А тепер і Довбик. 10 українців, котрі пограли в італійській Серії А

Getty Images/Global Images Ukraine

Трансфер форварда «Жирони» та збірної України Артема Довбика в «Рому», про який офіційно було оголошено 2 серпня, став однією з ключових подій у світі футболу для вітчизняних вболівальників цього літа. Переходи наших гравців у топ-клуби з топ-чемпіонатів відбуваються, на жаль, не так часто, як хотілося б, через що вітчизняні фанати точно не розпещені подібним.

Втім, Довбику ще тільки належить проявити себе у новій команді, країні та чемпіонаті, а поки що давайте пригадаємо, хто з українців грав у італійській Серії А до Артема, і якими виявилися їхні досягнення…

10. Владислав Супряга – 1 матч

x.com/genovatoday. Владислав Супряга

Владиславу Супрязі поталанило провести в італійському елітному чемпіонаті лише півроку – із січня по червень 2022-го. На той період форварда у «Динамо» орендувала «Сампдорія», котра пов'язувала з українцем великі надії, але Владислав виправдати їх не зумів. За колектив із Генуї Супряга провів тільки один офіційний матч у рамках Серії А, коли вийшов на заміну проти «Сассуоло» (4:0) та провів на полі 24 хвилини, не відзначившись результативними діями.

Більше у футболці «Сампдорії» Супряга на полі не з'являвся, і згодом італійський клуб відпустив українця назад до «Динамо», так і не побажавши вести переговори щодо викупу його контракту.

9. Олександр Яковенко – 3 матчі

x.com/FCDKFrance. Олександр Яковенко

Ще одним представником атакувального амплуа серед українських легіонерів, які пограли в італійській Серії А, але не змогли залишити після себе гарного враження, виявився Олександр Яковенко. Цей вінгер влітку 2013 року перейшов на правах вільного агента з «Андерлехта» до «Фіорентини», проте стати корисною опцією на полі для «фіалок» так і не зміг.

В рамках Серії А Яковенко зіграв за «Фіорентину» лишень 3 матчі, а якщо бути точнішими, то всього-на-всього 74 хвилини, за які не зумів відзначитися результативними діями. Згодом «фіалки» кілька разів відправляли Яковенка у оренду в інші команди («Малага», «Ден Хааг»), а у лютому 2016-го були не проти трансферу Олександра до «Динамо», не отримавши за нього жодних відступних. Втім, у Києві кар'єра в Яковенка також не залагодилася й дуже швидко він виявився незатребуваним, а потім завершив кар'єру, не досягнувши на той момент і 30-річного рубежу.

8. Василь Прийма – 5 матчів

ФК Торіно. Василь Прийма

Влітку 2015 року був розформований клуб УПЛ донецький «Металург», внаслідок чого всі гравці цієї команди набули статусу вільних агентів. Несподівано, що один з екс-«металургів» – Василь Прийма – продовжив кар'єру за межами України, опинившись у Італії. Контракт із досить перспективним, як здавалося на той момент, центрбеком підписав «Торіно».

Втім, заграти у таборі «биків» в Прийми не вийшло. Через півроку він був орендований «Фрозіноне», де встиг до кінця чемпіонату-2015/16 зіграти 5 матчів (450 хвилин) у рамках Серії А. Потім контракт Василя із «Торіно» закінчився, й «канарки» оформили його перехід на постійній основі. Втім, виступи за «Фрозіноне» Прийма продовжив уже в рамках Серії Б, а влітку 2017 року покинув Італію, прийнявши пропозицію «Зорі». Після того про повернення Василя на Апенніни більше мова не заходила, а у січні минулого року центрбек завершив кар'єру, хоча наразі йому лише 33 роки.

7. Сергій Ателькін – 16 матчів

pianetalecce.it. Сергій Ателькін

Сергій Ателькін опинився в Італії влітку 1997 року, коли перейшов із «Шахтаря» до «Лечче». На той момент донецький клуб ще не був гегемоном вітчизняного футболу, а лише виношував амбітні плани колись стати ключовим опонентом для «Динамо», а тому поїхати з табору «гірників» деяким гравцям було значно простіше.

На Апеннінах Ателькін провів усього один сезон. В 16 матчах за «Лечче» він відзначився 3 забитими м'ячами, проте це не вберегло «жовто-червоних» від вильоту з елітарного дивізіону. Після цього Сергій на правах оренди відіграв сезон за «Боавішту», а невдовзі повернувся до «Шахтаря», де провів передфінальний етап кар'єри. Завершив виступи Ателькін у 2003-му, будучи гравцем донецького «Металурга». На жаль, нині Сергія вже немає серед нас – він відійшов у кращий світ ще у жовтні 2020-го…

5-6. Олексій Михайличенко – 24 матчі

x.com/calciopedia. Олексій Михайличенко

До «Сампдорії» Олексій Михайличенко перебирався влітку 1990 року у статусі багаторазового чемпіона СРСР, переможця Кубка володарів кубків, а також олімпійського чемпіона. На той момент у Генуї вдалося побудувати дуже сильний колектив, у якому українцю все ж вдалося застовпити за собою місце у основному складі. В сезоні-1990/91 Михайличенко зіграв 24 поєдинки в Серії А, відзначившись 3 забитими м'ячами та 1 результативною передачею. Тоді «Дорія» вперше у своїй історії стала чемпіоном країни, після чого подібний успіх цьому клубу так жодного разу більше не підкорявся.

Ставши чемпіоном Італії, Михайличенко вже влітку 1991 року відбув у «Рейнджерс». Причиною такого раннього від'їзду Олексія з Італії стали непрості стосунки між українцем та лідерами того складу «Сампдорії» Роберто Манчіні і Джанлукою Віаллі. В Шотландії Михайличенко відіграв п'ять років, кожен сезон стаючи чемпіоном тамтешньої Прем'єр-ліги, а влітку 1996-го повісив бутси на цвях.

5-6. Євген Шахов – 24 матчі

Getty Images/Global Images Ukraine. Євген Шахов

Фіналіст Ліги Європи-2014/15 у складі «Дніпра» Євген Шахов опинився в Італії у 2019 році. Залишивши стан «дніпрян», хавбек спершу відбув до Греції, де непогано проявив себе у лавах ПАОКа, після чого отримав запрошення від «жовто-червоних». У підсумку на Апеннінах Євген провів тільки один сезон, зігравши 24 поєдинки в рамках Серії А та відзначившись 1 забитим м'ячем і 3 результативними передачами.

Український легіонер, як і раніше Сергій Ателькін, не зміг допомогти «Лечче» зберегти прописку в елітарному дивізіоні, а виступати у Серії Б не побажав. Тому Шахов повернувся до Греції, де оформив контракт з АЕКом, а про можливе повернення до Італії в його кар'єрі більше не йшлося.

4. Олександр Заваров – 60 матчів

Getty Images/Global Images Ukraine. Олександр Заваров

Одному з найкращих футболістів в історії «Динамо» Олександру Заварову пощастило вирватися пограти до Західної Європи після Євро-1988. Дуже пристойні, як на ті часи, гроші за футболіста заплатив «Ювентус», якому й було дозволено вести переговори з Олександром. У підсумку в Турині Заваров відіграв два роки, ставши володарем Кубка Італії та Кубка УЄФА.

Втім, розкрити увесь свій потенціал та продемонструвати найкращий свій футбол в Італії Заваров все ж таки не зумів. Подейкують, що у нього виникали проблеми в області психології, проте загалом Олександр отримував стабільну ігрову практику, але результативних дій від нього хотіли бачити все ж таки більше, аніж 7 забитих м'ячів та 5 гольових передач у 60 поєдинках. У 1990 році, за порадою Мішеля Платіні, із яким Заваров встиг здружитися, українець перебрався до «Нансі», а попрощався із кар'єрою гравця в 1998-му у лавах відверто маловідомого за межами Франції «Сан-Дізьє», де грав вкрай фрагментарно та часто навіть у захисті.

Олександр Заваров в Ювентусі: піонер на допомогу Старій Синьйорі

3. Віктор Коваленко – 62 матча

Getty Images/Global Images Ukraine. Віктор Коваленко

«Золотий хлопчик» академії донецького «Шахтаря» Віктор Коваленко не зміг реалізувати, мабуть, й половини виданих йому на старті кар'єри авансів. Екс-коуч «гірників» Мірча Луческу в певний момент взагалі пророкував Коваленку кращу кар'єру, аніж в легенди вітчизняного футболу Андрія Шевченка.

Коваленку, як і Шевченку, також вдалося переїхати з чемпіонату України до італійської Серії А. Щоправда, Віктор опинився у лавах «Аталанти», яка фактично підібрала хавбека багато в чому з тієї причини, що той «погано лежав», тобто в нього закінчувався контракт із «Шахтарем» й підписувати нову угоду футболіст не збирався. У Бергамо логічно вважали, що в майбутньому вони в будь-якому випадку зможуть перепродати Коваленка дорожче, аніж він обійшовся. Тому не дивно, що в «Аталанті» Віктор не заграв, і цей клуб в останні три роки тільки й робив, що відправляв українця по орендах у команди-аутсайдери Серії А – «Спецію» та «Емполі». Натомість в їхніх лавах Коваленку вдалося награти понад шістдесят матчів на елітарному рівні, хоча показники результативності Віктора, як для атакувального півзахисника, зовсім непрезентабельні – 3 голи та 6 асистів.

2. Руслан Маліновський – 143 матчі

Getty Images/Global Images Ukraine. Руслан Маліновский

Маліновський, який, як і Коваленко, також є вихованцем академії «Шахтаря», опинився в італійській Серії А транзитом через чемпіонат Бельгії, де він розкрився по-справжньому у лавах «Генка». «Аталанта» заплатила за українця майже 14 мільйонів євро і три з половиною роки той був досить значущою фігурою у першій команді клубу з Бергамо.

Після цього Маліновський у гонитві за ігровою практикою подався до «Марселя», а влітку минулого року повернувся до Серії А, де його орендував «Дженоа». І вже за півроку – у січні 2024-го – «грифони» викупили хавбека в «провансальців» за 7 мільйонів євро. Наразі Руслан продовжує залишатися гравцем «Дженоа», із яким в нього контракт ще на три сезони, і це дає хавбеку теоретичний шанс як мінімум за кількістю матчів (голів у Маліновського – 27, а асистів – 25) в перспективі обійти лідера рейтингу та абсолютно кращого українця в історії Серії А…

1. Андрій Шевченко – 226 матчів

Getty Images/Global Images Ukraine. Андрій Шевченко

Андрій Шевченко яскраво заявив про себе на континентальній арені у футболці «Динамо», після чого влітку 1999 року за рекордні на той момент для українського чемпіонату гроші переїхав до «Мілана». У стані «россонері» українському форварду одразу ж вдалося стати ключовою фігурою в атаці, й згодом Андрій із цією командою завоював багато титулів, вигравши Лігу чемпіонів, чемпіонат Італії, Кубок Італії, Суперкубок Італії, два Суперкубки УЄФА, а у 2004-му ставав володарем «Золотого м'яча».

Шевченко забив 127 м'ячів за «Мілан» у поєдинках Серії А, а всього в футболці «россонері» він наколотив у ворота суперників 175 м'ячів, всерйоз наблизившись до «вічного» рекорду шведа Гуннара Нордаля, котрий забив за «Мілан» 221 м'яч у період з 1949 по 1956 роки. Однак побити досягнення Нордаля Шевченку не дозволило його рішення про переїзд до «Челсі» в 2006-му. Через два роки Андрій повернувся до «Мілана» на правах оренди, але нагадував лише бліду тінь себе зразка найкращих років, через що його фінальні штрихи кар'єри у чемпіонаті Італії вийшли зовсім не такими, якими мали бути за «законами жанру»…

За матеріалами