Реквієм за мрією. Як хокейна молодіжка випустила з рук золото ЧС
Фото Івана Вербицького Кінець грудня міг стати найзнаковішою подією в українському хокеї у році, що минув. Молодіжна збірна України виступала в словенському Бледі на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В і мала дуже гарні шанси на підвищення в класі. На цьому турнірі наші хокеїсти якістю гри продемонстрували, що заслуговували стати першими. Втім, кілька індивідуальних помилок у вирішальні моменти фінального матчу проти господарів турніру перекреслили мрії обдарованого покоління гравців 2004 року народження – підняти над головою трофей за чемпіонство. Замість нього наша команда вдруге поспіль змушена задовольнятися другим місцем і ще як мінімум на рік продовжити своє перебування в трясовині третього за силами дивізіону чемпіонату світу. Не дарма на очах більшості хокеїстів після матчу зі словенцями були сльози. Сльози за тим, що не вдалося увінчати виступи в юнацько-молодіжному хокеї гучною перемогою. Зрештою, зі стратегічної точки зору на молодіжному рівні важливі не зайняті місця, а якість підготовки спортовців для їхніх виступів у національній збірній. Ось саме під цим кутом завершення чергової каденції української молодіжки й треба розглядати. Треба сказати, що покоління гравців титульного для цієї збірної 2004 року народження пройшло всі щабелі зростання під керівництвом Олександра Бобкіна. Причому чимала частина хокеїстів працювала під керівництвом одного з найобдарованіших молодих тренерів України не лише в збірній, а й у системі клубів «Білий Барс»/БСФК, а згодом у херсонському «Дніпрі». Через те рішення національної федерації про зміну тренера молодіжки за лічені місяці до початку чемпіонату світу стало до певної міри несподіванкою. Причиною усунення Бобкіна стало друге місце на торішньому чемпіонаті світу в дивізіоні 1В, де українці виграли чотири матчі і поступилися в матчі за першість японцям. Тепер команду прийняв Андрій Срюбко, який заробив собі ім’я в хокеї як тафгай, а після завершення кар’єри гравця вже встиг попрацювати з усіма збірними України – від юнацької до національної. В останніх чотири роки Андрій Васильович, щоправда, тренерської практики не мав. Він займався бізнесом, а віднедавна є директором київської дитячо-юнацької школи «Вершина». Завдання перед Срюбком президент ФХУ Георгій Зубко поставив чітке – перше місце. А щоб зміна тренера не виявилася надто болісною, Бобкін залишився в новому штабі у статусі асистента. При цьому не скажеш, що погляди на тактику і побудову команди в наставника і його помічника однакові. Більше того, попервах навіть існувало побоювання, що Срюбко і Бобкін не спрацюються. Бодай тому, що нинішній асистент уже звик бути головним. У клубі та збірній Бобкін звик працювати в тандемі з Русланом Борисенком, який виконує великий шмат роботи. Срюбко натомість не приховував, що від окремих тактичних принципів попереднього тренерського штабу відмовиться. Андрій Срюбко і Олександр Бобкін На щастя, обидва фахівці, як люди хокейні, змогли знайти баланс. Емоційний й зовні прямолінійний Бобкін продемонстрував, що може бути гнучким і підлаштовуватися, щоб спільно працювати на досягнення результату. Срюбко попри притаманну йому жорсткість показав, що готовий слухати асистента, а не бачити в ньому виключно виконавця. Внутрішня хімія між тренерами з’явилася ще під час першого спільного збору в жовтні у чеському Хебі. Тоді українська молодіжка провела три товариських матчі з клубами чеської Екстраліги U20. У всіх перемогла, а тренери отримали підґрунтя для аналізу напередодні заключного етапу підготовки до чемпіонату світу і власне участі в головному старті року. Треба сказати, що на світовому чемпіонаті українці виступили не в найоптимальнішому своєму складі. Найперше бракувало форварда Іларіона Купріянова, який є найкращим бомбардиром чеської Екстраліги U20. Під час згадуваних товариських матчів у жовтні Іларіон проявив себе справжнім лідером, постаттю, здатною вести за собою і вирішувати долю поєдинків. Однак у відрізку, який розділяв жовтневий і грудневий збори, Купріянов підвищив свій статус у клубі. Він отримав змогу дебютувати в дорослій команді «Дукли» з Їґлави, яка виступає в Шанс-лізі, другому за силами дивізіоні чеського хокею. Після того збірна Іларіону стала, на жаль, нецікава. Варто сказати, що схоже рішення прийняв одноклубник Купріянова, Максим Бурков, який мав виступати у Бледі за збірну Естонії. Різниця лишень у тому, що Максим повідомив тренерів про своє рішення заздалегідь. Відповідно, в процесі підготовки естонці на Буркова не розраховували. Чого не скажеш про збірну України. Також Андрій Срюбко розраховував побачити в команді двох заокеанських легіонерів – оборонця Івана Кородіюка з команди NAHL «Дамбері-джуніор Гет-Трікс» і Михайла Данилова з клубу USHL «Ґрін Бей Ґемблерз». Але обоє не змогли приїхати через проблеми з відкриттям віз. Натомість інші запрошені «північноамериканці» прибули, і хтось більшою, хтось меншою мірою були для команди корисними. Збірна України U-20 До останнього тренерський штаб очікував і на ще одного представника європейського топ-чемпіонату – нападника Олександра Шаповалова, котрий виступає за клуб ТПС у провідній молодіжній лізі Фінляндії SM-sarja U20. Торік Олександр схожим із Купріяновим чином до команди не дістався. Цього разу пообіцяв прибути за два дні до старту чемпіонату світу і слова дотримав. Лідером роздягальні у молодіжці цього скликання був, безперечно, оборонець Олексій Дахновський. Нині він виступає в словацькій Екстралізі U20 за «Кошице», а в останньому перед початком великої війни чемпіонаті України встиг дебютувати за «Білий Барс» і навіть відзначився першим голом цього турніру. Олексій, який народився і виріс в епічному столичному районі Троєщина, володіє неабиякою харизмою і сильними лідерськими рисами. Для Дахновського цей чемпіонат світу був четвертим у складах юнацької та молодіжної збірних. Торік Олексій був другим на ЧС U18 і ЧС U20 і не приховував, що до Бледа приїхав, щоб завершити виступи в молодіжному хокеї здобуттям чемпіонства. Роль Дахновського в тому, що ця команда була єдиним монолітом – визначальна. Поряд із менеджером команди Сергієм Бабинцем, звісно, котрий мав чимало організаційних клопотів, але був душею колективу, основною зв’язною ланкою із тренерським штабом. Зауважимо, що на чемпіонаті світу Дахновський грав у першій парі оборонців разом з харків’янином Іваном Шамардіним з молодіжної команди польської «Унії» з Освенцима. Могутній Іван і швидкий, технічний Олексій вдало доповнювали один одного. Олексій Дахновський Ще одним лідером захисту української команди в Бледі був вихованець донецького хокею Володимир Волков, який ще в 2014-му, коли почалася російсько-українська війна, виїхав разом з батьками в Словаччину і зараз виступає за другу команду братиславського «Слована». Володимир, може, не такий красномовний у порівнянні з Дахновським, але володіє вмінням сказати влучно, мотивувати, а головне — вміло виконує тренерську установку на льоду. Власне, за ці риси Володимир і мав статус віце-капітана команди. Колоритно виглядала третя пара оборонців. Її склали Микита Полоницький і Володимир Трошкін. 18-річний Микита, син могутнього оборонця збірної України Василя Полоницького, зробив за 2023 рік ґрандіозний прорив у кар’єрі. Ще на початку березня він не входив навіть у розширений список з 45-ти кандидатів у юнацьку збірну України (U18), але прекрасно відіграв плей-оф чемпіонату України, став разом із «Соколом» чемпіоном, після чого отримав місце в складі юнацької національної команди на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А, восени зміцнив позиції в «Соколі» настільки, що потрапляння в молодіжку виглядало безсумнівним. 19-річний Трошкін натомість минулої осені став першим в історії українським хокеїстом, котрий дебютував у шведській Nationell, найсильнішій молодіжній лізі Європи. Володимир, який у 2019-му був чемпіоном юнацької Олімпіади, у складі клубу «Альмтуна», м’яко кажучи, не загубився, постійно виходить у перших парах. Цей хлопець любить хокей в усіх його проявах, смакує деталі й тонкощі гри. Володимир Трошкін і Микита Полоницький Великі сподівання покладаються на ще двох захисників, молодших за вище перелічених за віком, але дуже обдарованих. 16-річний харків’янин Микола Косарєв, котрий вже дебютував за молодіжну команду норвезького «Ставанґер Ойлерз», був наймолодшим у складі української збірної. Микола володіє могутнім кидком з ходу, в нього гарно поставлена техніка. Так, є проблеми з дисципліною і тактичною виучкою, але тренери вірять у Косарєва і сподіваються, що в майбутньому він виросте в сильного майстра. Вихованець «Богуславських Шершнів» Богдан Трущенко до великої війни виступав за юнацьку команду київського «Сокола». З початком російського вторгнення на ту мить 15-річний Трущенко виїхав за сприяння Федерації хокею України в Швейцарію, де з того часу виступає у юнацькому дивізіоні ТОР, другому за силами в країні. Богдан є одним з провідних оборонців «Турґау», хоча сам не приховує, що хоче грати на вищому рівні. Трущенко відзначається сумлінністю й наполегливістю. Завдяки цим рисам він у 2023-му зміг пробитися до складу збірних як на юнацькому, так і на молодіжному чемпіонатах світу. Так, Богданові бракує габаритів, але за старанністю й відповідальністю він може дати фору будь-кому з конкурентів. Взагалі ж, поміж гравців нетитульного віку найліпше на цьому чемпіонаті світу проявив себе ровесник Трущенка, 17-річний центрфорвард Олексій Євтєхов. Цей хлопець за рік теж здійснив вражаючий ривок. На збір юнацької збірної торік у лютому він їхав у статусі гравця четвертої ланки, але проявив себе так, що на чемпіонаті світу U18 у дивізіоні 1А став центральним нападником першої ланки. З того часу Олексій помітно зміцнів, додав у м’язовій масі. Виступаючи в клубі чеської Екстраліги U20 «Динамо» з Пардубіце, Олексій продовжує прогресувати. На молодіжному чемпіонаті світу він, граючи в ланці з такими яскравими індивідуальностями як Шаповалов і Микита Іващенко, був одним із лідерів команди. Іващенко, до слова, котрий виступає у Швеції за клуб другого молодіжного дивізіону «Карлскуґа», в Бледі гарно попрацював на команду. Олексій Євтєхов Проте, мабуть, не треба кривити душею і прямо сказати, що віссю нашої збірної на чемпіонаті світу в Бледі була перша трійка нападників Микита Сидоренко – Ілля Крикля – Сергій Стецюра. Вихованці донецького хокею цей сезон проводять під керівництвом Бобкіна в херсонському «Дніпрі» і входять у топ-10 бомбардирів національного чемпіонату. Присутність у тренерському штабі збірної клубного тренера, його своєчасні корективи індивідуального характеру, безперечно, теж посприяли вдалому виступу цих хлопців. «Сєрий, хто лідер вашої трійки?», — питає вже після завершення чемпіонату Стецюру менеджер збірної, хокеїст київського «Сокола» Сергій Бабинець. «Немає лідера. В нас демократія», — відповідає Стецюра. Насправді це тріо, яке звикло грати разом з дитинства, гармонійно доповнює одне одного. Стрімкий, високорослий Сидоренко є наконечником, головним забивалою. На цьому чемпіонаті світу він з 8 голами і 4 асистами став найкращим бомбардиром і був визнаний найкращим нападником турніру. Стецюра – міць, характер, непоступливість трійки, людина, яка робить левову частку чорнової роботи. Нарешті Крикля – інтелект цієї мінікоманди. Якщо інші хокеїсти мають прізвиська, то Криклю партнери називають шанобливо, Іллюша. Це хокеїст, який вміє зіграти вишукано, нестандартно, але не боїться силової боротьби. У 15-ти матчах поточного чемпіонату України Ілля віддав уже 23 результативних передачі і є одним з лідерів за цим показником. Було б більше, якби не прикрість, яка трапилася під час заключного матчу жовтневого збору. В середині третього періоду суперник атакував Іллю в голову. Унаслідок зіткнення гравець втратив свідомість. Олександр Бобкін стверджує, що врятував тоді Криклю лікар збірної Андрій Купріян. До тями Ілля прийшов лише в кареті швидкої допомоги. Як сам тепер каже: «Після зіткнення немов вимкнулося світло, не пам’ятаю нічого». Добре, що все завершилося струсом мозку і двома тижнями відновлення. А в миті, коли Ілля лежав у чеській лікарні, Сергій Бабинець найбільше хвилювався, щоб подробиць інциденту не дізналася мама гравця. Річ у тім, що батько хокеїста брав участь у боях за «Азовсталь» і з травня 2022-го знаходиться в російському полоні. Звістка про стан сина могла б стати для жінки додатковим стресом. Сергій Стецюра, Ілля Крикля, Микита Сидоренко Ще одним лідером збірної цього зразка був нападник Михайло Ковальчук. 19-річний харків’янин не був настільки яскравим бомбардиром, як той же Сидоренко (1 гол + 1 пас), але виконав вражаючий об’єм чорнової роботи. Михайло з початку поточного сезону виступає в складі найсильнішої команди Польщі ҐКС «Катовіце», де, безперечно, адаптувався до справжнього дорослого чоловічого хокею. Своєю грою на молодіжному чемпіонаті світу Ковальчук продемонстрував, що здатен вже у найближчій перспективі стати в нагоді національній збірній. Так само якісно попрацювали в інтересах команди, сконцентрувавшись на виконанні тренерського завдання, ще два хокеїсти – Ілля Дубський та Антон Яцишин. Щодо 17-річних нападників Ігната Пазія, Гавриїла Сімчука, Данила Шульги та 19-річного Климентія Лисака, то вони провели чемпіонат нерівно. Ігнат, котрий грає в Хокейній лізі Онтаріо, найсильнішій молодіжній лізі світу, перших два матчі взагалі пропустив через високу температуру. Сімчуку, який виступає в Канаді за «Дофін Кінґз», важко дався процес адаптації до європейського часового поясу. Так само непросто перемикався з північноамериканського часу на європейський голкіпер Гліб Арцатбанов. Два голкіпери нашої команди – протилежність один одному. Серйозний, у дні матчів гранично зібраний і закритий Гліб різко контрастував на тлі завжди усміхненого й розкутого Андрія Малихіна, котрий провів чемпіонат у статусі дублера, але вийшовши на заміну в двох матчах, вніс величезний вклад у перемоги, не пропустивши жодної шайби ні від італійців, ні від хорватів. Андрій Малихін Музичний супровід – то те, що надихає і демонструє, чим живе й дихає команда. Хорвати, роздягальня яких знаходилася по сусідству, виходили на матчі під акомпанемент «Lijepa li si» авторства героя Балканської війни початку 90-х років минулого сторіччя Марко Перковича-Томпсона. Наші хокеїсти – під композицію «Браття» Василя Жадана чи «Українську лють» Христини Соловій. На колоні серед роздягальні – великий тризуб, над дверима – портрет Бандери. Ці хлопці, більшість з яких виступає за межами України, чітко усвідомлюють, у який час живуть і яку країну представляють.
Розумний баланс
Втрачені надії
Наша опора
Ударна сила
«Браття як соколи, в вольнім виросли краю»
На льоду вони теж билися жертовно й виклалися сповна. Хоча в жодному матчі без пригод не обійшлося. Навіть у перших двох – проти поляків і естоніців – виграних зовні легко, по 5:1, доля вирішувалася в кінцівках. Безперечно, найкращим на турнірі став поєдинок збірних України й Італії. У другому періоді українці поступалися 1:4. Тренери змінили воротарів (Арцатбанова на Малихіна), новий голкіпер, здійснивши кілька непростих сейвів, вселив у команду віру, після чого за справу взялися лідери. Сидоренко двома шайбами скоротив розрив до мінімуму, а в ту мить, коли команда грала в меншості, зрівняв рахунок Стецюра. Врешті, долю зустрічі в овертаймі вирішив третій гол Сидоренка. Попри хет-трик, після матчу Микита отримав від тренера Бобкіна на горіхи чи не найбільше. За непотрібні вилучення в кінцівці основного часу, після яких стійкість демонстрували представники бригад меншості й голкіпер Малихін. Втім, добре те, що добре закінчується. Те саме стосується матчу з хорватами, в якому спустошені після попереднього поєдинку морально й фізично наші хокеїсти поступалися 1:2 і змогли врятуватися знову ж після виходу Малихіна, дублю Сидоренка, голів Шаповалова і Дахновського в третьому періоді.
Андрій Срюбко перед підопічними
Перед фінальним матчем проти господарів наша команда мала день перепочинку. Після обіду хокеїсти зібралися разом, щоб прогулятися навколо Бледського озера. Одного з наймальовничіших місць світу. Всівшись на розташованих на пагорбі лавочках, гравці згадували, як виступали за збірну впродовж попередніх років. Сміялися і сумували. Не дивно, адже через добу 13 з них вийдуть на лід у складі молодіжки востаннє в кар’єрі. Великий і дуже насичений, сповнений радості й розчарувань, але здебільшого позитивних емоцій відрізок залишався позаду.
Біди для українців почалися наступного дня. З самого ранку стало зрозуміло, що через високу температуру не зможе зіграти Олексій Євтєхов. Далі – ранкове тренування, в ході якого шайба після кидка Косарєва влучила в руку Шаповалову. Неприємна травма. Щоб накласти шви і гіпс, довелося їхати в Єсеніце, що в 15 кілометрах від Бледа, оскільки в лікарні самого курортного містечка у вихідний день потрібних спеціалістів не було. Про участь Олександра в грі мова вже не йшла. Таким чином, за лічені години наші тренери втратили другу трійку нападу.
У заключному матчі Олександр Шаповалов міг допомогти команді лише морально
Та навіть при цьому ми мали вигравати в Словенії. Поступаючись на старті другого періоду 0:2, українці спромоглися на камбек і після шайб Шамардіна, Сидоренка і Сімчука повели 3:2. А далі почалося те, що не піддається здоровому ґлузду. Спершу за 45 секунд до завершення другого періоду голкіпер Арцатбанов, не почувши підказок від партнерів за командою, знаходячись за ворітьми, подарував шайбу суперникам, і ті рахунок зрівняли. А на самому початку третього періоду трапився ще один казус. Після зіткнення за власними воротами оборонець Микита Полоницький впав. Шайба відлетіла до Володимира Трошкіна. Той, розраховуючи, що суддя зупинить гру, аби медики допомогли травмованому партнеру по команді, вибив шайбу навмання. Вийшло на ключку лідерові суперників Філіпові Сітару, котрий знаходився перед ворітьми. Свисток не пролунав і словенець вивів свою команду вперед. Володимир спересердя розбив ключку об борт. Часу на те, щоб відігратися, українці мали багато. Але отямитися після двох поспіль ляпів не змогли і, пропустивши ще раз, поступилися 3:5. Мрія виглядала такою досяжною…
Після матчу в роздягальні команди панували мовчанка й смуток. Говорили лише тренери і керівник ФХУ Зубко. Не завжди приємні речі. Але після таких матчів по-іншому бути не могло. Сторінку перегорнуто. Треба рухатися далі. Більшість із цих хлопців тепер спробує пробитися до лав національної збірної. А інші дев’ять ще матимуть змогу виграти з молодіжкою золото через рік. Головне, щоб до того часу все було гаразд із самою нашою країною.
Іван ВЕРБИЦЬКИЙ
Фото автора
