Міні-футбол

Скіли Скіллачі

Getty Images/Global Images Ukraine. Сальваторе Скіллачі

«Бували випадки, коли люди просто ридали ридма, зустрічаючи мене», – казав Сальваторе Скіллачі. «Це чудово, що коли я зустрічаю людей, то бачу широку посмішку на їхніх обличчях, вони так радіють зустрічі зі мною», – він же деякий час по тому.

«Я вважаю, що успіх досягається важко, тому приємно, коли люди все ще пам’ятають тебе. Важко, коли люди більше не цінують тебе. Тому я зовсім не проти уваги», – це Тото-гол казав в останні роки життя. На жаль, після кількох років боротьби з раком кращий голеадор і гравець чемпіонату світу-90 програв суворий двобій підступній хворобі. І між сльозами від почуття доторку до футбольної історії, про які розповідав Тото, й сльозами за людиною, яка пішла в засвіти аж ніяк не в похилому віці, звісно, істотна різниця.

Як завгодно

…Моя ранньостуденстька юність, епілог існування радянської імперії, Революція на граніті, злам епох… Мундіаль-90 для мого покоління виглядав таким собі водорозділом, який відокремлював «останнє літо дитинства» від дорослого життя з його повсякчас зустрічними вітрами, певною мірою совок від капіталізму, ходіння строєм від самостійного плавання. Симпатизував «Скуадрі Адзуррі» ще від чемпіонату світу 1978 р. й був сповнений сподівань, що на домашньому мундіалі їй цілком до снаги повторити успіх мундіалю-82. От лише головним героєм італійської команди (ба більше, іконою всього тогорічного мундіаля) бачив аж ніяк не Сальваторе Скіллачі (Робі Баджо мене вразив ще в грудневому Києві-89 у футболці «Фіорентини»). Та вийшло не зовсім так, як прогнозувалося. Чемпіонство чи принаймні цілком логічний фінал Італія – ФРН унеможливили аж ніяк не яскраві тоді аргентинці, а ось Тото-гол якнайповніше виявив свій бомбардирський хист саме тоді, в ті «чарівні ночі», як називають літо-90 в італійській футбольній історіографії. Саме таку назву мав офіційний гімн чемпіонату, який медійники згодом назвали особистою піснею-антемом Скіллачі.

Getty Images/Global Images Ukraine. Сальваторе Скіллачі

Подейкують, що Сальваторе пообіцяв своїй тодішній дружині на честь народження дитини (Матіа побачив світ якраз посеред того спекотного футбольного червня-90) забивати щоматчу на чемпіонаті світу. Зухвала обіцянка, проте майже виконана Тото-голом. Виняток становив один-єдиний матч. У те літо невисокий прудкий сицілієць закохав у себе весь Апеннінський чобіт. Що мені надто було до вподоби, так це те, що Тото міг забивати як завгодно: ударами з обох ніг, головою (попри відносно малий зріст), чатуючи на відскок, дальнім ударом, відгукнувшись у штрафному майданчику на ювелірний пас партнера, під час швидкої контри. Це вже роки по тому, переглядаючи матчі «Юве» заваровської доби (щира дяка Павутинню!), звернув увагу на тонке гольове відчуття Скіллачі й змінив думку про нього як про гравця одного швидкоплинного турніру. Гольові удари через себе у виконанні Сальваторе – справжній витвір футбольного мистецтва.

Під спекотним сицилійським сонцем

Звісно, Скіллачі, насамперед асоціюється з «Юве», «Інтером» і мундіалем-90 в збірній Італії. Проте не варто забувати, що він сицилієць (народився і помер у Палермо, є вихідцем із небагатої родини), й це, хай як, може, й тривіально, але багато чого пояснює. Перед переходом до зіркових туринських «зебр» Тото тривалий час місив газон у футболці сицилійської «Мессіни». Кажучи про визначальну чесноту Скіллачі як гравця, його тренер у «Мессіні» Франко Скольо колись зазначив: «Це дуже швидкий нападник, а такого бажання забивати, як у нього, я ніколи ні в кого бачив». Як на мене, щонайвлучніша характеристика Тото-гола! Зауважу, щоправда, що серед тренерів «Мессіни» сам Скіллачі більше виокремлював Зденека Земана, твердячи про його неабияку роль у становленні свого бомбардирського хисту. Хай там як, а вважаю, його вистріл на домашньому для Італії мундіалі уможливлений саме тривалими роками гарячої боротьби за місце під пекучим сонцем Сицилії у жовто-червоній футболці «Мессіни».

Італія знала чимало бомбардирів, які майстерно долали мури, зведені, ймовірно, з найкращих захисників світу, що грали й грають в італійській серії А. Проте не так багато визнаних голеадорів здобувалися на титул переможця бомбардирських перегонів ще й у серії В. А це, як на мене, вагомий плюс у резюме. Досвідчені оборонці другого за снагою апеннінського дивізіону просто собаку з’їли на нейтралізації форвардів, грають вони куди жорсткіше й менш перебірливі в засобах, ніж зірки оборонної роботи серії А. Й ось загартування серією В і титул найкращого снайпера цього змагу в сезоні-1988/89 і стали, як на мене, основним трампліном для Тото-гола. Його помітив «Юве», а далі – чемпіонат світу й світова слава. Прикметно, що «Мессіна» того сезону була звичайнісіньким середняком серії В, упродовж усього турніру стовбичила десь посеред турнірної таблиці, не особо переймаючись амбіціями підвищення в класі, але й не турбуючись про можливе пониження. Однак команда забила найбільше голів серед усіх учасників серії В того сезону – 46 (коли ще найрезультативнішою командою будь-якого турніру був відвертий середняк!). Якраз половина з цих 46-ти – на рахунку Скіллачі. Запав зокрема в пам’ять мессінським тифозі вересневий хет-трик Тото в матчі проти «П’яченци». Із 23-х влучних пострілів Сальваторе 6 зроблено з пенальті. Найближчий конкурент – інший Тото, Антоніо де Вітіс з «Удінезе» – відстав аж на 7 голів! Відзначу у цьому контексті й партнера Скіллачі по «Мессіні» Анджело П’єрлеоні. Взаємодія між ними була ідеальна. Сам Анджело, до речі, будучи номінальним півзахисником, того сезону забив 10 голів (прикметно, що більше голів за жовто-червоних він не забивав, лише того сезону), неоднораз видавав чудові асисти на Тото.

Внесок у два кубки

А далі був «Юве» й збірна. У перший сезон в смугастій футболці Сальваторе забивав пересічно 0,5 гола за матч в серії А. І зробив дуже важливий внесок у завоювання «Старою Синьйорою» Кубка Італії та Кубка УЄФА. В єврокубку забивав зокрема двічі польському «Гурніку» із Забже, східним і західним німцям із «Карл-Маркс-Штадта» й «Гамбурга». В Коппа Італія на 2-му етапі «Юве» здолав скромний клуб «Таранто», а відзначилися в «Синьйори» Скіллачі й Олександр Заваров. Спершу вони вдало задурили голову кіперу «россо-блу» під час стандарту, а опісля наш співвітчизник здійснив чудовий індивідуальний прохід і поцілив у ворота «Іонічі». А в півфінальній грі-відповіді проти «Роми» вчасний гол Тото загасив багаття інтриги. Легендарний багаторічний президент «Юве» Джамп’єро Боніперті вважав Скіллачі спадкоємцем іншої південної зірки – П’єтро Анастазі.

Просто дихайте!

Надалі – промені мундіальної слави. Ось про це вже написано-перенаписано. Ті, хто пам’ятає гру Скіллачі на мундіалі-90, дістають із закамарків пам’яті різні цікавинки. Як писала тоді La Gazzetta dello Sport, «Італія в мріях-мареннях із дуетом Скіллачі – Баджо». Прикметно, що цих двох молодиків селили, зазвичай, в одному готельному номері. Як казав сам Скіллачі: «Він говорив мало, а я – нічого. Та, попри це, однораз ми посварилися. Я не оцінив його жарт і вдарив Робі. Це була справжня дурість. Я відразу пошкодував про те, що втнув. На щастя, на тому конфлікт і було вичерпано».

Свою пригоду на тому чемпіонаті світу Скіллачі згадував так: «Навіть божевільний не міг собі уявити, що зі мною мало статися. Бувають періоди в житті футболіста, в які все виходить. Просто дихайте та йдіть за течією. Для мене цей стан благодаті збігся з тим чемпіонатом світу. Це означає, що хтось згори вирішив, що Тото Скіллачі має стати героєм «Італії-90». Шкода, що опісля він відволікся під час півфіналу проти Аргентини. На жаль, ми пропустили лише один гол на цьому чемпіонаті світу, й цей гол прирік нас».

Тото-гол – кращий гравець і бомбардир мундіаля. Проте в тогорічному голосуванні щодо визначення володаря «Золотого м’яча» він посів лише 2-ге місце, пропустивши вперед капітана чемпіонів світу Лотара Маттеуса. Все ж таки світового чемпіонства не вистачило Скіллачі для почесної відзнаки. Як казав Тото-гол, відповідаючи колись на прохання порівняти його з Паоло Россі, «він, на відміну від мене, є чемпіоном світу!». Що тут ще додати! Найпрестижнішого світового командного титулу Скіллачі так і не здобувся.

Враження від перезавантаження

Опісля був «Інтер». Як казав сам Тото-гол, «Юве» його продав через розлучення з дружиною. Натомість британський журналіст Хербі Сайкс, наполегливий дослідник історії «Ювентуса», категоричний в іншому: «Скіллачі… виявився гравцем одного сезону. Гавкав він куди сильніше, ніж кусав». Хай там як, а два сезони, проведені в «Інтері», не можна назвати успішними. Це був свого роду постмундіальний синдром, післясмак, якщо хочете. Й хоча «Інтер» виграв Кубок УЄФА, Скіллачі залишив ряди чорно-синіх якраз перед цим євротріумфом «нерадзуррі».

Кажучи про Скіллачі, багато хто оминає японський етап його кар’єри. Як на мене, даремно. Там у голеадора вийшло перезавантажитися. Захищаючи кольори «Джубіло Івата», італієць (перший з апеннінців у японському футболі, гостинні господарі надали йому особистого перекладача, власного водія, шикарний будинок) сповна виявив свої бомбардирські таланти. Забивав на будь-який смак: ударами з льоту, у впертій боротьбі в штрафному майданчику, у швидкому відриві, дальніми, зокрема й обвідними ударами, вправно граючи на добиванні, після стінки з партнером, лівою, правою, головою, ба навіть грудьми! Як влучно казав сам Тото-гол про прихильність самурайських ультрас: «Для японців Скіллачі на чемпіонаті світу-90 ніколи не закінчувався!» Та, зрештою, серйозна травма, яку він дістав під час чемпіонського сезону в Японії, змусила його завершити кар’єру гравця наприкінці 1990-х.

Недостатньо простої подяки

По закінченні ігрової кар’єри Тото вів активне світське життя, неоднораз брав участь у телевізійних реаліті-шоу, керував футбольною школою в Палермо, володів палермітанською аматорською командою, трохи познімався в телесеріалах (зіграв навіть боса мафії!). Мав іще безліч планів докладання своїх знань і вмінь. На жаль, багатьом із них не судилося втілитися в життя…

Джанлуїджі Буффон у слові прощання з Тото-голом підкреслив: «Ви подарували емоції цілій нації під час того магічного «італійського літа», тими культовими, сповненими переможного духу виразними очима, які ніхто ніколи не забуде. І сьогодні знову, попри великий біль від втрати, я відчуваю тремтіння та згадую хлопчиська Джиджі, якій мріяв одного дня дістати можливість носити форму «Скуадри Адзурри», надихаючись вашими духом і пристрастю. Простої подяки ніколи не буде достатньо для того щоб висловити те, через що ви дали нам змогу пройти. Прощавайте, Тото!».

Сам Тото вже ближче до нашого часу казав, сміючись: «Щоразу, коли спілкуюся з людьми, чую від них прохання зробити ті самі пристрасні очі!». Зі смертю Тото дещицю пристрасті італійський футбол втратив. Спочивай із миром, бомбардире!

Олексій РИЖКОВ

За матеріалами

Похожие статьи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Кнопка «Наверх»