Відмінний дебют Калюжного. Чому Ребров довірився новачку й не помилився
Getty Images/Global Images Ukraine. Іван Калюжний Висновки завжди краще робити на холодну голову. Щоб не було надмірної ейфорії від перемоги чи, навпаки, перебільшеного розпачу від поразки. Ось і зараз хотілося почекати кілька днів, щоб думки в голові могли остаточно влягтися, а лише потім спробувати проаналізувати дії у матчі третього туру групового раунду Ліги націй-2024/25 проти Грузії (1:0) абсолютного дебютанта збірної України Івана Калюжного. Але спершу давайте присвятимо декілька абзаців тому, хто такий Іван Калюжний, адже об'єктивно кажучи, далеко не всі 100% наших читачів добре знайомі із його біографією та кар'єрним шляхом, який привів центрального півзахисника, здатного також зіграти в опорній зоні та навіть у центрі оборони, до національної команди країни. Іван Калюжний є вихованцем харківської школи футболу. Там він починав в академії місцевого «Арсенала», а у 10-річному віці перебрався до «Металіста», де його першими наставниками стали Володимир Лінке та Олег Крамаренко. В академії харківського клубу Калюжний провів майже сім років, але на початку 2015-го, коли справи у «Металіста» поступово почали рухатися у бік очевидного погіршення, перспективний хавбек віддав перевагу тому, щоб переїхати у «Динамо». В столичному гранді вітчизняного футболу Калюжний грав багато, але лише на рівні юнацьких та молодіжної команди. Іван був ключовою фігурою для «біло-синіх» у чемпіонатах України U-19 сезонів-2015/16 та 2016/17, а також у чемпіонаті України U-21 сезону-2017/18. На цьому рівні хавбек справді вирізнявся впевненими діями, прагненням завжди «зачищати» зону та не давати суперникам спокійно контролювати м'яч. Однак у першій команді «Динамо» свого шансу Калюжний так і не отримав, хоча за юніорів провів 12 поєдинків в Юнацькій лізі УЄФА. Влітку 2018 року Іван на правах оренди перебрався у «Металіст 1925», який на той момент виступав у Першій лізі. Молодому хавбеку швидко вдалося завоювати місце в основі, тому нікого не здивувало, що на фініші сезону на рахунку Калюжного було 26 поєдинків в рамках чемпіонату. Наступні півтора сезони Іван також на умовах оренди відіграв вже за «Рух», причому спершу цілий рік у Першій лізі, а згодом, коли львів'янам вдалося підвищитись у класі, – вже і в УПЛ. Саме у таборі «Руху» Калюжний дебютував в елітарному дивізіоні вітчизняного футболу. Сталося це 23 серпня 2020 року, коли наставник львівської команди тих часів Іван Федик випустив півзахисника у стартовому складі на гостьовий матч проти «Ворскли» (2:5). Вже у перерві Калюжний був замінений, а всього за «Рух» в УПЛ він зіграв лишень 3 матчі. Зрештою, «Рух» вирішив не продовжувати оренду Калюжного, і той був змушений повернутися до «Динамо». У Києві, втім, планів на Івана, як і раніше, не мали, і дуже скоро хавбек опинився в «Олександрії». Спершу «жовто-чорні» взяли Калюжного на перегляд, а потім оформили із гравцем повноцінний контракт, хоча в пресі тоді припускали, що мова піде про чергову оренду. ФК Керала Бластерс. Іван Калюжний Власне, в «Олександрії» й почався справжній розквіт у кар'єрі Калюжного. Він отримав реальний шанс показати себе на найвищому рівні вітчизняного футболу, і у першій половині сезону-2021/22 довів, що є гравцем, на якого варто звернути увагу. На жаль, той чемпіонат України через повномасштабну фазу російсько-української війни так і не був дограний… Калюжний, який мав аж 5 гольових дій (2 голи та 3 асисти) у 16 поєдинках УПЛ-2021/22, здивував усіх тим, що у квітні 2022-го поїхав до ісландського «Кеблавіка» – команди, яка не хапає зірок із неба у тамтешньому елітарному дивізіоні. Очевидно, Іван розумів, що в умовах, що склалися, йому потрібно продовжувати грати у футбол, інакше весь той прогрес, заради якого він завзято працював до цього протягом довгих років, може швидко зійти нанівець… Втім, кар'єра в Ісландії у Калюжного не склалася. Після того, як українець пройшов певну адаптацію та психологічно відійшов від жахів, що почалися на території України через остаточно озвірілих сусідів зі Сходу, він зіграв тільки 6 матчів, у яких продемонстрував лишень неймовірну агресивність на полі – одразу чотири жовті картки, дві з яких трапилися в одному поєдинку та трансформувалися в червону… У червні 2022-го Калюжний залишив «Кеблавік», але в «Олександрію» вирішив не повертатися, хоча в Україні вже активно обговорювали питання проведення повноцінного сезону-2022/23 в УПЛ. Іван знову здивував – поїхав до індійської «Керали Бластерс». Там він зіграв 18 матчів у місцевій Суперлізі, відзначившись 4 голами та 1 асистом, а ще «нахапав» знову аж 7 жовтих карток, але цього разу не отримував червоних. Насправді рік в Індії виявився для Калюжного досить вдалим. Так, тамтешня Суперліга – це зовсім не той чемпіонат, яким він був ще якихось десять років тому, коли догравати до Індії вирушали зірки калібру Алессандро Дель П'єро, Елано чи Давіда Трезеге, проте впевнена гра українця за «Кералу Бластерс» змушувала задуматися про те, що і в Україні цей хавбек був би дуже корисним, особливо з огляду на його перформанс у сезоні-2021/22, а також визнання сумної реальності – після початку повномасштабної війни рівень УПЛ ще більше впав, і загалом чемпіонат втратив одразу кількох зірок першої величини минулих років. І Калюжний повернувся до України, але не в «Олександрію», а у ЛНЗ, який домовився із «жовто-чорними» щодо оренди хавбека терміном на три із половиною місяці. Тоді ж, влітку 2023-го, інтерес до Івана виявляв норвезький «Ліллестрьом», але зійтися по умовах з «Олександрією» цьому клубу так і не вдалося. І, як показав час, це виявилося великим успіхом для «жовто-чорних», адже дозволило зберегти у складі футболіста рівня національної збірної. В ЛНЗ Калюжний зіграв 8 матчів, після чого нарешті повернувся до «Олександрії», і вже в першому ж офіційному матчі 2024 року отримав шанс від Руслана Ротаня. Тоді Іван вийшов у стартовому складі «жовто-чорних» на матч 18-го туру проти «Шахтаря», який провів просто бездоганно та допоміг команді відібрати очки у фаворита – нічия 0:0. Але потім у справу втрутився потойбічний чинник. Виявляється, «Олександрія» не заявила Калюжного за всіма правилами після оренди у ЛНЗ, і ця обставина призвела до присудження команді технічної поразки в матчі з «гірниками» (0:3). Втім, ментально по Калюжному це не вдарило. Хавбек якісно дограв минулий сезон, у якому «Олександрію» пристойно «штормило» через пошуки найкращої формації та тактики гри. Коли ж Руслан Ротань нарешті усвідомив, який футбол хоче бачити у виконанні своєї команди, Калюжний став у тренера абсолютно ключовою фігурою. Більше того, Іван у четвертому турі поточного розіграшу УПЛ встиг «помститися» донецькому «Шахтарю», забивши у його ворота м'яч, що допомогло «Олександрії» відсвяткувати феєричну перемогу із рахунком 4:3, яка, вочевидь, ще надовго залишиться в пам'яті усіх фанів «жовто-чорних». Читайте також: Олександрія – Шахтар – 4:3. Сенсаційна поразка гірників. Відео голів Впевнена гра Калюжного за «Олександрію», зрештою, і призвела до виклику хавбека до розташування збірної України. Після невдалого старту у Лізі націй-2024/25, головний тренер «синьо-жовтих» Сергій Ребров, очевидно, усвідомив необхідність змін. Та й, кажучи відверто, у подібній ситуації тільки й залишалося, що ризикувати, адже сам по собі результат у Лізі націй вторинний, і якщо вже виграти групу не вдасться, то як мінімум награти максимальну кількість футболістів, аби потім у кваліфікації на ЧС-2026 розуміти, від кого та що можна очікувати, було завданням № 1 для тренерського штабу збірної. Зона опорного півзахисника у збірній України наразі виглядає проблемною. Вікові Тарас Степаненко та Сергій Сидорчук перебувають практично на фінішній прямій своїх кар'єрних виступів, а молодий «динамівець» Володимир Бражко, незважаючи на величезну кількість виданих йому авансів та компліментів, у ключових матчах все ще нерідко губиться на полі. Не кажучи вже про те, що здорова конкуренція у збірній ніколи й нікому не заважала. Незважаючи на те, що більшістю виклик Калюжного до збірної України був сприйнятий скептично, після матчу з Грузією, в якому Іван провів на полі усі 90 хвилин, на адресу хавбека почали сипатися компліменти з усіх боків. Зокрема, володар Золотого м'яча-1986 Ігор Бєланов в інтерв'ю Sport.ua заявив, що Калюжний – це «сміливий гравець», якого «бракувало збірній». А перший тренер Калюжного в «Металісті» Володимир Лінке взагалі висловив сміливе переконання у тому, що Іван наразі знаходиться «десь на одному рівні» із Бражком, а ось багаторічний лідер збірної Тарас Степаненко й зовсім «набагато слабший» за представника «Олександрії». Звичайно, подібні висловлювання для більшості виглядають як банальна похвала від фахівця на адресу свого вихованця, що дозволяє зайвий раз наголосити й на участі самого Лінке, який допоміг виростити хавбека для національної команди, але… Загалом матч проти Грузії довів, що Сергій Ребров точно не помилився, коли нарешті вирішив ввести в збірну горезвісну «нову кров», а потім ще й довірився новачку, кинувши того в бій без якихось там «обкаток» та «адаптацій». Getty Images/Global Images Ukraine З грузинами Калюжний реально виглядав дуже впевнено у своїй зоні. Можливо, лише перші кілька десятків хвилин Іван звикав до нових партнерів, проте після цього намагався «випалювати» у центрі буквально все. В підсумку Калюжний, за даними WhoScored, здійснив у матчі 8 відбирань м'яча – це найкращий показник серед усіх футболістів на полі (разом із Гурамом Кашія – центрбеком суперника). Також варто відзначати 3 виграних верхових єдиноборства у активі представника «Олександрії» (більше лише в центрбека «синьо-жовтих» Таловєрова – 4), гарну точність передач (81%; більше серед гравців стартового складу української збірної лише у Таловєрова та Матвієнка), а також значну залученість у командні взаємодії. Калюжний 57 разів торкався м'яча у поєдинку із грузинами, що є другим найкращим показником у нашій збірній після Матвієнка (68). Впевнений дебют Калюжного, який можна супроводжувати виключно відмінними оцінками, справді вселяє певний оптимізм. Втім, давайте домовимося одразу: сама по собі констатація факту вдалого матчу проти Грузії зовсім не робить Івана якоюсь зіркою і не формалізує його у статусі гравця, як стверджує Лінке, рівнем сильнішим за Степаненка. Зрештою, Тарас зіграв за збірну України 86 офіційних поєдинків, серед яких 7 на безумовно топовому рівні (у фінальних частинах Євро-2016, 2020 та 2024). Калюжному до подібних висот ще розвиватися і розвиватися, та й не факт, що Іван фізично встигне цього досягти, бо у січні йому самому вже виповниться 27. Але загалом після матчу із Грузією варто відзначати очевидне: відтепер в опорній зоні Сергій Ребров може розраховувати не лише на Степаненка та Бражка. Третім футболістом, який створює реальну конкуренцію, вже зараз готовий бути Іван Калюжний. Це означає, що об'єктивно часи Сидорчука у національній команді минули, а невдовзі кар'єру там, мабуть, доведеться закінчувати вже й Степаненку. Але після відходу Тараса та Сергія «чорної діри» у центрі поля в «синьо-жовтих» виникнути не повинно, і це ще одна приємна новина, яку отримали українські вболівальники ввечері 11 жовтня після перемоги над Грузією. P.S. Цікаво й те, що «вистрілити» у національній команді Калюжному вдалося саме зараз, коли до закінчення його контракту з «Олександрією» залишається трохи більше ніж півроку. Такий результат дозволяє припускати, що вже найближчими місяцями навколо Івана розпочнеться певна «трансферна метушня», і хто знає, де ми побачимо цього хавбека у 2025-му. Можливо, він повернеться до «Динамо», де йому колись так і не дали реального шансу проявити себе. Можливо, піде шляхом Піхальонка, й відмовить колишній команді заради трансферу у стан її основного конкурента – «Шахтаря». Але також не варто виключати і того, що Калюжний схоче спробувати сили десь за кордоном, адже легіонерський досвід він вже має, але не у топових чемпіонатах. В будь-якому випадку, «Олександрії» після нинішнього галасу навколо хавбека втримати його у своїх лавах буде вкрай непросто, і це стане гарною перевіркою для менеджменту цього клубу щодо вміння знаходити оптимальні рішення.
