Збіг? Не думаю. 18 травня цього року Андреа Мальдера виповнилося 55 років. І цього ж дня італійського фахівця, раніше відомого за роботою у тренерському штабі Андрія Шевченка та Роберто Де Дзербі (у збірній України, «Брайтоні» та «Марселі») призначено новим головним тренером національної збірної України.
Читайте также: Захисник був змушений залишити Динамо через недовіру від головного тренера
Раніше повідомлялося, що Мальдера буде представлено нашій публіці в новому вигляді 19 травня. Тобто саме після святкування свого ювілею. Однак у Будинку на Черепановій горі вирішили переграти. Так би мовити, не витрачатися двічі, а поєднати воєдино приємне з приємним.
Ну, може, й правильно. Ось тобі, Андреа Луїдживич, пряник, у вигляді нового рубежу, а ось і батіг – завдання з виходу на Євро-2028. Впораєшся – молодець, а не впораєшся…
Хоча про «не впораєшся» на ювілеях говорити не прийнято. Там говорять про протилежні речі. Більш ніж впевнений, що новоспеченому ювіляру-головному наговорили приємного з віз і маленький візчок.
Ця новина – про призначення італійця головним тренером збірної України – могла б стати ну якщо й не інформаційною бомбою, то, як мінімум, інформаційним снарядом. Однак ми живемо в такий смутний і водночас бурхливий час, що приховати як мінімум снаряд за душею – завдання майже нереальне. Та що там майже – точно нереальне.
За місяць-півтора до цієї знаменної події багато знаючих інсайдерів вже продублювали новину, яка стала такою 18 травня. Так що новина і не стала такою вже новиною. До такої новини наш футбольний «загал» вже виявився добре підготовленим. Не нарікав, не обурювався, не пихкав навіть.
У тому сенсі не обурювався, мовляв, навіщо нам першого в історії головної футбольної команди країни іноземного тренера, якщо своїх фахівців вистачає. Починаючи від Маркевича, й закінчуючи Шовковським.
Все-таки інсайдери, які розтрубили цю новину передчасно, зіграли свою роль. Ґрунт уже підготовлений, народ уже розуміючий. Тож я більш ніж впевнений, що не лише ґрунт, а й зерна, кинуті до нього місяць-півтора тому, теж були підготовленими.
Але не суть. За фактом Андреа Мальдера все одно буде першим іноземним фахівцем на чолі нашої національної збірної. І для нашого слуху, для нашого зору це в будь-якому випадку неординарна подія. Подія, що зобов’язує.
У зв’язку з цим дозволю собі пригадати, що не лише Андрій Шевченко в ролі голови нашої футбольної асоціації, а й деякі його попередники всерйоз (принаймні на словах) намагалися «виписати» на таку відповідальну посаду легіонера.
Григорій Суркіс начебто розглядав на цю посаду Мирослава Блажевича. Але не до кінця розглянув, бо вирішив призначити Олега Блохіна, якого назвав «іноземцем» через його нібито «іноземний менталітет».
Анатолій Коньков начебто розглядав на цю посаду Стіва Макларена. Але розглядав ще менш уважніше, ніж його попередник, і, не мудруючи лукаво, довірився своєму близькому другові, а паралельно – голові Комітету збірних Михайлу Фоменку.
Читайте также: ВІДЕО. Перервав мовчання. Відомий українець нагадав про себе асистом
Шевченко таки пішов далі. І іноземець на чолі збірної України вперше став не просто фікцією, а фактом, що відбувся. І сам цей факт не ріже слух. Тому що, повторюся, було проведено відповідну «артпідготовку». І зараз, різномастими інсайдерами, і раніше, попередниками Андрія Миколайовича.
У той же час я дуже хочу сподіватися, що не тільки ми, український футбольний «загал», а й новоспечений керманич нашої головної команди, це усвідомлює. Хоча б те, що він перший такий на чолі нашої головної команди. А відтак він, як і будь-який іноземний найманий працівник, повинен пахати й пахати. Пахати на порядок більше, ніж пахають «аборигени». Бо такий негласний закон.
І хоче того Мальдера, чи ні, його роботу обов’язково і негайно розбиратимуть під найбільшими мікроскопами. З цікавістю розбиратимуть. І з ревнощами. Особливо його помилки, прорахунки та спірні рішення. І я дуже сподіваюся, що Андреа, з одного боку, зможе тримати удар і без хамства та зарозумілості спілкуватися з чужою футбольною країною, а з іншого боку, мені дуже хочеться вірити, що він знав, куди і для чого саме йде.
Мені хочеться вірити, що на нове та частково старе робоче місце Андреа Мальдера прийшов без рожевих окулярів в кишені. Нинішня збірна України – це вже не така команда, в якій Мальдера працював п’ять років тому. Це вже далеко не та команда, яку можна за вечір навчити, як протистояти чинному чемпіону Європи. Потрібно розуміти, що від останнього за ліком «золотого покоління» збірної України залишилася одна назва. Мудрик вимушено поза грою, Ярмоленко та Степаненко майже пішли з ярмарку, Малиновський та Яремчук постаріли, Зінченко та Довбик вічно травмовані, Судаков перестав прогресувати.
До того ж, у нашій головній команді залишилася купа проблем і гріхів після попереднього тренерського штабу. Спочатку Сергій Ребров ставив один футбол своїм підопічним, потім інший футбол, а потім і зовсім нічого не ставив, лише констатував. І з цими проблемами та гріхами варто розбиратися вже саме Мальдері. Як у тому старому фільмі – «вже не нам, а вам».
Національна збірна України на даний етап – це ніби валіза без ручки. Начебто гарна на вигляд валіза, з нею і на моря з’їздити не соромно. Але часом хочеться цю валізу залишити вдома, у темній комірчині, а самому махнути у відпустку без нічого.
Нинішня збірна України потребує не лише молодої та свіжої крові, а й зміни поколінь. Це для будь-якого тренера дуже болюче питання. А для тренера-початківця, яким, по суті, є Мальдера – тим більше. Тож легко йому точно не буде. Буде складно. Буде боляче. Буде в будь-якому випадку інакше, ніж раніше.
Але якщо людина погодився на цей хрест, якщо людина рветься в бій, якщо він говорить публічно, що знає як – прапор йому в руки. «Синьо-жовтий» прапор.
І я дуже хочу, щоб у Мальдери склалося. Тому що нічого поганого про цього тренера поки що сказати не можу. І розцінюю його призначення на таку важливу посаду як можливість. Можливість для людини з іншої системи координат змінити хоча б візуально нашу систему. Закостенілу, а подекуди й прогнилу. А крім можливості, це призначення – величезна відповідальність для всім сторін.
Я дуже хочу, щоб у італійця у збірній України склалося. І обіцяю його підтримувати. Хоча ще більше обіцяю дивитися на його дії під дуже потужним мікроскопом. З цікавістю дивитися, і з ревнощами.
Читайте также: Усі розклади. Хто потрапить у ЛЧ, якщо фінал Ліги Європи виграє Астон Вілла