Чи сильніший польський чемпіонат від українського?
ФК Шахтар
Слова румунського голкіпера, ексгравця «Дніпра-1» Валентина Кожокару про те, що, мовляв, польський чемпіонат сильніший від українського, розтиражовані в наших медіа, зачепили, коли чесно. Перебуваючи в спокійних країнах, ось так, між іншим, кинути образу в бік країни (так, прецизійно кажучи, чемпіонату, проте опосередковано й країни), де ти заробив якісь гроші, країни, в якій іде війна, – чи це достойно? Ну, заперечна відповідь напрошується, чи не так? Та це моральний бік, а є ще достотність самої сентенції. Щодо неслушності твердження Кожокару спробую навести свої аргументи, хоча одразу скажу: завше мене дивували фрази на кшталт того, що той чи той чемпіонат сильніший за інший чемпіонат. Чемпіонати, хай як це дивно пролунає, проте у футбол між собою не грають, а знач, абсолютно визначити, який сильнішій, – начебто й утопічна ідея. Та менше з тим…
Не буду взайве надто вже розлого згадувати історичний контекст. Коли побіжно, то тут польському клубному футболу нема чим похизуватися: єврокубків не здобували, хіба що фінал «Гурніка» із Забже (Кубок кубків-1970) мав місце, півфінали були колись-заколись (хоча й вельми знакові, зокрема «Відзев» у сезоні-1982/83 здолав у чвертьфіналі головного єврокубка «Ліверпуль», а до фіналу клуб із Лодзі не пустив «Ювентус», перегравши поляків за сумою двох матчів). Про ХХІ століття годі й казати: останнім часом представники польської Екстракласи зупиняються в єврокубках задовго до чемпіонських раундів, а в доробку-добутку наших клубів і півфінали, й фінал, і виграш єврокубка, й така євровесна (2008/09), де українські клуби були здатні вибити з єврокубка лише інші українські клуби – жодного вильоту від чужинців! Так, три останні сезони польські клуби набирають більше очок до таблиці коефіцієнтів, однак поки що це все одно не дало змоги випередити Україну в загальній 5-річній таблиці. Наступного сезону (на 3-й рік повномасштабної війни в Україні!) це, ймовірно, все ж таки станеться, та з таким гандикапом (автобусні подорожування до найближчих зарубіжних аеропортів українських полпредів в Європі) це й не дивно. Щиро зичу полякам, та й представникам будь-якої іншої країни, чиї клуби нині репрезентовані в єврокубках, ніколи не дізнати, що таке воєнні поневіряння, закриті аеропорти у власній країні й неможливість грати за своїх палких трибун. А чистота порівняльного експерименту нехай краще передбачає існування в мирних умовах й українських, і польських клубів і суспільств.
Та годі про єврокубки. Мені заперечать: зрозуміло, що румунський кіпер мав на увазі. Ну, гаразд, якщо взяти загальнодоступні речі, які покликані визначати рівень того чи іншого чемпіонату, то побачимо, що сумарна вартість гравців у нашій прем’єр-лізі куди вища за сумарну вартість гравців польської Екстракласи. За версією transfermarkt.com, вартісний рахунок 313,10 млн євро : 277,68 млн євро на нашу користь. За фінансовою спромогою в Польщі є приблизно рівна топ-трійця, що складається з «Ракува» (Ченстохова), варшавської «Легії» і познанського «Леха». У нас «Шахтар» попереду всіх у цьому хіт-параді, а кияни, хоча й поступаються гірникам за вартістю гравців більш як удвічі, все одно відчутно випереджають абсолютно всі польські клуби. Ну, а щодо пересічної вартості гравця, то в найсильнішій українській лізі вона становить 735 тис. євро, а в головному польському дивізіоні – 507 тис. євро. Зауважу, що в трьох найпотужніших за складом польських клубах 18 гравців національних збірних, у відповідній українській топ-трійці таких 29. Легіонерів у польській Екстракласі – більш як третина, а в українській прем’єр-лізі – менш як 17%. Щодо вартості гравців наголошу ще на такому моменті. Польські клуби давно взяли приціл на вранішній (як мені підказує прихильниця творчості Лесі Українки, «досвітній») продаж своїх молодих талантів за кордон. На це загострено роботу агентів, конвеєр продукування якісної футбольної юні, а вартість передбачає серед іншого й можливість західних клубів зазіхнути на того чи іншого гравця та ментальну близькість. Справді, поляки є ментально ближчими до Заходу, ніж ми, чого там приховувати, відтак і на їхній вартості це, бодай трохи, а позначається.
Вартість вартістю, а є ще й гострота боротьби за титул. У цьому сенсі цього сезону в нас усе виглядає, як ніколи привабливо. Інтрига квітне й підживлюється сенсаціями-несподіванками майже щотуру. Згідно з актуальною турнірною таблицею, п’ять клубів мають відповідне зазіхання. Як довго триватиме така затісненість (набито-набитісінько, годі й казати!) біля вищого рядка турнірної таблиці? На це питання не відповім, однак екватор наш чемпіонат уже перетнув (проте водночас не всі клуби зіграли бодай половину ігор), а прояснення (не кажучи вже про перехід на звичне донедавна двовладдя або безперечне домінування когось одного) поки що не видко. В Польщі ж на титул претендують дві («Шльонськ» із Вроцлава та «Ягеллонія»), ну, й – багато – три («Ракув» має гру в запасі, й амбіції, відтак не скидаймо його з рахунків) команди. Власне, показовими є такі цифри: в складі трьох поточних лідерів чемпіонату Польщі чинних гравців національних збірних – десяток, а в складі трьох поточних лідерів чемпіонату України – вісім. Отже, не самими лише іменами сягають вершин турнірної таблиці українські клуби.
Порівнювати аутсайдерів двох чемпіонатів – не надто вдячна річ. За вартістю складів вони приблизно однакові. Відповідні матчі на зимових зборах не надто інформативні, прецінь зазвичай грають між собою команди, що перебувають на різних стадіях підготовки й переслідують різні цілі під час спарингів.
Getty Images/Global Images Ukraine
У чому Екстракласа бере гору порівняно з нашою прем’єр-лігою, так це у вболівальницькій складовій. Наш глядач позбавлений можливості спостерігати за грою безпосередньо з трибун, а польський таку можливість має та сповна її використовує. Й от цей антураж, певно, й у дечому сприяє галасливим заявам на кшталт «польський чемпіонат сильніший». Коли ти на полі й чуєш підбадьорливий фанатський лемент (а навіть і хейтерів – уболівальників протилежної команди), то мимохіть переймаєшся піднесеним настроєм. І, звісно, емоційно на це реагуєш, зокрема й висловами «турнір із глядачами сильніший». Вже в сиву сивину, в другу половину 1990-х, коли Валерій Васильович Лобановський повернувся до України, він не міг збагнути, чому відвідуваність матчів національного чемпіонату була така замала. «Для кого ми граємо?» – питався метр. І додавав: «Стадіон має бути заповнений бодай наполовину, інакше не буде прогресу». До жаданої «бодай половини» нам ще далеко (відповідальність за допуск глядачів на трибуни за умов скаженості варвара-сусіда брати на себе мало хто хоче), відтак і прогресу в грі чекати тривалу часину? Складно знайти відповідь на це запитання.
Й менше з тим, у нашому чемпіонаті вже за воєнночасся зростають гравці, за яких гранди європейського футболу не шкодують кількадесят мільйонів євро, а в польському чемпіонаті чи багато таких було за останні пару років? Так, зараз у нас такий період, коли за кордон спрямовує позирк чимало талановитої футбольної молоді (хто ж хоче перебувати в епіцентрі ракетних і дронових атак!), однак гравці з ринковою вартістю за 10 млн євро в українському чемпіонаті є і тепер, і їх кількість не зменшується, попри продажі (додають у ціні декотрі юні зірочки!), а в польській Екстракласі жодного гравця з п’ятизначною ринковою вартістю нині немає.
Отже, як на мене, Кожокару рації не мав у своєму виснуванні. Однак упевнено стверджувати, що за умови дальшої інтенсифікації воєнних дій або їх затягування на нашій багатостраждальній землі за кілька років ситуація не відповідатиме його словам, не візьмуся. Перебуваючи в стані війни, будь-якій країні складно конкурувати у будь-якій сфері з тими, хто живе в мирі. Та Україна щоснаги намагається це робити!
Олексій РИЖКОВ
