Сьогодні свій 60-й день народження святкує людина, яка не просто грала у футбол – вона вершила його історію. Ерік Кантона. Для мільйонів уболівальників по всьому світу це ім’я асоціюється з піднятим коміром, гордою поставою, безкомпромісним характером і величчю, яку неможливо виміряти лише сухими цифрами статистики. На «Олд Траффорд» його називали просто – Король Ерік. І цей титул він заслужив без жодної краплі перебільшення.
Читайте также: Дочь Майкла Джексона Пэрис Джексон: жизнь и творчество
Згадуємо шлях французького генія, який став головним каталізатором домінування «Манчестер Юнайтед» у 90-х роках.
Бунтар із Марселя: від бійок до Англії
До того як стати іконою Манчестера, Кантона мав на батьківщині славу абсолютно некерованого маргінала. Непересічний талант у ньому завжди боровся з вибуховим темпераментом. В «Осері», «Марселі», «Монпельє» та «Німі» він встиг зробити все: побитися з одноклубником, запустити м’ячем в арбітра, жбурнути футболку в обличчя тренеру і публічно назвати наставника збірної Франції Анрі Мішеля «мішком лайна».
Коли у 1991 році французька федерація впаяла йому чергову тривалу дискваліфікацію, 25-річний Ерік психанув і оголосив про завершення кар’єри. Світ міг втратити великого гравця, якби не втручання його психоаналітика та Жерара Ульє, які переконали Кантону змінити обставини й поїхати до Англії.
Після короткого й невдалого перегляду в «Шеффілд Венсдей» Еріка підібрав «Лідс Юнайтед». За кілька місяців француз допоміг йоркширцям виграти останній в історії титул старого Першого дивізіону (1991/92). Проте й там характер гравця призвів до конфлікту з тренером Говардом Вілкінсоном. Ерік знову шукав дім.
Трансфер, який коштував копійки, але змінив усе
У листопаді 1992 року сер Алекс Фергюсон шукав нападника. «Манчестер Юнайтед» демонстрував непогану гру, але команді катастрофічно не вистачало психології переможців – клуб не міг виграти чемпіонат упродовж 26 років. Голова «Лідса» зателефонував у Манчестер, щоб дізнатися про трансфер Дениса Ірвіна. Фергюсон відмовив, але натомість запитав: «А як щодо Кантони?»
Угода була оформлена миттєво. Сума трансферу склала смішні за нинішніми (та й за тодішніми) мірками 1,2 мільйона фунтів.
«Якщо у світі й був гравець, створений для «Манчестер Юнайтед», то це Кантона. Він вийшов на поле з розправленими плечима, підняв комір і подивився на трибуни так, наче це були його володіння», — згадував пізніше Алекс Фергюсон.
Ефект був блискавичним. Кантона став тим містичним елементом пазла, якого не вистачало «Юнайтед». Він забивав сам, конструював атаки для партнерів і вселяв жах у суперників. Сезон 1992/93 «МЮ» завершив із золотими медалями Прем’єр-ліги. Посуха закінчилася. Почалася ера Короля.
Кунг-фу на «Селхерст Парк» та філософія про чайок
Кантона вів «МЮ» вперед, здобувши історичний «Дубль» (Прем’єр-ліга + Кубок Англії) у 1994 році. Проте 25 січня 1995 року історія Еріка ледь не обірвалася криміналом.
У гостьовому матчі проти «Крістал Пелас» Кантона отримав червону картку. Коли він ішов до підтрибунного приміщення, один із фанатів господарів, Меттью Сіммонс, підбіг до перших рядів і почав викрикувати брудні образи на адресу матері Еріка. Француз не став терпіти: він розбігся і в польоті в стилі кунг-фу вдарив провокатора ногами в груди, додавши кілька ударів руками.
Шок. Скандал. Світові медіа вимагали довічного бану чи навіть ув’язнення. Король отримав 120 годин громадських робіт і 8 місяців повної дискваліфікації від футболу. На легендарній і єдиній пресконференції після суду Ерік видав свій головний філософський шедевр, який досі розбирають на цитати:
Читайте также: У команді Дюбуа ухвалили рішення щодо можливого бою з Усиком
«Коли чайки летять за траулером, це тому, що вони думають, що сардини будуть викинуті в море. Дуже дякую».
Він устав і пішов, залишивши журналістів із відкритими ротами. Француз мав пропозиції від «Інтера» та «Реала», але Фергюсон особисто полетів до Парижа, знайшов Еріка в ресторані й переконав залишитися.
Клас ’92 та несподіваний трон на піку слави
Повернення Кантони восени 1995 року проти «Ліверпуля» (асист + гол з пенальті) показало: він став ще сильнішим. Саме Ерік витягнув на собі сезон 1995/96, коли «МЮ» наздогнав «Ньюкасл», оформлюючи мінімальні перемоги 1:0, де автором єдиного гола нерідко ставав №7.
Перед сезоном 1996/97 Ерік отримав капітанську пов’язку. Навколо нього вже бігав молодий «Клас ’92»: Девід Бекхем, Пол Скоулз, Раян Гіггз, Гері Невілл. Кантона став для них ментором. Вони копіювали його тренування, його манери й, звісно, піднімали комірці на своїх футболках. Він навчив цих юнаків бути лідерами.
А в травні 1997 року, щойно піднявши над головою свій четвертий титул АПЛ за п’ять років, 30-річний Ерік Кантона шокував світ знову. Він оголосив про завершення кар’єри. Без травм, без спаду форми. Просто Королю набридло. Він пішов на власних умовах, залишившись непереможеним.
Життя після футболу: пляж, кіно та рок-н-рол
Ерік не зник із радарів. Його подальше життя доводить, що він завжди був занадто масштабним для звичайних рамок футбольного поля:
• Золото на піску: Він очолив збірну Франції з пляжного футболу як граючий тренер і у 2005 році виграв із нею чемпіонат світу.
• Акторська кар’єра: Кантона знявся у понад 30 фільмах. Його роль у номінованій на «Оскар» історичній драмі «Єлизавета» та комедійна драма Кена Лоуча «У пошуках Еріка» отримали високі оцінки критиків.
• Музика та поезія: Останні роки ювіляр активно гастролює з власним музичним альбомом, пише картини та збирає зали як театральний актор.
У 2001 році вболівальники «Манчестер Юнайтед» офіційно визнали Еріка Кантону гравцем століття. Навіть через майже 30 років після його останнього матчу над «Олд Траффорд» під час домашніх ігор «червоних дияволів» досі лунає знаменита пісня: «Ooh Aah Cantona!».
Йому 60. Його комір досі піднятий, а погляд такий самий проникливий. З ювілеєм, Королю!
Читайте также: Евандер Холіфілд зробив заяву про Олександра Усика
Віталій ЧЕРНЮК