Гра є, а результат прийде
Getty Images/Global Images Ukraine. Андрій Ярмоленко У мене не повернеться язик сказати криве слово на адресу «Динамо» за матчі проти «Зальцбурга». Більше того, мені хочеться говорити не просто добрі слова, а компліменти. За самовіддачу. За божевільний настрій. За вміння й бажання. Зрештою, за те, що не опустили руки. І не програли у зустрічі у відповідь. Мені не було соромно за нашу команду в матчі з суперником, який виявився сильнішим й індивідуально, і командно. Не кажучи вже про те, що він був сильнішим за нас і фінансово, й мав зрозумілу перевагу у вигляді не номінальної, а справжньої домашньої арени. За «Полісся» в іграх проти «Олімпії», як і за «Кривбас» у поєдинках проти «Вікторії», мені було соромно. Зараз – ні. Тому що динамівці намагалися грати у футбол і заздалегідь не здалися на ласку сильнішого опонента. Getty Images/Global Images Ukraine Не здалися навіть після того, коли рахунок за сумою двох матчів став 0:3 не на їхню користь. Команда Шовковського все одно продовжувала боротися, продовжувала чіплятися, продовжувала, що найголовніше, грати у футбол. І зуміла не тільки не програти у поєдинку у відповідь завсіднику головного континентального турніру, а й залишити Лігу чемпіонів з високо піднятою головою. Однак на цьому я пропоную зупинитись. Поставити крапку в перерахуванні компліментів та у підборі необхідних синонімів. Тому що, якщо розібратися в суті, якщо говорити об'єктивно, а не виходячи з симпатій, то картина того, що відбувається (або того, що сталося), може здатися іншою. Зовсім іншою. *** Те, що нинішній «Зальцбург» вищий за нинішнє «Динамо» з погляду і майстерності, і класу, вже було сказано не раз. І ще неодноразово доведеться почути. Це правда. Але це навряд чи аксіома. Адже ми маємо справу не з «МанСіті» чи «Мадридом», проти яких у «Динамо» справді не було б жодного шансу. У цьому випадку шанси були. І шанси непогані. Свого часу «Динамо» неодноразово проходило досвідченіші та класніші команди. У тому числі той самий «Реал». В ідеалі «Динамо» могло пройти і свого нинішнього (останнього) суперника на шляху до групового етапу Ліги чемпіонів. Так-так, динамівці могли це зробити. Якби зіграли і у першому поєдинку так, як зіграли у другому. У першому матчі вони теж виглядали непогано, намагалися атакувати і шукати шанси біля чужих воріт, але власні помилки біля своїх воріт знівелювали всі ті старання. Я наголошую на тому, що динамівські помилки були наслідком не стільки тиску чи рівня опонента, скільки власними прорахунками чи недоглядами. Так, Шовковський правий, футболу без помилок не буває. Але в іграх більш-менш рівних опонентів виграє найчастіше той, хто менше помиляється. Getty Images/Global Images Ukraine У першому поєдинку «Зальцбург» помилявся менше. Тож і переміг. Заслужено переміг. А ось у другому матчі віце-чемпіон Австрії помилявся більше. Більше і для звичного себе, більше і порівняно з віце-чемпіоном України. «Біло-сині» мали шанси не лише на нічию, а й на перемогу. Тому що вони були кращими, вони створили більше. І в цьому випадку навіть не може йтися про те, що суперник киян, маючи фору у вигляді виїзної перемоги, вдома намагався грати на утримання рахунку. «Зальцбург» точно не грав на утримання рахунку. Він грав перемогу. Але досягти бажаного йому завадив суперник. Той самий, котрий досить накосячив у першому поєдинку. І ось за фактом виходить таке. Якби динамівці зіграли в Любліні так, як вони зіграли в Зальцбурзі, зараз ми не втішали б нашу команду, не підшукували б синоніми та компліменти для опису динамівської самовіддачі, а шукали б слова для того, щоб розтрубити про перемогу наших хлопців. Про закономірну перемогу. Адже знову будемо об'єктивними: «Зальцбург» справедливо пройшов «Динамо», але при цьому не показав якогось захмарного класу. Так, хороша команда. Так, сучасна команда. Але не більше. І я до піни біля рота відстоюватиму свою позицію: «Динамо» могло пройти цього опонента. Якби не допустило так багато похибок у першій грі. *** І якби ми всі, не знаючи того, штучно не зменшили рівень нашої команди. Безперечно, зараз усі наші клуби, втім, як і весь наш футбол, просіли. Достатньо переглянути таблицю коефіцієнтів УЄФА, щоб зрозуміти, на якому світі ми знаходимося. І причини такого просідання очевидні та зрозумілі. Проте, водночас, віддаючи належне тим причинам, для мене особисто завжди залишалося незрозумілим, чому, втративши в «сріблі», тобто в якісних легіонерах, наші клуби втратили й у бойовитості, самовіддачі, настрої? Чому, чорт забирай, адже ці якості прямо зараз у нас повинні не просто бути, бути за визначенням, а мають зашкалювати? Getty Images/Global Images Ukraine. Владислав Дубінчак Так, як зіграло «Динамо» у Зальцбурзі, з таким настроєм мають грати у єврокубках усі наші команди. І «Полісся» з «Кривбасом» у тому числі. У цьому має бути щось гладіаторське. «Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе». У цьому обов'язково має бути щось споконвічно наше – «свобода чи смерть». Нехай без надлишку майстерності, нехай без надлишку видовища, нехай без надлишку шансів, але битися-то треба завжди. І мені справді незрозуміло, чому наші клуби на євроарені найчастіше стають хлопчиками для биття. Мені дуже приємно, що динамівці не були хлопчиками для биття. І, чомусь мені здається, у нинішній єврокампанії, у Лізі Європи, вони вже й не опустяться нижче за взяту планку. Однак, осад від непроходу «Зальцбурга» все одно залишився… 
