В останній день травня національна збірна України проведе контрольний поєдинок проти збірної Польщі. А ще за тиждень – і спаринг проти Данії. У контексті непотрапляння нашої головної команди країни на Мундіаль про доцільність цих двох матчів говорити не стану. Проте вважаю, що краще нехай такі матчі будуть, ніж тупо чекати з моря погоди. Тобто, чекати на старт нового сезону Ліги націй, не особливо відчуваючи при цьому ґрунт під ногами.
Читайте также: Відомо, скільки заплатить Буткевич гравцям Полісся за медалі Прем’єр-ліги
Однак, на порядок денний виходить ще важливіше за ігровий тонус нашої першої команди питання – про головного тренера. До гри проти «кадри» – рукою подати, а так виходить, що поки подавати рукою й нікому. Головного тренера наразі у збірній України немає.
За великим рахунком, це не питання життя та смерті, якщо врахувати «прохолодний» формат двох найближчих матчів «синьо-жовтої» команди. Це щось на кшталт минулорічного червневого турне нашої збірної до Канади. Ребров сказав – у морг, вибачте, на пляж, значить так тому й бути. «Ні обіцянок, ні пробачень».
Себто, можна провести ці два матчі і без повноцінного керманича. Можна запросто з виконувачем обов’язків. Як такого можна запросити безвідмовного Руслана Ротаня. Руслан Петрович завжди готовий. Та й його кума – Євгена Коноплянку – належало б гідно провести на заслужений відпочинок, бо в грі проти збірної Англії якось не дуже помітно вийшло.
Але, як підказують наші джерела, на матч проти Польщі збірну України виведе не тимчасовий, а повноцінний наставник. І цим наставником начебто стане італієць Андреа Мальдера.
Принаймні різномасті інсайдери – і без роду, і з племенем – практично в один голос вказують на колишнього асистента Андрія Шевченка у збірній України. І я схильний вірити цим різномастим джерелам. Приблизно так само вірити, як трохи раніше, одразу після звільнення Сергія Станіславовича, вірив, що нашу першу команду очолить Мирон Маркевич.
У зв’язку з цим мені досить цікаво й до певної міри повчально спостерігати, як перевдягаються в повітрі багато з цих експертів, які раніше ратували за Мирона Богдановича. Тепер вони, як нічого й не сталося, топлять за Андреа Луїдживича. Ну, нічого страшного. Нічого нового.
То таке, як сказав би перший фаворит на вакантну посаду, який у підсумку став другим. Природний вибір. Хоч і проведений неприродним способом.
Одразу ж зазначу з цього приводу, що хоч би хто став головним тренером нашої головної футбольної команди – хоч Маркевич, хоч Мальдера, хоч Йовичевич, та хоч Ярмоленко зі Степаненком – гірше не буде. Гірше за те, що було в команді при Реброву.
Вважав і продовжую вважати Сергія Станіславовича вправним фахівцем. І я більш ніж впевнений, що він себе ще проявить. Але збірна України, як виявилося – це не його. Не для нього ця тренерська робота. Резонансні помилки його не загартували, нічому не навчили, а локальні успіхи перетворили адекватного загалом фахівця на бонзу та хама. Нехай шукає себе у клубному футболі. Знайде. Не маю сумніву.
А національній збірній України саме зараз потрібен тренер, який має трохи більше, ніж єдиний план на гру. У якого знайдеться трохи більше мотиваційного заряду, трохи більше авторитету в роздягальні.
***
«Ранній» Андрій Шевченко – тобто не той, який нагидив у душу Михайлу Фоменку, а той, який був на момент відбору на ЧЄ-2020 – ось особисто мій ідеальний кандидат на вакантну посаду. Беззаперечний авторитет у роздягальні. Беззаперечний авторитет у роздягальні. І ще кілька разів таким тоном.
Ні, я не заїкаюся. Просто інших відмінних чеснот на той момент у Андрія Миколайовича не було. І саме ця відсутність і робила його практично ідеальним тренером для збірної. Бо все інше, окрім авторитету, за нього робила його італійська команда. Спочатку на чолі з Тассотті, а потім під чуйним керівництвом згаданого вище Мальдери.
У «ранньому» Шевченку ще не було того бронзового нальоту, який з’явився після Євро-2020. Ще не було гордовитості та місіонерства, що проявилися на початку відбору на ЧС-2022. «Раннього» тренера Андрія Шевченка робив його італійський почет. Досить кваліфіковано робив. А подекуди – навіть чудово.
Читайте также: Рома купує конкурента Довбика. Клуб задоволений форвардом
І ось такий досить потужний «симбіоз» – на мій погляд, практично ідеальний для нашої першої збірної: на чолі – жива легенда, беззаперечний авторитет, який ще не встиг стати постаментом, глашатай і оракул. А вся чорнова робота – у тих, хто з цією роботою справляється чи не найкраще у футбольному світі (це я про італійців).
Однак, на мій глибокий жаль і розчарування, Андрій Миколайович дуже швидко пройшов шлях від «раннього» до «пізнього». І Андрій Миколайович свого «пізнього» зразка був, на мій погляд, нічим не кращим за Сергія Станіславовича.
Але оскільки реінкарнації Андрія Миколайовича шестирічної давності не може статися за визначенням, то тоді особисто я почав перебирати кандидатів із помаркою «аби не Маркевич».
Поспішаю повідомити, що нічого не маю проти Мирона Богдановича. Більше того, поважаю його і як фахівця, і як людину, і як громадянина. Не сумніваюся, що Маркевич став би кращим варіантом, ніж Ребров, бо МБ зміг хоча б емоційно налаштувати своїх гравців. Та й вибір кандидатів у збірну при цьому тренеру був би значно більшим. А в цьому контексті більший вибір – синонім кращого вибору.
У той же час я переконаний, що Маркевич був би підходящим варіантом винятково в короткостроковій перспективі. На два найближчі товариські поєдинки збірної. Ну, чи від сили, на цикл Ліги націй. А ось далі на одній мотивації ми не заїхали б. Навіть із умовою, якби асистентами у Маркевича були Лужний та Єзерський.
Так, це була б гарна телевізійна картинка. Всі ми нітрохи не сумнівалися б у добрих намірах такого тренерського штабу, не відшукували б порошинки в їхніх очах, не кажучи вже про особняки в Марбельї. Але я наполягаю, що тренерський штаб збірної на чолі з Маркевичем не дав би команді головного: перспективи. І якщо проводити паралель, то дуже напрошується приклад із Мірчею Луческу та збірною Румунії.
Крім мотивації, крім авторитету, новому тренерському штабу збірної потрібне вміння. Вміння відчувати епізод, суперника, ситуацію, гру. Мирон Богданович у найкращі часи був здатний на ці вміння. А зараз – на жаль. Футбол із часів його найкращих часів змінився суттєво. Майже до невпізнання. А Мирон Богданович за цей час якщо і змінився, то хіба що зовні. І його остання на даний момент робоча спроба лише підтверджує, що в цьому правилі не може бути винятків.
***
Тому я не засмучений, що Маркевич не очолить збірну. Патріарх на календарі має осінь. І вже ніяка вона не оксамитова, а листопадова. Нехай і далі розказує простими словами про складне. Це теж комусь потрібне. І робити це також комусь треба.
Стосовно ж Мальдери, то… То це, на мій суб’єктивний погляд, краще, ніж Маркевич. Нашій збірній потрібні нові ідеї, нові слова та нові герої. Я нітрохи не сумніваюся, що в Андреа знайдеться в арсеналі не лише тактичні, а й мотиваційні напрацювання. Людина у самому розквіті сил. Людина, яка дещо досягла в тактичному ремеслі. Людина, готова працювати за гроші, на які її попередник не повівся б навіть за умови, якби фішки під час його тренувань розставляв сам Андрій Єрмак…
Тим не менш, у мене все одно залишається стійке відчуття, схоже на післясмак, що Мальдера – це як менше з зол. Це вибір без особливого вибору. Це кандидат, який повністю нав’язаний нинішнім головою УАФ. І який напевно повністю залежатиме від нинішнього глави федерації.
Мені складно уявити, що Андрій Миколайович дуже довго вибирав Андреа Луїдживича з довгого списку кандидатів. Швидше навпаки: мені дуже легко уявити, що нинішній глава асоціації, який вважає себе частково італійцем, причому ця частина у нього, напевно, більша за іншу, методом найменшого опору ткнув пальцем у небо. І його почет з цим вибором упокорився, не особливо нарікаючи.
Але навіть за такого розкладу особисто я готовий підтримати Мальдеру як нового наставника збірної України. Тому що, повторюся, гірше просто не може, а профайл можливого нового тренера нашої збірної налаштовує на позитивний лад. І мені начхати, що Мальдера раніше ніде не працював головним тренером і не досяг вершин як футболіст. Його попередник досяг, і що толку?
Проте якщо Андреа виявиться маріонеткою в руках у Андрія, і якщо до збірної наїжджатиме набігами, як Сергій з Іспанії, я постараюся бути першим, хто метне в нього камінь.
Читайте также: СВІТОЛІНА: Перемога над Рибакіною? Я використала свій план Б, і він спрацюв