Не шукайте логіку у діях Сергія Реброва
Getty Images/Global Images Ukraine. Сергій Ребров Сергій Ребров очолює головну команду країни не так уже й довго: з літа минулого року. Проте за цей короткий, як для тренера національної збірної час, усі вже звикли до консерватизму Сергія Станіславовича. Він має своє бачення процесу, має повне право на це своє бачення, і під це бачення він і підбирає футболістів. Або не підбирає. Можна й так. Деколи консерватизм Сергія Станіславовича межує з упертістю. З упертістю прямолінійної людини, яка не вміє або не бажає помічати очевидне. Про це ми мали змогу вдосталь наговоритися після оприлюднення головним тренером нашої збірної списку гравців, викликаних на вересневі матчі збірної.
З того часу поширюватися з цього приводу немає особливого сенсу. Насамперед тому, що впертість (цю рису можна замінити на будь-яку іншу, бажано з більш жорстким смисловим відтінком) Реброва та його небажання помічати очевидне будуть однаково мати проміжний наліт.
Якщо УАФ в особі її президента після провалу нашої збірної на Євро-2024 і в стартових турах Ліги націй висловилася одноголосно на підтримку головного тренера національної збірної, тож чекати, що Реброва можуть звільнити після жовтневого циклу ЛН вже не варто. Хоч би як зіграла національна команда під його керівництвом.
Тому й не варто було особливо сподіватися, що Ребров з кардинально іншими лекалами підійде до визначення вузького кола запрошених кандидатів на ігри проти Грузії та Чехії. Якщо об'єктивно, потрібно було очікувати фактичного дубляжу наставником попереднього списку. З урахуванням, певна річ, об'єктивних нюансів. Насамперед, травм. А в решті – на місці кроком руш.
Але, зізнатися, я таки в глибині душі сподівався, що Сергій Станіславович хоч трохи відійде від шаблонів, і шаблонного себе в першу чергу, і зробить хід конем.
Мовляв, яким не є важливим цей турнір – Ліга націй, — проте все одно він є напівофіційним. І все одно збірна України намагатиметься пробитися на найближчий чемпіонат світу через парадний вхід. Тобто, через відбірковий цикл. Тому якщо й експериментувати зі складом (хоча це слово до Сергія Станіславовича й не дуже підходить; скоріше, доречніше буде сказати — впроваджувати до складу нових гравців), то це потрібно робити тут і зараз. Далі банально нема де.
Мовляв, ви всі так хотіли побачити нових осіб у збірній – будь ласка. Дивіться. По самі зіньки. І навикликав новачків і з молодіжної збірної, і з різних клубів УПЛ, а не лише «Динамо» та «Шахтаря».
Ось приблизно я так думав. Приблизно так намагався зрозуміти логіку Сергія Реброва.
Після того, як він озвучив імена тих, хто готуватиметься до жовтневих матчів, я остаточно зрозумів, що Сергій Станіславович Ребров не тільки дуже консервативний і прямолінійний тренер, а й таке слово, як логіка, його рішень стосується опосередковано.
Олександр Назаренко та Артем Бондаренко – найкращі футболісти УПЛ старту сезону. Проте обидва потрапили лише до запасного списку. Читай: опинилися поза збірною. Там же, у резервному списку, опинився і Віталій Буяльський, незмінно найкращий футболіст «Динамо», якого нинішній тренер збірної ігнорує так само, як і двоє його попередників.
З іншого боку, у резервному списку опинився Данило Сікан, який переніс у недавньому матчі ЛЧ болюче ушкодження обличчя. В останньому за ліком матчі «Шахтаря» цього форварда не було навіть у заявці. Його поява у резерві збірної – аванс чи підтримка?
Щодо основного списку, то в ньому фактично лише два новачки – Дмитро Криськів та Олексій Гуцуляк. За цей подвиг Реброву обов'язково треба подякувати. Мені здається, що йому нелегко далося це рішення. Але якби Маліновський та Зінченко були в строю, ці двоє опинилися б там, де й Назаренко з Бондаренком.
Але водночас автоматично напрошується питання: а що ж роблять в основному списку такі товариші, як Таловєров, Бондар, Степаненко та Зубков? Особисто для мене відповідь на це непросте питання є очевидною: вони там для меблів.
Але якщо ми дійшли висновку, що шукати логіку в діях нинішнього головного тренера збірної України вкрай непросто, якщо взагалі можливо, то нехай.
Нехай. Погано вже все одно не може бути. Може бути лише ще гірше.
Проте вишенька на торті все одно є навіть у цьому випадку. У списку викликаних на жовтневі матчі не було Сергія Сидорчука.
Значить не все так погано?
