З поля на трон. Блохін та ще 8 футболістів, які згодом стали політиками
Getty Images/Global Images Ukraine. Андрій Шевченко і Олег Блохін День 5 листопада подарував світу не лише президентські вибори у США, на яких переміг кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп, а й ознаменувався 72-м днем народження легендарного українського футболіста Олега Блохіна, котрий став першим вітчизняним гравцем, що завоював престижну премію Золотий м'яч. Поєднавши воєдино ці дві події, а також відкинувши відверто помилкове гасло "спорт поза політикою", ми пропонуємо сьогодні поговорити про відомих у минулому футболістів, котрі після завершення спортивної кар'єри подалися у політику… Олег Блохін Почнемо, власне, із нещодавнього іменинника. Олег Блохін з 1969 по 1988 роки виступав за Динамо, вигравши у 1975-му Золотий м'яч та ставши абсолютно культовою фігурою для вітчизняного футболу. Кар'єру гравця форвард завершував за кордоном, провівши фінальні кілька років у Австрії та на Кіпрі. Потім Блохін подався на тренерську роботу, віддавши понад десятиліття різним грецьким командам. Але у 1998 році Блохін вирішив податись в політику, будучи обраним до Верховної Ради України від Всеукраїнського об'єднання Громада, творцем якого був екс-прем'єр-міністр країни Павло Лазаренко. Невдовзі Блохін перейшов у парламенті до фракції Батьківщина, а у 2001-му здійснив ще один "політичний трансфер", опинившись у лавах нині забороненої комуністичної партії, де балотувався на ще один депутатський термін і успішно залишився у Верховній Раді. В 2002-му Блохін вже опинився у лавах Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), на базі якої згодом було сформовано опозиційний блок "Не так!", який запам'ятався українцям низкою політичних заяв, вигідних російській стороні. У лавах цієї політсили Блохін балотувався на виборах у Верховну Раду і в 2006 році, але не пройшов, і по суті, після цього все ж таки вирішив сфокусуватися на тому, що у нього в житті виходило найкраще – футбольній діяльності. Джанні Рівера Один з найкращих футболістів в історії Мілана Джанні Рівера, якого нерідко називали «Золотим хлопчиком» італійського футболу, завершив кар'єру гравця у 1979 році, після чого став віце-президентом "россонері", але у 1987-му подався в політику. Рівера став членом Християнсько-демократичної партії Італії, із якою потрапив до нижньої палати парламенту. І нехай згодом Джанні змінив партійну приналежність (що в майбутньому робив ще багато разів), увійшовши до лав Патто Сеньї, відомий екс-футболіст ще двічі переобирався, отримуючи депутатський мандат. Депутатом нижньої палати італійського парламенту Рівера був із 1987 по 2001 роки. Але на цьому його політична кар'єра не закінчилася, оскільки у травні 2005 року Джанні став членом Європейського парламенту, пробувши в ньому до липня 2009-го. І лише потім, як і Блохін, Рівера повернувся у футбол, де перебував на різних посадах в Італійській федерації футболу. Джордж Веа Getty Images. Джордж Веа У 1995 році ліберійський форвард Мілана Джордж Веа, котрий раніше пограв на Старому континенті за Монако та Парі Сен-Жермен, став першим в історії володарем Золотого м'яча родом не з Європи. Безумовно, Веа є найкращим футболістом усіх часів з Ліберії, а тому не дивно, що він мав неймовірну популярність на батьківщині. Кар'єру футболіста Веа завершив у 2003 році в еміратській Аль-Джазірі. Незабаром після цього зайнявся політикою, і у 2005-му вперше балотувався на пост президента Ліберії. І нехай у першому турі Джордж переміг, але в другому він поступився Елен Джонсон-Серліф, котра стала першою в історії Африки жінкою-президентом і провела на цій посаді два шестирічні терміни. Наприкінці 2017-го Веа знову пішов у президенти Ліберії, і цього разу виграв вибори, ставши головою держави. Проте повторити політичне досягнення попередниці та провести на посаді два терміни екс-форвард Мілана не зумів – у 2023-му він програв у другому турі своєму опоненту із різницею лише у 1,78% голосів, але визнав поразку та привітав переможця, пішовши з великої політичної сцени. Зіко Артур Антунес Коїмбра, більш відомий під прізвиськом Зіко, є визначною фігурою для бразильського футболу. Цей гравець є легендою Фламенго та найкращим бомбардиром «стерв'ятників» за всю історію – Зіко наколотив 508 м'ячів у всіх турнірах за Фламенго. Кар'єру футболіста Зіко завершив у Японії в 1994 році. Проте ще за чотири роки до цього, у 1990-му, футболіст призупинив активні виступи у футболі, прийнявши пропозицію стати міністром спорту Бразилії. Втім, у великій політиці Зіко не затримався – вже за рік він залишив державну службу та відновив кар'єру футболіста. Після того, як із виступами довелося попрощатися остаточно, Зіко став тренером й добився на цій ниві певних успіхів (вигравав чемпіонат Туреччини з Фенербахче, чемпіонат Узбекистану – із Буньодкором, а також Кубок Азії – з національною збірною Японії). Хакан Шукюр Getty Images. Хакан Шукюр Хакан Шукюр є легендарною постаттю в історії Галатасарая та національної збірної Туреччини, із якою у 2002-му він сенсаційно став бронзовим призером чемпіонату світу, який проходив на полях Японії та Південної Кореї. Шукюр встиг пограти не лише на батьківщині, а й у Європі – за Торіно, Інтер, Парму та Блекберн, але бутси на цвях повісив в рідному Галатасараї у 2008 році. Після відходу з футболу Шукюр подався у політику, і у 2011-му був обраний у Великі національні збори Туреччини від правлячої й понині Партії справедливості та розвитку, лідером та засновником якої є президент держави Реджеп Таїп Ердоган. Але дуже скоро погляди Шукюра із політичною силою, яку він зголосився представляти, розійшлися. В 2013 році Хакан пішов з турецького парламенту, а у 2016-му його звинуватили в образах на адресу президента Ердогана та зв'язках із Фетхуллахом Гюленом – ключовим опонентом чинної турецької влади (вже колишнім, оскільки Гюлен помер у жовтні в США). Шукюру також приписували участь у державному перевороті, через що колишньому футболісту довелося залишити батьківщину, і з того часу він ховається та проживає на території США. Роман Косецький Роман Косецький є відомим польським футболістом, який грав на позиції форварда. Його кар'єра тривала з 1982 по 1999 роки, і за цей час Косецький встиг пограти за низку відомих клубів Європи та світу: Легія, Галатасарай, Осасуна, Атлетіко Мадрид, Нант, Монпельє, Чикаго Файр. За збірну Польщі Роман провів 69 матчів, відзначившись 19 забитими м'ячами. Після відходу з футболу Косецький подався у політику й став депутатом польського Сейму. Цей мандат екс-футболісту вдавалося зберігати протягом чотирьох скликань поспіль, й лише у 2019 році Роман не зумів переобратися знову. Також Косецький відомий тим, що кілька разів балотувався на пост президента Польського футбольного союзу і намагався виграти вибори, щоб зайняти місце у Європейському парламенті, але ані в одному, ані в другому випадку не досяг успіху. Ромаріо Ромаріо є не просто чемпіоном світу-1994, а й одним із найуспішніших та найяскравіших бразильських футболістів за всю історію. У Європі він пограв за ПСВ, Барселону та Валенсію, а у Бразилії виступав за різні команди та забив 55 м'ячів у 70 поєдинках за національну збірну. Кар'єру футболіста Ромаріо завершив у Америці з Ріо-де-Жанейро в 2009 році, президентом якої є й зараз. А вже у 2010-му його було обрано від Соціалістичної партії Бразилії до нижньої палати Національного конгресу. З лютого 2015 року й донині Ромаріо є сенатором Бразилії від штату Ріо-де-Жанейро, а ще у квітні цього року він де-юре відновив кар'єру гравця, оформивши контракт із Америкою. Це рішення Ромаріо пояснив бажанням пограти у одній команді з рідним сином – 31-річним Ромаріньо, котрий став гравцем цього клубу у березні. Каха Каладзе Getty Images. Каха Каладзе Як професійний футболіст, Каха Каладзе став відомим в Україні у лавах Динамо, яким тоді ще керував великий Валерій Лобановський. Спочатку грузинський легіонер відверто не тягнув дуже серйозних фізичних навантажень тренерського штабу киян, але згодом став однією зі значущих фігур для «біло-синіх», що й допомогло Каладзе перебратися до Італії. На Апеннінах Каха виступав за Мілан, із яким ставав чемпіоном Серії А, двічі вигравав Лігу чемпіонів, а також за Дженоа, де й завершив активні виступи у 2012-му. Після відходу з футболу Каладзе несподівано для багатьох подався в політику. Він приєднався до опозиційного на той момент руху Грузинська мрія, з яким восени 2012-го увійшов до парламенту. Згодом Каладзе отримав посаду віце-прем'єра Грузії та міністра енергетики, а восени 2017-го виграв вибори за посаду мера Тбілісі, на яку був переобраний у 2021-му. На даний момент Каладзе є генеральним секретарем партії Грузинська мрія, яка була оголошена владою переможцем парламентських виборів у Грузії, що відбулися у жовтні. За останні кілька років Каха запам'ятався низкою ганебних та різких висловлювань про Україну або щодо України, через що його статус багатьма шанувальниками Динамо, вочевидь, був суттєво переосмислений. Кай Лео Йоханнесен Очевидно, що Кай Лео Йоханнесен не є надто відомою фігурою у світі футболу, але це лише тому, що він грав на Фарерських островах, за національну збірну яких провів чотири поєдинки у ролі голкіпера та пропустив в них дев'ять м'ячів. Однак згадувати його варто хоча б тому, що Йоханнесен є лише одним із двох екс-професійних футболістів (разом із Джорджем Веа), яким згодом вдалося обійняти найвищу політичну посаду у своїй країні. Кар'єру футболіста Йоханнесен завершив у 2004 році, а через чотири роки став прем'єр-міністром Фарерських островів, на посаді якого провів сім років, зазнавши поразки на виборах у 2015-му. Варто зазначати, що політично Фарерські острови не є суверенною державою, але мають виключно широку автономію у складі Данського королівства. Крім того, політична сила, яку представляє Йоханнесен, виступає проти проголошення незалежності Фарерських островів, населення яких становить лише близько 55 тисяч осіб, і хоче залишатися де-юре під крилом Данії. Хто ще? Безумовно, наведений вище список не претендує на виняткову повноту та всеосяжність. Можна згадати про невдалі спроби пробитися у політику з боку Андрія Шевченка, про недовгу роботу Пеле міністром спорту Бразилії, а також про низку інших екс-футболістів, які побажали після виходу на пенсію конвертувати свою популярність у політичні вісти. Але це ми вже пропонуємо зробити усім на те охочим, як то кажуть, під час дозвілля… Текст: meta.ua
