Олександр Хижняк — надія українського боксу на Олімпіаді
Олександр Хижняк — серйозний претендент на Олімпійське золото, боксер-любитель, якого поважають суперники з усього світу й до якого приглядається багато професійних клубів. На Олімпіаді в Парижі він представить спортивний клуб “Епіцентр”. На рахунку спортсмена понад 700 вдалих поєдинків різного рівня і сотні відзнак. Він Чемпіон світу та Європи 2017 року, двічі золотий призер Європейських ігор (2019 і 2023 рр.), олімпійський віцечемпіон Токіо. Але головний бій ще попереду. Про підготовку олімпійця, силу духу та бій за ліцензію попри травму й біль Олександр Хижняк розповів в ексклюзивному інтерв’ю. — Розкажіть про спортивний шлях. Коли почали займатися боксом, що найбільше подобається в цьому виді спорту? — Усе моє життя пов’язане з боксом. Займатися почав у 6 років і відтоді моїм незмінним тренером, другом та опорою є тато. Бокс сподобався з перших занять, а перші бої і перемоги мотивували рухатися далі. Тоді мрією було потрапити в національну збірну України, що здавалось просто недосяжним. Але, як виявилось, немає недосяжних цілей, є цілі, які не мотивують. На дитячому ентузіазмі і драйві провів перші 100 поєдинків без жодної поразки. У складі національної збірної пройшов “юнаків”, “юніорів”, “молодь”, де завжди був №1. Новим етапом життя став перехід у дорослу збірну й уже зараз вдруге буду боротися за найвище досягнення — олімпійське золото. Я пройшов довгий шлях. Люблю бокс в усіх його проявах. До мого тата в зал ходить дуже багато дітей на тренування і я часто приєднуюся до них. Радий, що можу ділитися досвідом, стимулювати й надихати молоде покоління займатися спортом. — Що мотивує вас? — Основний мотиватор для мене — українці: усі глядачі, які вболівають і вірять у мене, й особливо діти, для яких є прикладом. Я не можу їх підвести й не виправдати їхні очікування. — Які етапи спортивної кар’єри були переломними й дозволили вийти на новий рівень? — Важливим етапом став перехід у дорослу національну збірну. Це той рубіж, який багато молоді не може подолати. Тут зовсім інший бокс, інша психологія, сила, витривалість, характер. Було дуже складно і пощастило, що нас тоді підтримав головний тренер Дмитро Сосновський, який побачив у мені потенціал. Пам’ятаю перший Чемпіонат України, де завоював срібло, але безперервна робота над собою дала результат — подальші перемоги й вихід на міжнародний рівень. Ще однією важливою подією для мене стала участь в Європейських іграх у 2015. Завойована на них бронзова медаль стала першою сходинкою дорослого результату, після якої уже були перемоги на чемпіонатах Європи і світу. — Чи є улюблений боксер, на якого хотілось бути схожим? — У мене немає кумира. У дитинстві рівнявся на боксерів національної збірної України, які показували результат. Коли сам став частиною збірної, спостерігав і за любителями, і за професіоналами. У любительському боксі дуже різні спортсмени, у кожного своя тактика ведення бою, тому аналізую й беру до уваги кращі практики. Серед професіоналів мені найбільше імпонує Майк Тайсон. Він один з найкращих боксерів, дуже завзятий і працьовитий, тому й перемагав у поєдинках достроково. Саме Тайсон рекордсмен найшвидших нокаутів — 9 нокаутів менш ніж за 1 хвилину. Такі результати заслуговують на повагу. — Якими досягненнями ви найбільше пишаєтеся? — Для мене кожен поєдинок цінний. Але найбільше пишаюсь Олімпійськими Іграми. Це вершина, де на ринг виходять кращі з кращих і кожен спортсмен просто супер мотивований. У 2020 я привіз срібло з Токіо і шлях до цієї медалі був дуже важким. Цьогоріч моя ціль — лише золото Олімпійських Ігор. — Чого, на вашу думку, не вистачило для перемоги на Олімпійських Іграх 2020? — Отримати срібло — круто, але зараз зробив би все, щоб взяти золото. Я мав хорошу підготовку, до Олімпійських ігор, провів 62 поєдинки і жодного не програв. І навіть у цьому, можна сказати, доленосному бою лідирував, але на останніх секундах усе вирішив один удар. У результаті програв боксеру, у якого до Олімпіади уже двічі вигравав. Цей поєдинок став дуже цінним досвідом. Коли зрозумів, що недосяжний для суперника, втратив пильність і ось маю такий результат. Це був серйозний урок, який я засвоїв: потрібно завжди контролювати свої емоції й оцінювати ситуацію загалом. — Важко було отримати ліцензію для участі в Олімпіаді цьогоріч? — Я цілеспрямовано їхав на Європейські ігри отримати ліцензію. Це були складні змагання, сильні суперники, але найжахливіше, що для мене все могло закінчитися в третьому поєдинку. Я — правша і травмував праву руку. Попереду було ще 2 бої, рука дуже боліла, розпухла й ледь влазила в перчатку. Переді мною постав вибір — закінчити все чи все ж таки спробувати взяти те, за чим приїхав. Тоді тато мені сказав: “У тебе є ще ліва. Ти можеш здатись, але я б на твоєму місці цього не робив”. І ми прийняли рішення йти до кінця. Зціпивши зуби, без заморозки, щоб не мати проблем під час допінг-контролю, я вийшов на ринг. Виявилось, що і з лівою рукою можна стати золотим призером, фінальний поєдинок навіть виграв достроково. Тому якщо є хоч маленький шанс, його обов’язково треба використати. — Як проходять тренування, скільки часу приділяєте підготовці до Олімпійських Ігор? — Зараз тренуємось в Олімпійському центрі "Конча-Заспа". Я трішки випав із графіку через травму: у січні на зборах під час відпрацювання роботи в парах відірвалось сухожилля, тому надолужую пропущене. Поки проходив лікування і реабілітацію, три місяці не стояв в парах. Хоча й займався вдома, щоб підтримувати фізичну форму. Зараз у мене мінімум два тренування на день, усім процесом керують особистий і головний тренери. Займаюся по плану національної збірної і додатково працюю з татом. Тренування посилилися, план, за яким ми працюємо, складний, але це значить, що є куди рости. — Кого ви вважаєте для себе головним конкурентом на Олімпійських Іграх? — Важко сказати. На сьогодні ліцензії отримали найсильніші боксери світу. Кожен із них — достойний суперник. Крім того, ці Олімпійські Ігри будуть набагато складніші за попередні, адже організатори поєднали 2 вагові категорії в одну. Якщо в Токіо були категорії 75 і 81 кг, то в Парижі всі ці медалісти зійдуться в одній категорії 80 кг. Тому, щоб досягти результату, треба викластись на максимум. — Як вдається тримати себе у формі і дотримуватися режиму з нічними тривогами? Наскільки ускладнена підготовка в умовах війни? — Важко через постійні хвилювання за родину, особливо, коли тривоги стають частішими. Але намагаюсь дотримуватися режиму, лягати та прокидатися вчасно. У спорті дисципліна дуже важлива.
