе». Невміння Яна Г’ямери вкинути аут за правилами, травма Давіда Мокви (спричинила заміну, зрештою), що її він зазнав по тому, як пнув ногою траву біля воріт команди-суперниці (один із телекоментаторів назвав цю ситуацію «сюром»), й наступ Лукаса Петкова на м’яч у швидкій контратаці (причина, певно, в тому, що він перебирав кілька варіантів рішення, й від цього калейдоскопу думок забув про сам м’яч). Утім, навіть ці недоладності не завадили команді Вагнера дістати перемогу з великим рахунком. Саарреалізм сусідить із сюрреалізмом! У цьому самому контексті можна згадати й 50%-вий показник реалізації пенальті в сезоні.
Ще кілька років тому президент «Ельферсберга» Домінік Хольцер (колишній футболіст і власник фармацевтичного концерну URSAPHARM) наголошував: «Ми не розглядаємо перебування у Бундеслізі 2 як чисту авантюру, а спробуємо консолідувати наші ресурси, щоб закріпитися на тому рівні». Тепер ці слова ладні спричинити посмішку, адже реальність така, що команда, яка репрезентує найменший населений пункт (у Шпізен-Ельферсберзі проживає близько 13 000 осіб) у двох найсильніших німецьких лігах, голосно стукає в двері вищого дивізіону. Авантюра може бути куди більшою, еге ж?
Коли дивишся трансляції матчів із домашньої арени «Ельферсберга», обов’язково звертаєш увагу на будівельний кран, що височіє якраз навпроти центральної лінії футбольного поля поблизу стадіону. Як на мене, це символічно, адже побудова команди триває. Поки що закладено лише підвалини, однак і їх може вистачити, аби наступного сезону дебютувати в змаганні кращих команд Німеччини. People just want more and more (переклад – кількома абзацами вище), чи не так?
Читайте также: Олександрія – Верес – 0:3. Розгром від Шандрука та Ко. Відео голів та огляд
Олексій РИЖКОВ