Спокійний, гідний, позитивний. Некролог Свена-Йорана Ерікссона

Getty Images/Global Images Ukraine. Свен-Йоран Ерікссон

Це було перед пресконференцією «Манчестер Сіті», коли до зали увійшов стурбований співробітник клубу, щоб попередити всіх, що – і ця історія актуальна зараз – Свен-Йоран Ерікссон злий, як ніколи.

Ерікссон прийшов у «Сіті» у 2007 році – в епоху, коли в східний Манчестер ще не полилися нескінченні грошові потоки, – на своє перше місце роботи у футболі після того, як він покинув посаду головного тренера збірної Англії.

Але бульварна преса стала одержима його особистим життям, і була певна частка інтриги в тому, що впродовж 11 місяців свого перебування в Манчестері він волів займати президентський номер у готелі Radisson, а не йти більш традиційним шляхом – купувати або орендувати будинок.

Один фотограф здогадався спрямувати свій об'єктив прямо в бар готелю з вулиці, і на першій шпальті було опубліковано серію фотографій, на яких Ерікссон танцював з молодою жінкою, яка не була його партнеркою. Здавалося, він міцно обіймає її. На останній фотографії здавалося, що його рука спустилася по її попереку. Хто ж ця загадкова брюнетка? Невже Свен знову взявся за старе?

Виявилося, що це його дочка, і, можливо, це багато що говорить про педантичність деяких жовтих газетярів, які взяли за правило шпигувати за його життям.

Свен, як нас попередили, хотів розібратися з цим. Судячи з усього, він був на стежці війни. А під «нами» в даному випадку маються на увазі манчестерські футбольні писаки, які давно звикли до того, що наші брови палахкотять від лютих висловлювань сера Алекса Фергюсона, які стали відомі як «лікування феном».

Ми ніколи не бачили таку версію Ерікссона, і, скажімо прямо, він мав повне право бути розлюченим. Утім, коли він увійшов, то виглядав не надто розсердженим. «Сьогодні, – сказав він, – нічого хорошого».

Getty Images/Global Images Ukraine. Свен-Йоран Ерікссон

І, чорт забирай, так воно й було. Він усміхався, простягаючи руку, щоб привітати всіх нас, одного за одним. Жодних криків, жодних погроз. Це був типовий Свен: вбивати всіх добротою.

Навіщо розповідати цю історію зараз? Можливо, вона багато що говорить про те, як цей чоловік сприймав життя, і чому звістка про його смерть у віці 76 років викликала стільки слів подяки від людей, які проводили час у його компанії та мають свої власні історії про цю милу, спокійну манеру поведінки.

Не помиляйтеся: він ніколи не був поступливим, про що може свідчити сам Фергюсон, коли Ерікссон повідомив йому, що так, він має намір узяти Вейна Руні на чемпіонат світу 2006 року, причому зовсім не за бажанням тренера «Юнайтед», оскільки гравець відновлювався після перелому плеснової кістки.

У майбутньому Ерікссон буде з усмішкою згадувати про те, як Фергюсон відповів йому і як у найважчі моменти шведу доводилося тримати телефон подалі від вуха. Але Ерікссон стояв на своєму. Він відмовився бути переможеним і врешті-решт добився свого.

Жоден тренер з послужним списком Еріксона, що включає 18 трофеїв з клубами Швеції, Португалії та Італії, не зміг би пропрацювати у футболі так довго, як він, не володіючи жорстким характером. Можливо, він просто приховував це краще, ніж інші.

Його перше призначення на посаду тренера відбулося 1977 року у шведському «Дегерфорсі». Останнє – у 2019 році у збірній Філіппін. У проміжку він п'ять років очолював збірну Англії, один сезон – «Манчестер Сіті», рік – «Лестер» і сім місяців був спортивним директором «Ноттс Каунті», покидаючи всі ці посади за обставин, які зазвичай не дозволяють назвати людину національним (заокеанським) надбанням.

І тим не менше, так здавалося деякий час, особливо після того, як він розповів про свій рак підшлункової залози і визнав, що не збирається перемагати в боротьбі з цією жорстокою, невибірковою хворобою.

Реакція Ерікссона на цю новину вийшла за межі спортивної бульбашки. Це було нагадування про те, що, яким би важливим не був футбол, він розумів життєві пріоритети. Йому завжди було комфортно у своїй шкурі, але не кожен здатен говорити так публічно і випромінювати такий оптимізм, коли йому в очі дивиться смерть. Не всі хочуть афішувати той факт, що в них залишилися останні місяці й тижні.

Getty Images/Global Images Ukraine. Свен-Йоран Ерікссон

Він, звісно, ніколи не думав про це так. Він хотів попрощатися. І, будучи Свеном, він хотів сказати спасибі. У той час, коли інтернет, футбол і соціальні мережі являють собою досить жахливу суміш, він, схоже, хотів принести щось інше в домівки абсолютно незнайомих людей. У його посланнях були тепло і доброта.

І вони відповідали йому взаємністю.

Якщо в Ерікссона і був список бажань, то управління «Ліверпулем» було в ньому. Йому дуже сподобалося, коли клуб, за який він уболівав у дитинстві, запросив його керувати «Ліверпулем» у благодійному матчі легенд проти «Аякса» в березні. За його словами, це було «абсолютно прекрасно» – зайняти своє місце на лавці запасних «Енфілда».

Помер легендарний екс-тренер збірної Англії

Це лише деякі з недавніх моментів, але в минулі часи його присутність в англійському футболі сприймалася багатьма як образа.

Джон Барнуелл, представник Асоціації тренерів ліги, назвав «образою» для своїх членів, коли у 2001 році Футбольна асоціація підтвердила, що запросила неанглійця зайняти вакансію, залишену після відходу Кевіна Кігана. Гордон Тейлор, представник Асоціації професійних футболістів, звинуватив ФА у «зраді своєї спадщини». Сумнозвісна колонка в Daily Mail пінилася тим, що англійський футбол вирішив «продати наше право першородства вниз по фіорду нації з семи мільйонів лижників і метальників молота, які проводять половину року в темряві».

Швидкість, з якою ці думки змінилися, щойно Англія почала перемагати під керівництвом нового тренера, була просто вражаючою. Не те щоб людина, про яку йдеться, здавалася надто вже збентеженою.

«У Швеції був англійський тренер (Джордж Рейнор) у 1958 році, коли вони вийшли у фінал чемпіонату світу», – сказав Ерікссон. «Чому б шведу не очолити Англію? Я прочитав книгу «Друга за важливістю посада в країні», в якій розповідається про тренерів збірної Англії з 1949 року до Кевіна Кігана. У ній говориться, що всі вони свого часу були оголошені ідіотами, навіть сер Альф Ремсі (тренер, який виграв чемпіонат світу 1966 року), тож я знав, чого чекати».

Часом він не справлявся із собою, зокрема, коли за кілька місяців до чемпіонату світу 2006 року на зустрічі з багатим, на його думку, бізнесменом він зізнався, що не проти покинути посаду тренера збірної Англії й очолити «Астон Віллу». «Фальшивий шейх» виявився репортером під прикриттям з News of the World.

Його мучило, що він не зміг добитися нічого путнього з так званим «золотим поколінням», до якого входили Майкл Оуен, Девід Бекхем, Ріо Фердинанд, Джон Террі, Френк Лемпард, Стівен Джеррард, Пол Скоулз та інші зірки того часу.

Так, перемога 5:1 у Німеччині у 2001 році стоїть в одному ряду з найкращими результатами Англії, але Ерікссон за ввічливою посмішкою і совиними окулярами горів бажанням змагатися. Йому відчайдушно хотілося більшого, особливо коли на сцені з'явився ураган Руні і почав здувати суперників зі шляху. Саме Ерікссон, як ви пам'ятаєте, порівнював його з Пеле.

Getty Images/Global Images Ukraine. Свен-Йоран Ерікссон і Вейн Руні

Однак у кінцевому підсумку Ерікссон ніколи не хотів, щоб його визначали виключно як футбольного тренера. Він вів кочове життя, працюючи в Китаї, Таїланді та Дубаї, а також у національних збірних Мексики та Кот-д'Івуару.

Навіть коли рак взяв гору, він був сповнений рішучості побачити більше світу, дослідити нові місця і розширити свої знання.

Його дім знаходився в Сунні, Швеція, і саме там він записав прощальне послання, яке прозвучало минулого тижня. «У мене було гарне життя. Ми всі боїмося того дня, коли помремо, але життя – це теж смерть», – сказав він.

Переглядати це зараз – значить згадувати про один із його найяскравіших дарів: його винятковий спокій у найскладніших обставинах. Його гідність, його позитивність. Можна було б пробачити його за те, що він занадто рано вийшов на екрани. Але він усе передбачив. У самому кінці він усміхається.

«Сподіваюся, ви запам'ятаєте мене як позитивного хлопця, який намагався зробити все, що міг», – сказав він. «Не шкодуйте. Посміхайтеся. Дякую за все – тренерам, гравцям, натовпу, це було фантастично здорово. Бережіть себе і бережіть своє життя. І живіть ним».

Деніел Тейлор, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух

За матеріалами