Харків’яни знову готові скласти конкуренцію львівському Динамо
ВК Динамо Львів
Зовсім нещодавно наприкінці серпня завершився чемпіонат України з водного поло серед чоловіків, в якому збірна Харківської області у порівнянні з попереднім турніром піднялася на одну сходинку вище в підсумковому протоколі. Якщо в 2019 році харків'яни завоювали бронзові медалі, то в тепер в їхньому активі срібні нагороди.
Яким був сезон 2019-2020 років для збірної Харківської області з урахуванням коронавірусу, карантину та інших обставин? На це та інші запитання відповіли начальник команди Сергій Столяров і тренер Сергій Колточіхін.
— Перед тим, як безпосередньо перейти до сезону, який щойно завершився, давайте трохи повернемося в історію. Багато років, починаючи приблизно з сезону 2007-2008 років, в українському водному поло було протистояння двох міст: Маріуполя та Харкова. Воно йшло з перемінним успіхом і завжди матчі тодішніх «Іллічівця» і «БМК» викликали великий інтерес у вболівальників. Потім місце маріупольського клубу в рейтингу кращих українських команд посіли динамівці Львова. І знову боротьба «Динамо» і вже харківського «Слобожанця» стало окрасою чемпіонату, яке увінчалося двома яскравими вашими перемогами поспіль. Однак, у 2018 і, особливо, в 2019 роках інтрига в чемпіонаті країни практично зникла, адже динамівці були явно сильнішими за харків'ян. Більш того, вже дві львівські команди посіли дві верхні позиції. І ось в минулому турнірі ми знову побачили справжню боротьбу Львова та Харкова. Ви вважаєте це початок відродження справжнього протистояння?
С.Столяров: — Давайте про все по порядку. Такий великий розрив між нами і двома львівськими командами протягом двох років, на мій погляд, стався через цілу низку причин.
Перше. Маючи значно більше фінансових можливостей, керівництво львівського клубу стало активно залучати до свого клубу достатньо кваліфікованих легіонерів, які робили дуже великий внесок в успіх команди. Спершу їх було двоє, а потім, в порушення регламенту (його вже виправляли по ходу сезону) стало троє. Уявіть собі, на перший і другий тур, наприклад, львів'яни привозять двох сильних іноземців. І тільки ми починаємо пристосовуватися до їхньої манери гри, на третій тур легіонерів стає більше, вже три гравці. Зрозуміло, що нам було важко гнатися за таким розвитком подій і ми, зазнавши кількох відчутних поразок, втрачали шанси на продовження боротьби за золоті медалі.
Друге. З ініціативи львівського клубу, починаючи з сезону 2017-2018 років були скасовані ігри плей-оф за звання чемпіона України і за 3 місце. Якщо взяти за статистикою, то саме в серіях плей-оф найчастіше ми перемагали динамівців, причому навіть у Львові. Тепер же все вирішується за підсумками шести турів і особистих зустрічей. Тому, наприклад, якщо ми програвали три матчі в перших трьох турах з шести запланованих, то четвертий в середині сезону в принципі ставав вирішальним і навіть нічия приносила суперникам дострокове чемпіонство. Більш того, «Динамо» почало програвати в очних зустрічах своїм землякам з училища фізичної культури, нашому прямому тоді конкуренту в боротьбі за срібні медалі, а з нами продовжували грати в повну силу. Це практично вбило інтригу в тому чемпіонаті.
Третє. Щодо безпосередньо харківської команди, то у нас почався болісний процес зміни поколінь, коли пішли багато досвідчених ватерполістів, таких як В'ячеслав Скрипник, Денис Гусаков, Олександр Абрамов, а на їхнє місце прийшли зовсім юні гравці, які примудрялися виступати і в юнацькому чемпіонаті, і в дорослому. Також у нас виникли деякі проблеми з фінансовою складовою, через що ряд наших ведучих, хоча ще і досить молодих гравців, таких як Кирило Наволоков, були змушені шукати собі нове місце роботи і попрощалися з водним поло.
Як бачите, тут всього вистачало. До цього можна ще додати, що у Львові у ватерполістів значно більше можливостей займатися на воді в басейні, ніж у нас. Причому у всіх вікових групах. Звідси і результат.
С.Колточінін: — Я можу додати, що нинішній чемпіонський склад «Динамо» був основою львівського училища, який посів друге місце в сезоні 2018-2019 років. І треба сказати, що керівники львівського водного поло до цього йшли цілеспрямовано. У нас же після двох чемпіонських титулів, на превеликий жаль, не знайшлося справжніх спонсорів, які могли б підтримати хлопців, підвищити їх зовсім невеликі зарплати. І, як вже сказав Сергій Борисович, багато хто з гравців стали шукати для себе іншу роботу, на тренування почали ходити нерегулярно, а то і взагалі припинили. Назву такі прізвища як Остапенко, Бакшеньов, Гурцкая. Це зовсім молоді ватерполісти, які мали непоганий потенціал, але так його в повній мірі і не розкрили. Можна навести ще ряд прикладів, коли гравці явно знизили до себе вимогливість і не віддавалися належним чином як на тренуваннях, так і в іграх.
— Але якщо говорити, про минулий сезон, то, в цілому, для харків'ян він вийшов непоганим. Чи згодні?
С.Столяров: — Так, звичайно. Через карантин, пов'язаний з коронавірусом, львів'яни були змушені відмовитися від послуг легіонерів. Цілий ряд провідних гравців з їхнього училища перейшли в «Динамо», чим явно ослабили УФК. В той же час наші молоді ватерполісти значно додали у майстерності, та й ми стали грати трохи по-іншому. Тому наші шанси і шанси динамівців помітно підрівнялися. Ми змогли виграти у них матч четвертого туру і були дуже близькі до того, щоб, як мінімум, не програти в шостому турі.
С.Колточіхін: — У Львівській області дуже сильним був склад команди 2001 року народження, який вигравав чемпіонські звання у своїй віковій групі. Саме ці гравці, в основному, завойовали срібні нагороди в 2019 році і зараз багато хто з них виступають за «Динамо». Я це кажу до того, що у нас таким же сильним вийшов склад команди збірної Харківської області 2002 року народження. Вони цього літа завоювали золоті медалі на юніорському чемпіонаті країни і вже залучаються до ігор за дорослу команду. Це Вадим Ільченко, Максим Горудко, Дмитро Ашанін, Гнат Маймулін, Максим Клунний, Григорій Онищенко, Денис Кісленко, Антон Аргунов. Якщо нам вдасться зберегти цих хлопців і підвищити їхню майстерність, то, я думаю, ми ще більше зможемо наблизитися до нашого головного суперника в боротьбі за золоті медалі.
С.Столяров: — Для нас було непогано, що ці хлопці пограли ще й у вищій лізі за збірну Харківської області, коли після першого етапу команди Суперліги були розділені на перший квартет і всіх інших. У тих іграх вони теж набиралися необхідного досвіду, що стало в нагоді нам в іграх останніх турів. І, звичайно ж, треба подякувати ветеранам українського водного поло Володимиру Войтенку і Денису Волончуку за те, що вони допомогли нам в цьому сезоні. Їхній величезний досвід, безумовно, допоміг нам завоювати срібні нагороди.
— Хто, на Ваш погляд, в минулому сезоні були лідерами команди, хто з молодих гравців найбільш прогресує?
С.Столяров: — Про ветеранів я тільки що сказав, вони були справжніми лідерами, за якими тягнулися всі інші ватерполісти. Хочу також назвати захисника Олександра Єрмакова, який у багатьох матчах справлявся зі своїми обов'язками і був просто непрохідним для суперників. Час від часу демонстрував свій високий рівень Микита Апостол. Ось тільки це не завжди було стабільно. З молодих гравців можу відзначити Гната Маймуліна, капітана команди 2002 року народження. Під стать йому був Максим Горудко. Дуже шкода, що з об'єктивних причин вони не змогли зіграти в двох останніх турах у Львові. Хлопці дуже додали у порівнянні з попереднім сезоном. Відзначу також Дмитра Ашаніна, який на рік молодший від них, але вже стабільно виходить в основному складі дорослої команди. Йому, правда, треба ще додати у тренуваннях, де він ще не повністю викладається, і тоді можна буде говорити і про більш високі цілі.
С.Колточіхін: — Я окремо скажу про Олександра Єрмакова. Його я вважаю одним з кращих захисників в нашому чемпіонаті і йому повинна бути відкрита дорога в збірну України. До речі, для гравців виклик до національної збірної має ще й фінансове значення в тому плані, що ватерполісти отримують додаткову стипендію. Так ось, Саша в цьому чемпіонаті перегравав всіх нападників і я не розумію чому його не викликають до головної команди країни. Володимир Войтенко в нинішньому сезоні, можна сказати, виступав відразу в декількох посадах. Він не тільки був явним лідером нашої команди, а й граючим тренером. Плюс до всього він стабільно виступав за збірну України. І з усіма своїми обов'язками Володимир впорався на «відмінно». Якщо говорити про Микиту Апостола, то він просто подорослішав і на багато речей вже дивиться з позиції дорослої людини, а не юніора, яким залишався до недавнього часу. Він шульга і я також вважаю, що Микита на сьогоднішній день знову повинен входити до складу нинішньої збірної країни.
— До речі, про шульгу. Я звернув увагу, що чи не половина гравців збірної Харківської області кидають м'ячі лівою рукою. Це теж приносить свій результат?
С.Колточіхін: — (Посміхається). Ви маєте рацію, у нас відразу кілька ватерполістів грають лівою рукою — Микита Апостол, Микита Бажинов, Дмитро Ашанін, Антон Аргунов. Для нас це плюс, для суперників додаткові труднощі. Але нам ще треба попрацювати над технікою, щоб використовувати в повній мірі таку ситуацію на свою перевагу. А з тим обмеженим часом тренувань на воді у басейні, зробити це непросто. З іншого боку, велике спасибі керівництву «НТУ-ХПІ» за те, що взагалі ми тут тренуємося і граємо. Інших можливостей для тренувань у чоловічої збірної Харківської області в нашому місті, на жаль, немає.
— Минулий чемпіонат ще був унікальний тим, що збірна Харківської області не провела жодного туру у себе вдома. А у Львові, наприклад, відбулися два останні тури. Як це грати весь сезон поза рідними стінами?
С.Столяров: — Я вважаю, що нічого страшного в цьому немає. Головне, добре підготуватися до туру, не звертати увагу на різні моменти і показувати свою кращу гру. Тоді нічого не завадить досягти позитивного результату. А що стосується туру у Харкові, то Федерація водного поло нам давала можливість провести його тут, але ми не змогли провести тур саме через карантин.
С.Колточіхін: — На мій погляд, перевага домашнього басейну все ж має значення. Якщо брати нашу команду, то такі гравці, як Микита Апостол і Микита Бажинов, вдома дуже стараються і грають з більшим бажання, ніж на виїзді. Тому команда повинна грати в рідному місті перед своїми вболівальниками.
— Ваші матчі із львівськими динамівцями стоять особняком від інших. Як ви до них готуєтеся, вибираючи тактичні схеми?
С.Колточіхін: — Я, можливо, зараз Вас здивую, але наші матчі з «Динамо», це свого роду шахові партії. Наприклад, вони зробили хід і виграли у нас матч в Кам'янському 11:7. Наш тренерський штаб вніс певні корективи і ми перемогли в наступному матчі 7:5. Тепер тренери львів'ян дещо змінили в своїй грі, чим нас здивували і вони виграли в першому матчі у Львові 9:6. А в заключному матчі чемпіонату ми дуже сподівалися, що знову виграємо або хоча б зіграємо внічию, але нам не вистачило зовсім трохи і ми поступилися 8:9. Так і граємо. Вони зробили свій хід, ми відповіли, вони пристосувалися до нашої більшості, ми стали міняти тактику, вони стали використовувати другого «стовпа», ми знову змінили свою схему гри. В результаті виходять цікаві матчі і передбачити їхній підсумок зовсім непросто.
— Нові офіційні матчі вже не за горами. Чи буде у команди відпустка і як ви готуєтеся до них?
С.Столяров: — Вже зовсім скоро 2 жовтня розпочнуться ігри на Кубок України сезону 2019-2020 років. Спершу планували провести турнір у Харкові, але через те, що карантин у нас триває, швидше за все, матчі перенесуть до Кам'янського. Після закінчення чемпіонату країни, гравці були відправлені у відпустку на тиждень і зараз ми вже приступили до тренувань. Будемо ставити задачу виграти Кубок.
С.Колточіхін: — «Динамо», швидше за все, постарається на Кубок знову залучити легіонерів, тому що без них шанси на перемогу, я вважаю, 50 на 50. Але навіть, якщо вони додадуть іноземців, ми все одно будемо намагатися нав'язати їм свою гру і поборемося за трофей.
Розмовляв Ігор ЗАРЖИЦЬКИЙ
