Богдан В’юнник: футболіст-біженець як нова форма футболістів-кормільців
ФК Шахтар. Богдан В’юнник Ім'я Богдана В'юнника, відверто кажучи, знайоме лише тим українським вболівальникам, котрі досить уважно стежать за усім, що відбувається у вітчизняному футболі. Уродженець Харкова починав робити перші кроки у грі № 1 в академії «Металіста», потім недовго пробув у школі «Динамо», а у 2017 році опинився у «Шахтарі». Влітку 2021-го «гірники» відправили Богдана набиратися досвіду у звичну для більшості молодих талантів академії «помаранчево-чорних» оренду до «Маріуполя». Саме у статусі гравця приазовців В'юнник у лютому 2022 року й застав початок повномасштабної фази російсько-української війни, перебуваючи у цей момент разом із командою на зборах в Туреччині. Навесні 2022 року В'юнник де-юре повернувся до «Шахтаря», який на той момент де-факто призупинив спортивну діяльність та проводив лише виставкові матчі на підтримку України. Богдан, на відміну від багатьох своїх земляків та одноклубників, ще у квітні 2022-го вирішив не чекати, як в результаті вирішиться ситуація із подальшим проведенням УПЛ, а на правах оренди перебрався до швейцарського «Цюриха», з яким оформив трудову угоду на кілька місяців. Влітку 2022 року орендний контракт В'юнника в «Цюриху» був продовжений, проте вже на початку 2023-го форвард виявився непотрібним швейцарцям, які виступали у тамтешній Суперлізі, і також на умовах оренди пішов вже у «Грацер», який грав у другому за силою дивізіоні австрійського професійного футболу. Там В'юнник почав нарешті отримувати стабільну ігрову практику, а влітку повернувся у «Шахтар», де побажали залишити його при першій команді. Власне, Богдан навіть виявився заявлений «гірниками» на УПЛ-2023/24, й зіграв у турнірі 6 матчів на старті сезону, видавши феноменальний поєдинок проти «Миная» (4:1), в якому записав на свій рахунок один забитий м'яч та два асисти. Однак після звільнення Патріка ван Леувена В'юнник перестав потрапляти навіть у заявку на матчі, й незабаром його перспективи у стані «помаранчево-чорних» опинилися під величезним питанням. Найцікавіше у кар'єрі та житті Богдана В'юнника почало відбуватися взимку. Спершу молодий форвард разом із «гірниками» легально залишив територію України, вирушивши на товариський матч проти японської «Авіспи Фукуоки» та попутно розповівши клубному каналу «гірників», як добре зустріли їхню делегацію у Країні Вранішнього Сонця, а потім пішов у відпустку, з якої фактично не повернувся. View this post on Instagram Далі версії того, що відбувалося, певною мірою розходяться. У «Шахтарі» спочатку просто констатували, що В'юнник не поїхав із першою командою на збори в Туреччині, не побажавши будь-що конкретизувати в цій ситуації, а ось сам футболіст у спілкуванні з українськими журналістами розповів куди більш цікаву історію: «Із самого початку мені повідомили, що я та ще кілька гравців не поїдуть на збори. І що всім треба шукати нові клуби. Після цього Даріо Срна зв'язався з моїм батьком та сказав, що є інтерес із боку «Лехії». Все було гаразд, мені сказали не приїжджати на збори. «Шахтар» схвалив перехід. Але Даріо сказав перепідписати контракт на чотири роки, ми відмовилися. Далі йшли переговори, але в офіційній площині «Шахтар» не відповідав на запити «Лехії». Потім Даріо сказав перепідписати контракт на півтора роки та йти в оренду. Ми попросили умову, що ця оренда має бути із правом викупу. Даріо на це не погодився. А потім він перепитував, чому я не на зборах». Закінчилося все тим, що 22 лютого Богдан В'юнник повідомив «Шахтар» про односторонній розрив контракту з клубом, після чого на правах вільного агента працевлаштувався все у тій таки «Лехії» з Гданська, яка наразі виступає у другому за силою дивізіоні польського професійного футболу. Зі своїм новим клубом український форвард підписав чотирирічний контракт, а «Шахтар» незабаром офіційно оголосив, що подасть до суду на «Лехію» та В'юнника, будучи незгодним з тим, яким чином було припинено дію контракту між форвардом та «гірниками», який залишався діючим до 30 червня 2025 року. У своєму офіційному комюніке «Шахтар» звично для себе не продемонстрував повної відкритості та не став роз'яснювати ситуацію. Зокрема, донеччани лише констатували таке: «Клуб неодноразово надавав футболісту можливість повернутися до розташування команди, проте він відхилив ці пропозиції. Надалі футболіст повідомив про одностороннє розірвання свого контракту із ФК «Шахтар» від 22 лютого 2024 року». Що означає «надавав можливість повернутися»? І чому клуб із самого початку не штрафував футболіста за де-факто навмисні прогули? Чому ситуацію до останнього не коментували для преси, бажаючи зберігати уявну подобу злагоди й порозуміння? Загалом питань, як завжди, багато і всі вони є причиною надмірної закритості «Шахтаря» в подібних ситуаціях. Свого часу автору цих рядків, наприклад, так і не вдалося з'ясувати, що відбувається із нігерійським форвардом Оларенважу Кайоде, котрий формально мав на той момент контракт з «гірниками», але фактично просто зник на певний момент із поля зору у професійному футболі – усі запити в приватній площині просто ігнорувалися представниками клубу… Ще у січні із власних джерел інформації автор цих рядків знав про бажання Богдана В'юнника не просто покинути «Шахтар», а обов'язково виїхати з України. З цієї причини форвард, власне, не розглядав можливість перебратися до «Дніпра-1», який був вкрай зацікавлений у його послугах, як і в ще одному «гірникові» Олегу Очеретьку, котрий все-таки опинився за підсумком у стані «спортклубівців». Піхальонок №2? У чому головна інтрига оренди Очеретька з Шахтаря у Дніпро-1 Більше того, в аспекті В'юнника вже тоді була інформація, що представники цього футболіста безпосередньо контактують із клубами зі Швейцарії, Австрії та Польщі та просять розглянути можливість підписання контракту з Богданом. Причому в приватному порядку футболіста представляли як потенційного біженця, а можливість продовження футбольної кар'єри з його боку – ледве не як останній шанс «залишатися на плаву». Через кілька тижнів в українських ЗМІ з'явилася інформація, що В'юнник хоче залишити Україну через війну, яку сам Богдан вирішив прокоментувати, але вийшло це якось дуже слабко. Зокрема, все звелося до фрази наступного характеру: «І зараз поститься така нісенітниця. Все, що написано щодо війни – це абсурд». В чому «абсурд»? Де саме «нісенітниця»? Нічого цього В'юнник вирішив не конкретизувати, хоча буквально наступного дня сам де-факто підтвердив небажання залишатися в Україні, заявивши, що УПЛ для продовження кар'єри не розглядає. Наскільки відомо, батьки В'юнника наразі також залишили Україну й у статусі біженців осіли в Швейцарії. Сам Богдан ще у травні минулого року відкрито розповідав про своє бажання одного разу опинитися у Європі, але в статусі футболіста-професіонала, а не біженця. Фактично, у своїй кар'єрі В'юнник не встиг досягти нічого серйозного, що допомогло б йому поїхати до Європи у більш-менш серйозному статусі. До майже 22 років на рахунку Богдана лише 22 матчі в УПЛ, у яких він відзначився 2 голами та 5 асистами. Це явно не ті показники, які б допомогли форварду опинитися «на олівці» в умовних «Баварії», «Манчестер Сіті» чи «Ювентуса». Та хоча б «Жирони», не порахуйте це якимось поблажливим тоном щодо цієї дуже симпатичної, але іміджево ще все ж таки досить скромної команди. В результаті бажання В'юнника обов'язково залишити Україну та виїхати до Європи було реалізовано саме так – через контракт із клубом другого польського дивізіону. До речі, для «Лехії» вже не вперше брати українських футболістів із проблемними трансферними питаннями, адже восени минулого року цей клуб оформив співпрацю із Максимом Хланем, котрий раніше також в односторонньому порядку розірвав контракт з представником УПЛ – луганською «Зорею». ФК Лехыя. Богдан В'юнник Наскільки подібний вчинок В'юнника виглядає правильним з точки зору виконання юридичних зобов'язань перед «Шахтарем» – питання, яке відтепер вирішуватиметься між футболістом та «гірниками» із залученням судових органів, а ось наскільки такий демонстративний від'їзд Богдана з України під час війни є прийнятним для футбольної та громадської спільноти в цілому… Так, кожен хоче жити якнайкраще і знаходити найцікавіші життєві можливості для себе. Однак не варто забувати, що під час війни сотні тисяч, а то й мільйони, українців змушені відмовляти собі багато в чому, зчепивши зуби та важко працюючи для того, аби хоч трохи спробувати наблизити поразку агресора та можливість знову жити вільно й дихати на повні груди. Для професійних футболістів в Україні зараз і так створені практично усі умови, щоб вони могли лише мінімально відчувати наслідки воєнних дій, але для когось, виявляється, і таке виглядає неприйнятним та викликає бажання втекти (слово «поїхати» за одностороннього розриву контракту та незмінного завдання покинути саме Україну, а не лише «Шахтар», навряд чи виглядає застосовним у даному контексті). Що ж, подивимося, як кар'єра В'юнника складатиметься надалі, і чи залучатиметься цей футболіст до матчів збірних України, адже восени минулого року Богдан досить регулярно брав участь у поєдинках команди U-21, яка більш ніж вдало стартувала у кваліфікації на молодіжний Євро-2025 та має п'ять перемог після п'яти поєдинків у групі з Англією, Сербією, Азербайджаном, Люксембургом та Північною Ірландією. А поки що можна лише констатувати, що в українському футболі, схоже, з'явилася нова форма кар'єрної казуїстики. Якщо раніше ми бачили «кормільців», які вирушали грати на територію країни-агресора за величезні гонорари та приховували справжню мету своєї поїздки туди за уявними аргументами про необхідність утримувати родину (ось вже воістину найменш оплачувана професія в Україні – футболіст!), то зараз на прикладі В'юнника отримали щось інше: коли людина, бажаючи у важкий момент виїхати з країни заради кращого особистого майбутнього, користується футболом як інструментом для реалізації своїх цілей, й фактично позиціонує себе біженцем. Звучить непривабливо? Звичайно, але давайте дивитися правді в очі та не забувати, що після 24 лютого 2022 року усі чоловіки від 18 до 60 років вважаються військовозобов'язаними та не можуть залишати країну, не маючи на те законних підстав. І гра у футбол, вибачте, ніяк не належить до таких. Хоча й тут хтось може вчепитися за кейси із Мудриком, Забарним, Циганковим, Довбиком, але усі вони виїжджали з України як мінімум не видаючи себе за кордоном за біженців та приносячи своїм клубам прибутки, з яких зрештою до бюджету мали надходити податкові відрахування. Така ось маленька різниця у таких все ж таки несхожих одна на одну ситуаціях…
