Назар БОЙКО: «Американського воротаря «закололи» в Одесі»
ХК «Кепіталз» У хокейному чемпіонаті України минулий тиждень пройшов під знаком «Київ Кепіталз», які на виїзді здобули перемогу над лідером «Штормом» (3:2 Б) і потім навздогін над віце-чемпіоном «Кременчуком» (2:1). В обох матчах ключову роль в успіхах «Столичних» відіграли воротарі – американець Нік Вілардо та уродженець Кривого Рогу Назар Бойко. Перший блискавично зіграв в Одесі, а другий – у Кременчуці. Саме з 18-річним українським голкіпером Назаром Бойком ми поспілкувалися для сайту Sport.ua по гарячих слідах – після його успішної гри та його незабутніх сейвів головою. – Назаре, після чудового матчу американського голкіпера Ніка Вілардо в Одесі, який «Кепіталз» виграли у лідера по булітах, твоя поява у старті на наступний матч стала несподіванкою. – Хто з партнерів персонально підбадьорював перед грою у Кременчуці? – Мандражував перед виходом на лід? Все-таки «Кременчук» – мобільний суперник у складі з гравцями збірної України. – Відбиті 34 кидки у зустрічі проти «Кременчука» справили враження! Це прихід календарної зими так вплинув чи секрет в іншому? – Поєдинок у Кременчуці став для тебе лише десятим на дорослому рівні за два роки. Яке місце він займе в особистому хіт-параді пам'ятних зустрічей? – А ще в моменті у тебе був сейв головою! – Не за горами у збірної України (U20) із тобою у складі заключний етап підготовки перед січневим МЧС-2025. Із наставником «Кременчука» та «молодіжки» Андрієм Срюбком після гри поспілкувався? – Як гадаєш, хто твої основні конкуренти за місце у складі? – А в яких воротарських елементах треба додати Назару Бойку? – Чув, що ти чудово грає не лише у хокей. – Ти у «Київ Кепіталз» другий сезон. Відчуваєш, що прогресуєш? – Що підглянув чи навчився у колишнього воротаря «Кепіталз» словака Бориса Бабіка? – Чому він таки залишив Київ перед стартом сезону? – Цікаво, як масові обстріли переносить американець Нік Вілардо? – Яке враження справляє новачок Вілардо?
– Ніку дали час «зализати» рани, бо проти «Шторма» наш воротар отримав чимало колючих ударів біля своїх воріт. Його так «закололи» суперники, що тренери дали перепочинок. Тому мені довелося обіймати пост номер один і відпрацьовувати.
– Той самий Нік Вілардо перед грою писав, дзвонив, казав, що не сумнівається в мені! Ці слова підтримки мені реально допомогли та надихнули. Зіграло свою роль і напуття головного тренера Вадима Шахрайчука у стилі, мовляв, зіграй так, «щоб загін не помітив втрати бійця».
– Зізнаюся, хвилювання було, але рівно до тих пір, поки не спіймав пару кидків. Потім полегшало, та й партнери почали при кожному сейві психологічно підтримувати, стукати ключками по борту. Напевно, успішно вкотитись у гру мені допоміг і досвід ігор на старті сезону, у тому числі рейтинговий поєдинок проти чемпіона «Сокола».
– Секрет у тому, що команда дуже допомогла, хлопці багато кидків заблокували. Той же Олексій Мельников у другому періоді прийняв шайбу на свій ковзан, здається, після кидка Віталія Ляльки. Йому там дісталося. Взагалі Мельников — особливий бойовий гравець, котрий як магніт для шайб. Скільки він вже травм отримав у кар'єрі через свою самовіддану гру в хокей! Такі помічники – на вагу золота!
– Гадаю, перше, хоч і матч проти «Сокола» (2:1) також для мене вийшов особливим. Пам'ятний порятунок? Найбільш ефектний і видовищний сейв у Кременчуці стався під кінець другого періоду в меншості: на мою думку, Денис Матусевич накинув шайбу від синьої лінії, пішло добивання від суперника і я лежачи відбив кидок, хоча спочатку навіть вирішив, що вона пройшла «крізь» мене. Але ж ні! Такий порятунок не гріх і в колекційну нарізку найкращих сейвів зберегти (посміхається).
– У тому епізоді шайба незручно вилітала і я вирішив зіграти головою, щоб не ловити рукою та виключити неприємний відскок. Загалом, непоганий матч для мене вийшов, але осад у Кременчуці все ж таки залишився – це необов'язкова пропущена шайба. Вона після кидка Панкова взагалі повз летіла, але потім влучила у нашого захисника, відскочила до Целогородцева і закотилася у ворота. Подвійний рикошет.
– Не вдалося. Зізнатись, з головним тренером я особисто не знайомий, але на зборах у Румунії з 9 по 15 грудня обов'язково познайомимося. Доведеться попітніти, щоб завоювати місце у заявці на чемпіонат світу. Думаю, гра у Кременчуці мені додала впевненості у собі.
– Зараз на збір ми їдемо разом із Олександром Карпенком, але я давно не бачив його у справі… Утім, у нас чимало чудових воротарів, але перший кандидат на місце в основі це – Олександр Лєвшин. Я непогано знайомий із Сашком, він швидко переміщається, добре читає гру. Це його сильні сторони.
– У моєму стилі батерфляй треба додати у швидкості пересування у воротарській площі, а також у «ближньому бою».
– У футбол люблю побігати, але суворо не у воротах (сміється). Багато хто з партнерів мені зізнавався, що не чекали від мене такої гри та голів у полі (посміхається). Взагалі, влітку на зборах багато одноклубників теж мене здивували своїми вмілими здібностями у футболі: той самий Микола Дворник, Олександр Койда, не кажучи вже про старших гравців.
– Поза сумнівами! Якщо згадати, яким я прийшов у команду і зараз – це два різні спортсмени. Тут слід сердечно подякувати нашому тренеру воротарів Олександру Федорову, який «ліпить» із мене цукерку. Особливо мені до вподоби вправа, коли гравець викочується з «кута» майданчика на ближню штангу і намагається мене «розкачати». Тут Федоров і підказує, як правильно руки виставляти, як пересуватися…
– Борис просто виглядає по-бойовому, а його сильна якість – це сила духу. Те, як він спокійно реагує на пропущені шайби, – його візитна картка. Мені б теж хотілося вміти, як він, впоратися з хвилюванням та нервами.
– Думаю, він просто не зміг прижитися в умовах війни в Україні. Після того, як влітку почалися жахливі ракетні обстріли, прильоти по лікарні «Охматдит» та відключення електрики у Києві, він морально не витримав. Бабік говорив, що не може на 100 відсотків викладатись на тренуваннях, бо хронічно не висипався.
– Звичайно, йому страшно, він ніколи в таких умовах не працював і такого кошмару не бачив у житті, але поки що справляється. Партнери дають йому міні-інструкції на момент обстрілу «шахедів» чи балістики, тому він поступово звикає. Однак виключати повторення подібної історії, як з Бабіком, неможливо.
– У побуті Нік – чудова людина, завжди підбадьорює, схильна до розмови. На льоду також діє майстерно і гарно рухається, незважаючи на свій маленький зріст. У цьому компоненті я хотів би в нього повчитися. І до цього прагну.
