Перший мат для Імада
facebook.com/fcpolissya Кінцівка минулого розіграшу української Прем'єр-ліги була надзвичайно епічною. Житомирське «Полісся» в останньому турі якимось дивом зуміло переривати 17-матчову безпрограшну серію «Шахтаря», який на той момент достроково забезпечив собі чемпіонство, обігравши «гірників» 2:0. За рахунок того, що в паралельному матчі «Рух» на власному полі програв «Динамо» (1:2), саме «Полісся» виявилося п'ятим у турнірній таблиці УПЛ, що дало «вовкам» можливість здобути путівку до кваліфікації Ліги конференцій-2024/25. Сам по собі той вихід «Полісся» у єврокубки викликав чимало дискусій у вболівальницькому середовищі. Не будемо лукавити: дуже багато хто розмірковував про те, як по-різному проявили себе у заключному турі абсолютно невмотивовані футболісти «Шахтаря» та «Динамо». Якщо перші відверто «злили» свою гру «Поліссю», то ось другі вирішили продемонструвати характер до кінця й відібрали у «Руха» заповітний «ключик» до «єврокубкових дверей» у той момент, коли львів'яни із високою ймовірністю вже прицінювалися до виступів на континентальному рівні. До єврокубкового дебюту «Полісся» готувалося дуже серйозно. Насамперед, «вовки» поміняли головного тренера, довіривши першу команду відверто маловідомому на дорослому рівні в українському футболі Імаду Ашуру, котрий раніше працював із молодіжкою «Дніпра-1». Під 36-річного фахівця власник «вовків» Геннадій Буткевич, який так і не наважився піти на призначення іноземного коуча, бажаючи мати можливість завжди бути на прямому контакті із тренером «Полісся», провів масштабну та дуже солідну, якщо судити за сучасними українськими мірками, трансферну кампанію. Геннадій Буткевич та його віра в українських тренерів «Полісся» поповнилося одразу одинадцятьма новачками, за шістьох із яких були заплачені відступні на загальну суму у 2,8 мільйони євро. Щоб зрозуміти, наскільки це серйозна сума, варто зазначити, що для того, аби «відбити» ці гроші за рахунок спортивних результатів, «Поліссю» потрібно було б як мінімум вийти у групову стадію Ліги конференцій, а то й здобути там ще хоча б одну перемогу. Але за фактом такого не сталося. «Вовки» вилетіли вже після першого ж раунду кваліфікації, в якому брали участь, причому не зуміли здобути жодного позитивного результату, двічі програвши словенській «Олімпії» (0:2, 1:2). Що спричинило це фіаско? Розбиратися в цьому належить тим, хто отримує за це гроші та несе пряму відповідальність перед інвестором – топ-менеджменту клубу. Ми ж можемо лише висловлювати версії та припущення. І тут передусім спростуємо одну гіпотезу, якою із високою ймовірністю забажають виправдати невдачу деякі функціонери з «Полісся» – недостатній єврокубковий досвід. Незважаючи на те, що «Полісся» як клуб справді було абсолютним дебютантом єврокубків, ціла низка гравців житомирян має за своїми плечима той самий горезвісний досвід, який і мав допомогти хоча б не вилетіти з турніру так швидко. Судіть самі: з одинадцяти футболістів, які вийшли у стартовому складі «Полісся» на матч-відповідь проти «Олімпії» одразу вісім до поточного сезону мали досвід ігор у єврокубках (Назаренко, Гуцуляк, Лукас Тейлор, Брістіч, Кушніренко, Чоботенко, Сарапій, Михайліченко), один (Таллес Коста) раніше виступав в континентальних турнірах Південної Америки, ще один грав у єврокубках на юнацькому рівні (Кудрик у Юнацькій лізі УЄФА в складі «Шахтаря») й лише 22-річний Борис Крушинський справді виходив на матч проти словенців як на перший на міжнародному рівні та справедливо міг відчувати певний мандраж. Та й суперник «Поліссю» дістався не найгрізніший. «Олімпія», звичайно, має у своїй історії виступи навіть у плей-офф Кубка володарів кубків, а минулого сезону грала на груповій стадії Ліги конференцій, але загалом за складом цей клуб ще молодший, аніж житомиряни (середній вік першої команди «Полісся» – 24,6 роки, а «Олімпії» – 23,6). І в цілому обидва матчі проти «Олімпії» довели, що «Полісся» мало усі шанси проходити цього опонента. Тільки треба було зіграти бодай наполовину від того, як діяло, скажімо, «Динамо» у своїх дуелях в рамках кваліфікації Ліги чемпіонів проти «Партизана». Так, до речі, сербський колектив, який здавався надзвичайно слабким на тлі віце-чемпіона України, навряд чи поступився б «Олімпії» у очній дуелі, а тому реальний рівень виступів «Полісся» в Лізі конференцій-2024/25 виявився більш ніж слабким. Сильно діяв тільки Геннадій Буткевич, який перед матчем у відповідь відвідав тренування команди та виступив перед гравцями із мотиваційною промовою. У ній власник акцентував увагу на тому, що ще далеко нічого не втрачено, а тому треба виходити та битися до кінця. «Після першої невдалої зустрічі усі експерти та горе-вболівальники наші нас поховали. Але незважаючи на віросповідання, колір шкіри, ми всі – українці, і ми маємо це довести. Ми віримо у вас. Вперед! Може, хтось не знає. Усика «ховають» щороку. І на прес-конференції Боб Арум, промоутер Тайсона Ф'юрі, сказав [звертаючись до Ф'юрі]: «Він – українець, і ти маєш це пам'ятати. Найімовірніше, ти виграєш, але він дасть тобі бій». Але так сталося, що не виграв», – заявив Буткевич. facebook.com/fcpolissya. Геннадій Буткевич Гарні слова інвестора «Полісся», на жаль, так і не надихнули команду на подвиг. Хоча до Буткевича в аспекті сказаного також є питання. Насамперед, аж ніякі «усі експерти» житомирян з рахунків після першого матчу не списували. Хоча б тому, що уваги поразці проти «Олімпії» на виїзді в аналітичному плані у наших ЗМІ приділили, відверто кажучи, небагато. Швидше за все, просто тому, що в Україні багато експертів та журналістів чудово розуміють – в аспекті війни багато чого вимагати від наших повпредів у єврокубках просто не має сенсу, вони грають так як реально можуть. А ось із приводу «горе-вболівальників» Буткевич, вочевидь, й зовсім погарячкував… Ну, не можна так відгукуватися про своїх фанів, навіть якщо ті дійсно критикують команду, нехай і огульно та незаслужено. Просто тому, що вболівальники мають на це право. Вони емоційні за своєю природою та суттю. Сьогодні – ганьблять та таврують, завтра – носять на руках. А от керівництво все ж таки має завжди знаходити вкрай виважені та чіткі коментарі. Втім, надихати та наставляти команду на успіх мав аж ніяк не Буткевич чи Олександр Усик. Це вимагалося від Імада Ашура, який перед грою у відповідь з «Олімпією» пообіцяв, що його підопічні діятимуть агресивно. Й агресію (в гарному розумінні цього слова) від «Полісся» ми всі справді побачили. Проблема тільки в тому, що вона умістилася у два відрізки по 10 хвилин максимум на початку кожного із таймів. На першій же хвилині «вовки» навіть відкрили рахунок, але потім банальне закидання уперед від словенців призвело до того, що Флоруц «накрутив хребці» опоненту та пробив у ближній кут. Цей гол як мінімум на 50% на совісті воротаря «Полісся» Олега Кудрика, адже пропускати у ближній для стража воріт майже завжди – це моветон. Вибір воротаря на цю гру взагалі став, ймовірно, ключовою помилкою Ашура, оскільки другий м'яч «Олімпія» також забила після очевидного ляпу Кудрика. Та й взагалі цей кіпер, котрого колись вважали дуже перспективним, своєю кар'єрою довів, що на нього навряд чи можна покладатися у іграх такого високого рівня. Ось для Першої ліги, де Кудрик у сезоні-2022/23 допоміг «Поліссю» підвищитись у класі, цей воротар – топ. Під УПЛ його можна цілком брати першим номером у колектив, що ставить завдання закріпитися в середині таблиці або не вилетіти, але під єврокубки – вибачте, тут логіку Ашура та селекційного відділу «вовків» зрозуміти дуже складно. facebook.com/fcpolissya. Олег Кудрик Хоч як би там було, а вішати усіх собак на Кудрика не варто. Решта команди, за винятком, можливо, Гуцуляка, Назаренка і з натяжкою Кушніренка та Пайшао, який вийшов на заміну, зіграла не краще. А Ашур та його тренерський штаб за рахунок замін та тайм-менеджменту так і не змогли змінити хід поєдинку. Коли на 91-й хвилині атакувальний півзахисник Мустафаєв замінив опорника Кушніренка, стало очевидно: ризикувати коуч «Полісся» виявився готовим лише у найвідчайдушнішій ситуації, коли за 5-6 хвилин потрібно було забити двічі. Це виглядало як утопія, й тому цілком заслужено та логічно, що невдовзі другий гол «Олімпії» остаточно поховав усі надії та мрії «вовків». А ось чим Ашур відзначився точно, то це дуже активною, якщо не сказати епатажною, поведінкою на «бровці» протягом усієї гри. Телевізійна камера раз у раз вихоплювала крупний план коуча «Полісся», який ходив туди-сюди та постійно щось кричав, жестикулював, показував і підказував своїм підопічним. Втім, це навряд чи мало якийсь серйозний сенс, окрім можливості скинути емоції «у повітря» та показати себе із найкращого боку перед камерами. Зрештою, футболісти виходять на поле не для того, щоб очей не спускати зі своїх наставників та оцінювати усі їхні жести й крики. Це футбол, а не театр… facebook.com/fcpolissya. Імад Ашур Але надмірно строго критикувати Ашура зараз навряд чи варто. Він просто не зміг стрибнути вище голови та здивувати. Відверто кажучи, від цього тренера, який для більшості шанувальників УПЛ є тотальним ноунеймом, багато чого й не чекали. А якщо так, то і сильно лаяти не будуть. І з цим Буткевич не помилився – критики як такої його клуб не отримає хоча б тому, що більшість вболівальників увійде в ситуацію та підтвердить: у футболі тренеру потрібно давати час, а якщо цей фахівець раніше тільки й працював, що із молоддю, то його «таймер первинної довіри» варто як мінімум брати із коефіцієнтом два. Хоча жодна логіка не здатна виправити розчарування. Футбольна Україна, фактично не встигнувши навіть моргнути оком, уже втратила двох із п'яти своїх представників у єврокубках. У грі залишаються лишень «Шахтар», «Динамо» та «Кривбас», а усі їхні потенційно набрані очки в майбутньому продовжать ділитися на п'ять. Що ж до Імада Ашура, то він, висловлюючись термінологією шахів, отримав свій перший мат на чолі «Полісся» та на серйозному рівні у дорослому футболі. Тепер він має зробити масштабну роботу над помилками й спробувати завоювати для «Полісся» другий єврокубковий шанс, для чого потрібно розраховувати десь на топ-3 або топ-4 в УПЛ. А про виліт від «Олімпії» команді та її вболівальникам, як би це банально не звучало, варто забути якнайшвидше. Загалом, ще на початку цього літа було зрозуміло – «Полісся» пішло далеко не самим очевидним шляхом можливого розвитку, чим неабияк ризикує, а якщо так, то потрібно пробувати доводити справу до кінця… Полісся перебудовується. Вектор неочевидний, але ризик – справа шляхетна
