Ямалю пощастило з тренером. Ламін – найбільш талановитий молодий футболіст світу. Це знаємо я і ти, а якщо так – знає і сам Ямаль. У таких умовах легко почати занадто сильно любити себе. Так, аби не відпрацьовувати в обороні та не грати на партнерів, які просто гірші за тебе. Але Ямалю таке не загрожує. Принаймні доти, доки його наставником є Гансі Флік. Учора у матчі «Барселони» з «Ньюкаслом» Ламін отримав неочікувану роль глибинного плеймейера: опускався за м’ячем сильно низько, аби партнери вривалися у небезпечні зони та завдавали удари. У підсумку середня позиція Ямаля на полі виявилася нижчою не тільки за позиції Рафіньї та Левандовського, але й навіть за місце розташування Ферміна. Ямаль більшу частину гри працював на партнерів та команду, а не на власну статистику голів. Тому забив лише 1 м’яч, і той – з пенальті, зате «Барселона» перемогла 7:2. Топ-матч Ламіна, а головне – дуже командний. Важко перетягувати на себе, коли отримуєш круглий у центральному колі.
Читайте также: Йожеф Сабо назвав команду, яка виграє Прем’єр-лігу у нинішньому сезоні
Флік не став підживлювати его футболіста. Це зокрема елемент виховання. Ламін зростає не вередливою зіркою – а командним гравцем. Учора безумовно зробив крок уперед у цьому напрямку. Більше про крокування (та навіть біг!) у дуже різних напрямках – у рядочках нижче.
1. «Ньюкасл» – унікальний. Дуже рідкісне поєднання якостей у команди: вона і розуміє, що є «маленькою» як для плейофу ЛЧ, але і відчуває себе головним героєм цієї історії. Вчора вже станом на 3 хвилину захисники «Барселони» були змушені двічі виносити м’яч з власної третини: «Ньюкасл» душив пресингом. Не такого очікуєш від колективу, котрий приїжджає на «Камп Ноу». Але «сороки» привезли із собою сміливість. А ще – план гри від суперника, бо все-таки є межа між сміливістю та безумством. Дуже по-футбольному здорова команда. Умовний Де Дзербі у такому матчі грав би від себе та від сильних сторін власного складу. А от якийсь Конте привіз би в Каталонію «автобус». Гау знайшов баланс. Він у «Ньюкаслі» цього сезону ніби навіть не стільки тренер, скільки той, хто розповість гравцям, ким вони є та чого вони вартують насправді. Щось на харизматичному.
2. Падіння суперників не є ознакою твоєї величі. Вчора перед першим голом «Барселони» аж 2 футболісти «Ньюкасла» втратили рівновагу та впали на газон. Одразу згадалися всі культові падіння гравців у важких ситуаціях, зокрема те легендарне у виконанні Боатенга перед Мессі. Подумалося: чи є такі епізоди ознакою величі команди та футболіста? І все ж ні: подібних епізодів насправді чимало щотижня. Зокрема у Лізі чемпіонів. Легендарними такі моменти роблять не падіння захисників самі по собі – а конвертація таких можливостей командою, що атакує. Якби «Барселона» не забила у моменті з першим голом, то ніхто б його не запам’ятав. Жодну з втрат рівноваги. Але каталонці реалізували свій шанс. Тепер ми можемо дивитися повтори забитого та казати про те, що перед футболістами «Барселони» суперники падають. Але ні, падають перед усіма – просто каталонці свої можливості не марнують.
3. «Барселона» не відчувала матч великим викликом. Бодай до другого пропущеного. Показовою є помилка Ямаля при виході з власної третини: намагався зіграти ефектно, а не ефективно. Втрата м’яча коштувала каталонцям другої втрати переваги за матч. А «Барселона», котра десь не допрацьовує та не викладається на 110% – команда, котра зобов’язана страждати. Просто тому що її оборона – погана за якістю футболістів. Не від хорошого життя крайній захисник Мартін грає у центрі, а центральний Гарсія – на фланзі. Канселу ніколи не був переконливим у грі біля власних воріт та цінувався завжди перед усім за те, що робив різницю біля чужих. Не норм, коли твій найкращий на папері оборонець – Кубарсі. А хто, як не він? Не Араухо ж, котрий результативно помиляється ледь не у кожному першому своєму матчі у ЛЧ. «Ньюкасл» приїхав битися, а «Барселона» – грати у футбол. Другій довелося пропустити 2, аби прийти до тями.
4. Левандовські вже не той. Роберт змарнував пару шансів у першому таймі. Спочатку зажував м’яч у швидкій атаці та дам можливість Берну кинутися під удар. Потім просто не підібрав ногу в епізоді, коли міг просто вбігати у ворота з круглим. Старий Левандовські мав би у своєму активі дубль ще до перерви. Новій же його версії не вистачає різкості та швидкості ухвалення рішень. Або швидкості ніг, аби підтримувати швидкість ухвалення рішень. Як би там не було, виходить занадто повільно. Раніше Роберт мав ідеальний таймінг ударів – тепер нерідко відчувається, що забарився. Поляк усе ще має кращу реалізацію, аніж Торрес, але це, м’яко кажучи, дуже низька планка для порівняння. Зате з Ферраном «Барселона» може створити більше шансів. Може бути швидшою на полі. Як опція Роберт – те, що потрібно каталонцям. Якщо раптом команда так і не піде за новим форвардом улітку, то Левандовські їй потрібен. Навіть такий. Бодай ще на рік.
5. Програна дуель у штрафному Тріпп’єром Рафіньї коштувала «Ньюкаслу» матчу. Англійський оборонець проспав ривок суперника, а бразилець заробив пенальті. «Барселона» відзначилася та пішла на перерву із рахунком 3:2. «Ньюкасл» так і не оговтався: важко прийняти той факт, що програєш навіть той тайм, у якому граєш добре. Це дуже природньо – відчувати потребу у схваленні після того, як якісно виконав свою роботу. «Ньюкасл» не отримав своєї нагороди ані в англійському матчі тиждень тому (пропущений на 90+), ані у першому таймі тепер (пропущений на 45+). Важко переконати себе після цього викладатися на 100%. Важко повірити, що цього достатньо. Після перерви «сороки» пропустили ще – і зневірилися. Якби пішли на антракт за 2:2, у другій половині могли б нав’язати боротьбу. От тому Тріпп’єр у Гау час від часу і сідає на лаву запасних.
Читайте также: Левандовськи знову забив в ЛЧ. Скільки вже має?
6. Подобається робота молодого покоління футболістів із святкуваннями голів. Ямаль, коли зробив, виконав спочатку одне, потім – друге та третє. Забагато? Можливо. Але показово: він точно знав, що робитиме, коли заб’є. Мав цілий арсенал заготовлених святкувань. І це добре, бо що може зробити великий момент забитого голу ще більше великим, якщо не особливе відзначання точного удару футболістом? Коли святкування нема, то м’яч відчувається дещо більш випадковим. Більш буденним. Менш значущим. Святкування забитого голу – це продовження самого забитого голу. Так, пауза у грі – але частина шоу. А футбол уже давно не тільки гра та змагання. Люди на полі тут зокрема розважають. І, якщо вже глядачі обрали такий вид розваги, то хочуть отримати від неї максимум у моменті. Тому краще не тільки гол – а гол та його святкування, котре доведе, що автору забитого не все одно. Ямаль та Віні святкують багато та рясно, і це робить досвід перегляду матчів їх команд більш повним.
7. «Ньюкасл» пропускав так, як не повинен був. З 5 перших голів аж по 2 на швидких переходах та зі стандартів. Питання: а чим у такому випадку взагалі розраховували брати у Барселоні «сороки»? Атлетичний колектив не має пропускати після програних дуелей на стандартах. Команда з акцентом на псування гри опонента не повинна дозволяти опоненту розбігатися на просторі. Уявіть собі «Баварію», котра пропускає через те, що не пішла у пресинг. Або «Барселону», котра отримує м’яч у свої ворота після затяжної комбінації суперника. Важко, так? Бо найкращі команди не дозволяють використати проти них їхню ж зброю. «Ньюкасл» не є найкращим, але навіть так 4 подібних пропущених за вечір – усе ще забагато. А ще це про клас: «сороки» аж настільки слабші, що опонент долає їх на їхній же «території». Важко претендувати на результат, коли гірший за суперника в усьому.
8. «Барселона» виграла другий тайм із рахунком 4:0. Єдиний тайм 2-матчевого протистояння, протягом якого команди більше грали у футбол, аніж у вільну боротьбу. Після перерви у «Ньюкасла» всього лише 4 фоли. Як тільки команда кинула битися, почала пропускати та пропускати. Висновок: «Ньюкасл» міг перемогти лише не граючи. А якщо вже воно так, то хіба є поразка, навіть нехай і з рахунком 2:7, ганебною? «Сороки» просто вдарилися головою о стелю. Навряд у світі є команда, котра за 180 хвилин із «Барселоною» не дала б останній зіграти у футбол бодай тайм. «Ньюкасл» дозволив лише 45. А каталонцям вистачило. Після жеребкування ми поховали англійців одразу, а вони залишалися у грі 75% часу протистояння. Це вже більше очікуваного. Це вже привід для компліментів. Рахунок протистояння не відображає реальної картини. Хвалити треба «Барселону», але «Ньюкасл» також можна.
9. Пас Віллока на 2:7 – дуже знайомий. Такий віддав я восени в 11 класі, коли на фізкультурі грав у футбол. Матч не складався. Моя команда програвала. На полі не виходило геть нічого. Я отримав м’яч неподалік від власних воріт, подивився вперед, побачив партнера… та не повірив, що зможу виконати притомний пас на нього. Розвернувся назад та збирався відпасувати воротарю. Вже у той момент побачив, що нападник команди-суперниці йде на перехоплення цієї передачі… але не переконав себе зупинитися та не виконати її. Бо сил уже не було. Не стільки фізичних, скільки моральних. А далі – те саме, що зробив в епізоді і Рафінья. Пас, що мій, що Віллока, не про «здалися» – а про розуміння, що все, що б ти не робив, призведе до пропущеного. Ти не кидаєш грати – просто не віриш, що можеш зробити гарний пас, якісно пробити по воротах тощо. Не знаходиш у собі сил навіть просто зупинитися та не ухвалювати відверто поганого рішення. Шкода «Ньюкасл». Але просто оцініть, до чого довела суперника «Барселона».
10. «Ньюкаслу» та Гау потрібно прощатися. Вони вже дали одне одному максимум. Не хтось поганий/хороший, а просто далі вже нема куди. Гау переконав футболістів, що ті – герої, але навіть у героїв є стеля. Футболісти зробили Гау топ-тренером, але у топ-тренера нема нових топ-планів для цього складу вже другий рік поспіль. Треба йти далі. Шукати можливості для покращення. Бо сидіти на одному місці через страх змін – шлях у нікуди. Спитайте в «Атлетіко» та Сімеоне, наприклад. «Ньюкасл» має потенціал зростати далі. Гау має потенціал зростати далі. Але цей союз – приречений. Отут нічого не зміг зробити з «Барселоною» у другому таймі. І так буде знову і знову. Нормально хотіти більшого, якщо ти готовий до цього більшого. Гау та «Ньюкасл» готові. Довели це 135 сильними хвилинами проти «Барселони». Тепер головне – правильно попрощатися. З повагою та визнанням: обидві сторони виконали чудову роботу.
Читайте также: ВІДЕО. Ріццолі прокоментував спірні суддівські моменти 20-го туру УПЛ