Як збірна України зі скелелазіння дебютувала на Олімпійських іграх

Getty Images/Global Images Ukraine. Ярослав Ткач

Скелелазіння вперше ввійшло до олімпійської програми на Іграх у Токіо. Тоді українцям не вдалося завоювати ліцензії. Та вже за три роки в Парижі ми були представлені у двох з чотирьох дисциплін. Ярослав Ткач виступав у дисципліні «Швидкість», а Євгенія Казбекова змагалася з двоборства (боулдеринг + складність).

Кваліфікація на Олімпійські ігри почалася ще рік тому на чемпіонаті світу в Берні. Тоді нікому з українських скелелазів не вдалося виграти заповітні «квитки» у Париж. Вони пройшли низку кваліфікаційних турнірів, на яких були близькими, але все ж без ліцензій. Та у 2024-му їм все ж вдалося досягти свого. Й тим самим не лише представити себе й країну на Олімпійських іграх, а й зробити величезний крок на шляху до розвитку й популяризації свого виду спорту в Україні.

Михайло Шалагін, у недалекому минулому титулований скелелаз, теж завжди мріяв взяти участь у Іграх, проте на час його виступів цей вид спорту не входив у олімпійську програму. Та ця його мрія все ж стала реальністю й Михайло став їхнім учасником. Нехай уже й у іншій ролі – в ролі головного тренера.

«На свої перші Олімпійські ігри я чекав 20 років, – говорить Шалагін. – Шкода, що я вже не змагаюся, адже коли ти професійний спортсмен – це найвища мета. У той час, коли я виступав, навіть не розглядали можливості включення скелелазіння в олімпійську програму, а коли з’явилася така змога, то з нею народилася й мрія туди потрапити.

Організація на Олімпійських іграх дуже сильно відрізняється від інших змагань. Якщо взяти навіть стінку для швидкості, то вона щонайменше одна з найкращих, на яких нам доводилося виступати. Зачіпки одного розміру, класне тертя, ти ставиш руку чи ногу – й вона сама тримає.

А стільки глядачів, як тут, не було, певно, ніде. Навіть в Іннсбруку й Шамоні було менше. І атлети, які виступають зі швидкості, на відміну від боулдера й складності, на старті повертаються обличчям до всіх цих людей і стоять так кілька секунд. Коли Ярик виходив на забіг з французом і за того вибухав увесь стадіон, навіть не уявляю, як він себе стримував».

Getty Images/Global Images Ukraine

У заключному для Ярослава Ткача забігу на Іграх у Парижі в суперники йому дістався господар змагань Басса Мавем. Саме французу належав олімпійський рекорд на момент початку турніру – його він встановив у 2021 році в Токіо, коли скелелазіння дебютувало в олімпійській програмі.

Було очевидно, що в Парижі ті 5.45 перевершать ледь не одразу. Але суперник від того не ставав простішим, і в забігу з українцем Мавем повторив особистий рекорд (5.16 с), на одну соту випередивши Ярослава Ткача.

«Хоч я і вмію абстрагуватися під час змагань, але було відчутно, як за нього вболівають. Ще й на момент нашого старту вже всі пробігли, лишався лише наш забіг, – пригадує Ткач. – Звісно, таку підтримку складно було не помітити, але намагався налаштуватися на те, щоб пробігти швидко й безпомилково, адже на відміну від кваліфікації, де ще є шанс на помилку, в раундах на вибування потрібно все робити з першого разу».

За словами головного тренера команди Михайла Шалагіна, одна сота секунди у швидкості на сьогоднішній день — це досить багато. Підтверджує це й Ткач:

«Долю перемоги можуть вирішувати навіть тисячні. Можна було трішки інакше зробити старт, щоб реакція була швидшою – і час уже був би зовсім інакшим.

У Парижі через програш, певно, й справді нервував більше, ніж зазвичай, адже міг краще пробігти й знав це. На тренуваннях теж показував вищий час».

Сьогодні весь світ почав бігти швидше, Європа й, зокрема, Україна — не винятки. Впродовж останнього року Ярослав Ткач та Григорій Ільчишин, який теж був близьким до потрапляння на Ігри, кілька разів оновлювали національний рекорд.

«З’явилася конкуренція всередині команди. У нас зараз дуже сильні скелелази на чолі з трійкою Ярослава Ткача, Григорія Ільчишина, якому не вистачило трьох балів для потрапляння в Париж, і Костянтина Павленка.

Ярослав на тренуваннях біг швидше, у нього були навіть четвірки. На розминці перед стартом теж був кращий результат».

На питання про те, як зробити так, щоб швидше було все ж на змаганнях, а не на розминці, Шалагін і Ткач відповідають: «Швидше чи ні, а потрібно бігти на тренуваннях ще швидше – ті ж 4.5, щоб на змаганнях залізно були від 4.9 і вище. Й не потрібно затискатися, а так не завжди вдається».

Getty Images/Global Images Ukraine. Євгенія Казбекова

Євгенія Казбекова, на жаль, теж не змогла пробитися до фіналу, хоча мала високі шанси боротися далі.

«Женя теж хвалила боулдери, — говорить Михайло Шалагін. – Вона була дуже добре готова й могла виступити краще, але десь не впоралася саме психологічно.

На змаганнях у Шанхаї Євгенія добре виступила, а в Будапешті дещо травмувала коліно після першого раунду й складність уже було важко лізти, тому не отримала свій максимум. Проте вона пройшла реабілітацію і майже повністю відновилася до Олімпійських ігор, але дещо не впоралася з тиском».

Підтримати Казбекову до Парижа приїхала вся її сім’я. Поряд були й батьки, в минулому титуловані скелелази, й молодша сестра Рафаель, яка є однією з найсильніших скелелазок України у своїй віковій категорії і з якою тренери пов’язують неабиякі сподівання у майбутньому.

Після виступу Євгенія Казбекова написала у своєму Інстаграмі про те, що цей олімпійський досвід знову показав їй, що всі вони не лише змагаються на аренах, а водночас проходять через внутрішні протистояння.

«За успіхом людей, як і за їхньою стійкістю, є історії про те, як знайти мужність продовжувати, є ті, які ніколи не будуть почуті громадськістю. Ви бачитимете посмішку на обличчі спортсмена й ніколи не знатимете, що стоїть за нею», — пише вона.

Попереду у скелелазів чемпіонат Європи, який 27 серпня – 1 вересня відбуватиметься у Вілларі (Швейцарія).

Ольга НІКОЛАЄНКО, спеціально для Sport.ua із Парижа

За матеріалами