Літопис чемпіонатів України з футболу став «товщим» ще на один сезон. Враховуючи, в яких умовах проводився останній за ліком чемпіонат, лише одна ця обставина дозволяє нам стверджувати, що сезон 2025/2026 був якщо й не унікальним, то у будь-якому разі помітним та особливим.
Читайте также: Полісся попрощається з двома футболістами, які не входять до планів Ротаня
Проте не лише тим, що практично кожен тур чемпіонату проходив під завивання сирени повітряної тривоги, він примітний. Було багато чого іншого, що нас, футбольних уболівальників, дивувало впродовж його ходи. І в приємному сенсі дивувало, і в не дуже приємному. Давайте за гарячими слідами згадаємо поіменно всіх тих і все те, що не залишало нас байдужими в чемпіонаті, що завершився.
Провал Динамо
Головний, на мій суб’єктивний погляд, підсумок сезону, якщо говорити загалом, за великим рахунком. Це приблизно те саме, що трапилося з «Шахтарем» минулого сезону. Майже один в один. З тією лише різницею, що минулого сезону «гірники» фінішували на третьому місці, а динамівці цього року опустилися на сходинку нижче.
Пам’ятається, тоді, після такого провалу «помаранчево-чорних», ми спеціально відшукали сезон, у якому раніше «Шахтар» фінішував нижче за друге місце. Виявилося, що це було в епоху до Рината Леонідовича. Якраз того року, коли попереднього президента «гірників» підірвали на стадіоні під час календарного поєдинку.
Для «Динамо» немає потреби так далеко забиратися до анналів історії, бо кияни втретє опинилися за межами призової трійки, і передостанній раз це було зовсім недавно – лише три роки тому.
Про нинішній провал «Динамо» говорити одночасно просто й складно. Просто тому, що проблема провалу лежить на поверхні. Перед початком минулого сезону «біло-сині» провели дуже якісну закупівлю, а перед початком нинішнього – не провели взагалі жодної. Плюс до всього динамівському тренеру довелося долати «синдром другого року».
У чемпіонському сезоні Шовковський виявив себе з кращого боку, тоді як наступного сезону проявив себе з гіршого. Контакт із командою було втрачено. Формула, що працювала раніше, перестала працювати. Змінюватися СаШо чи то не міг, чи то не захотів. Тож і втратив роботу. А «Динамо» тим часом безнадійно відстало від «Шахтаря».
А складно говорити через те, що Ігор Костюк, який змінив Олександра Шовковського, чарівником не виявився, хоча, напевно, динамівське керівництво на нього покладало надії.
Але у своїй першій же грі на чолі першої команди Костюк примудрився програти беззастережно найгіршому колективу сезону – «Полтаві».
А потім затіяв і зміну поколінь, і зміну ігрового малюнка. Деколи щось вдавалося, часом – не дуже. Загалом непогано, як для дебютанта, але якщо врахувати, що це стосується чинного чемпіона, то вийшло так собі. На три із плюсом. Плюс, як ми всі розуміємо, за Кубок України. Можливо, у новому сезоні буде краще. Але в цьому дуже розчарували.
Падіння Олександрії
А у цьому випадку все дуже просто. Тобто якщо говорити про причини невдачі. Точніше, про причини катастрофи. Двох думок у зв’язку з цим бути не може. А одна думка настільки очевидна, що дозволю собі лише артикулювати цю причину: розвал команди, яка в минулому році стала віце-чемпіоном.
Разом з усім тренерським штабом на чолі з Русланом Ротанем, «Олександрію» залишили понад десять гравців основи. Кампуш та Цара – ось і все, що залишилося від попереднього блискучого сезону «міщан».
Можливо, якби клуб вгадав із новим тренером, справи б не були такими поганими. Але клуб у випадку з Кирилом Нестеренком не просто не вгадав, а не влучив пальцем навіть у небо.
Хтось у ліс, а хтось по дрова – ось під таким банальним гаслом мучилася «Олександрія» дві треті сезону. Володимир Шаран, який замінив Нестеренка, не встиг нічого виправити. Одна радість: замість прямого вильоту в першу лігу, повністю заробленого командою, випадок дарує «міщанам» шанс залишитися в еліті: «Олександрія» замість «Руха», який канув відразу в другу лігу, зіграє в перехідних матчах.
Диво від ЛНЗ
Може, диво – це й надто голосно, але я не побоюсь цього слова. У чемпіонаті, який традиційно проходить під знаком суперництва двох загальновідомих грандів, потрапляння на друге місце когось третього – явно непересічна подія. У нашому випадку – ще крутіше, ніж подвиг «Олександрії» минулого сезону. Так чи інакше, олександрійська команда і раніше була на виду, добувала «бронзу». А тут – команда фактично без роду та племені (хай вибачать мені її чудові вболівальники), і одразу ж – у віце-чемпіони.
У зв’язку з цим мені здається, що ЛНЗ як команда йде попереду ЛНЗ-клубу. Тобто мені чомусь здається, що про таке високе досягнення напередодні старту сезону в клубі навіть не мріяли. Ну, тепер і подивимося, на що ж здатний свіжоспечений віце-чемпіон, якому тепер гратиме відразу на двох фронтах.
І у зв’язку з цим я дуже не хотів би, щоб ЛНЗ повторив долю «Олександрії».
Вага Шахтаря
Команда, що стала чемпіоном, зазвичай має викликати позитивні емоції. Апріорі їх має викликати, бо ця команда – найкраща з найкращих. Тому я, користуючись нагодою, віддаю належне «гірникам».
Хоча, якщо покласти руку на серце… За що ще, окрім чемпіонського титулу як факту, що відбувся, я повинен віддати належне цій команді? Далі – довгі гудки, немов у телефонній трубці. І лише потім спадає на думку перше, що не може не спадати. Незважаючи на нові умови та обставини, пов’язані з війною, бюджет «Шахтаря» все одно буде набагато вищим, ніж у головних конкурентів. Та що там конкурентів – напевно вище, аніж у всіх наших елітних клубів, разом узятих. «Помаранчево-чорні» можуть дозволити собі купувати молодих бразильських талантів за п’ятнадцять і вище мільйонів євро. Купувати пачками.
І, до речі, куплені молоді бразильці за великим рахунком виявляються справді талантами. У всякому разі, на «теренах» УПЛ. Ось цим бразильцям я й віддаю належне. Власне, як і людям, котрі їх знайшли.
Читайте также: Зоя Фуць Бывший Муж: подробности личной жизни и биография
За рівнем індивідуальної майстерності гравці «Шахтаря», в першу і майже в останню чергу (до них приплюсую ще голкіпера Різника і опорника Очеретька), виявилися істотно сильнішими за решту. Таку команду навряд чи можна було вгробити. Арда Туран і не вгробив. Проте особливих реверансів з мого боку на його адресу не буде. Поки нема за що.
Гра Кривбасу
От же ж доля-лиходійка: часом такі горбилі викидає, не встигаєш розібратися, де добре, а де ще краще. Здавалося б, після відвертого провалу в «Шахтарі» і не менш відвертого провалу в «Металісті 1925» про такого фахівця, як Патрік ван Леувен, у нашому чемпіонаті треба надовго забути. Але «Кривбас» після розлучення з Юрієм Вернидубом чомусь вирішив зробити ставку на цього похмурого нідерландця. І не тільки не помилився, а й явив нашому чемпіонату відверто унікальне явище: команду, суцільно заточену на атаку.
Отримавши у спадок від свого попередника не команду, а скоріше одну назву, бо «Кривбас» зробив явний крен на користь запрошення безрідних латиноамериканських легіонерів, ван Леувен дуже оперативно спромігся побудувати найвидовищніший проект нинішньої УПЛ. Команда явно без царя у голові, але команда явно із серцем. Футбол у найпотаємнішому його прояві – ось яким був цей «Кривбас». Особливо у другій половині сезону. Знімаю капелюх. Давно нічого подібного ми не мали.
Я вважаю, та що там – я більш ніж впевнений, що наступного сезону «Кривбас» вже не буде таким яскравим, не таким експресивним. І це не лише через втрату Мендози. «Синдром другого року» і тут може спрацювати. Напевно, спрацює. Тим ціннішим є те, що є прямо зараз.
Перебудова у Карпатах
Навіть не перебудова, а хрін знає, що. Перебудова перебудови, якщо так можна сказати. Прибрали Маркевича, не давши тому до пуття і розвернутися, поставили Лупашка, теж не давши до кінця проявити себе. Десь у глибині душі я розумію, що Мирон Богданович для «Карпат» більше підходить на роль прижиттєвого пам’ятника, ніж довічного тренера. І за Лупашка «леви» грали у цікавіший футбол. Але в той же час я вважаю, що Владислав Вікторович прийшов до «Карпат» не дуже гарно. Фактично на живе місце. Можливо, тому й не затримався довше, ніж міг би.
А міг би затриматися, бо щодо видовища в першому колі якщо хтось і міг посперечатися з «Кривбасом», то це, якраз, «Карпати».
Але Лупашка після першої частини сезону прибрали, призначивши маловідомого іспанця. Маловідомий Фернандес Діас Франсиско Хав’єр на чолі «зелено-білих» стартував геть погано. І відразу отримав прізвисько «фізрук», давши благодатний привід для ностальгії за попередником.
Але досить оперативно Фернандес навів лад у команді, і команда видала блискучу суху серію. І поки що здається, що синьйор Фран на своєму місці.
Але ж ми з вами знаємо, що все може змінитися за півсезону…
Свистопляска в Руху
Якщо права рука не знає, що творить ліва, то нічого путнього не вийде. Хоча, зізнаюся, мені подобалося «Рух» часів Пономарьова. Той «Рух», який два роки тому всерйоз претендував на єврокубки. Але потім запал у Григорія Козловського помітно зменшився. Потім було голосно оголошено про злиття двох львівських місяців, хоча «Рух» і надалі продовжував своє існування.
Знову ж таки, повторюся ще раз: мені подобалася та команда під керівництвом Віталія Пономарьова. Під керівництвом Івана Федика вона мені вже не подобалася. Хоча, зізнатися, у Івана Зеноновича точно знайдеться причина для виправдання: практично всі найкращі гравці «Руха» перед його черговою каденцією покинули команду. Тому «Рух» лише існував. І мозолив очі.
І мені не шкода, що цієї команди не буде в УПЛ наступного сезону. Команда ця виявилася метеликом-одноденком. Так, час зараз такий. Але хіба це привід крутити сонцем, мов циган?
Кадри вирішують все
Ну, а тепер коротко про людей, які здивували в сезоні УПЛ, що завершився.
Віталій Пономарьов. На мою думку, головний творець дива ЛНЗ. Класний тренер, який має свій стиль, який вміє працювати з молоддю. Те, як він під горіх обробив «Шахтар» у першому колі, дорогого вартує. Дуже хотілося б, щоб цей тренер прогресував і далі. І щоб його стеля виявилася високою.
Матвій Пономаренко. Головний показник динамівської зміни поколінь. Форвард став регулярно залучатися до основи лише після відставки Шовковського. І відразу став найкращим бомбардиром чемпіонату.
Назар Домчак. Як на мене, головне відкриття сезону, якщо говорити про футболістів. Учорашній дублер намертво зайняв пост номер один у «Карпатах», всерйоз маючи намір відібрати пенальтійний рекорд у Паламарчука. На 19-річного хлопця поклали око одразу кілька відомих клубів.
Глейкер Мендоса. Втілення атакуючої експресії «Кривбасу», головна дійова особа команди в атаці. Хочеться сподіватися, що він не загубиться і у «Шахтарі». Як загубився там Проспер Оба – ще один гравець, який заслужив бути в моєму коротенькому списку здивовань.
Андрій Сторчоус. Якщо двома словами – візитна картка «Кудрівки». Якби у складі дебютанта УПЛ був ще хоча б один гравець такого ж рівня, команда напевно б боролася б за щось більше, ніж виживання.
Андрій Ярмоленко. Ну як же без нього? Можливо, нинішнього сезону Андрій Миколайович уже не давав такого відчутного впливу на гру команди, але для динамівської роздягальні це головний із авторитетів. Плюс, звичайно, «майже» побитий рекорд Шацьких: залишився один гол, щоб зрівнятися. І два, щоб вийти на перше місце в історичному бомбардирському реєстрі. Напевно вийде, якщо залишиться на наступний сезон.
Читайте также: Динамо планує повернути в Україну півзахисника, який потрібен Костюку