…У позаминулому житті, коли я працював в одній із численних своїх футбольних контор, разом зі мною (точніше, це я разом із ним) працював древній, як мені тоді здавалося, старий. За сімдесят йому тоді вже було. А мені – лише за тридцять. Я до ладу і не знаю досі, за який саме напрямок відповідав тоді той древній старий. Але він умів знайти для кожного в нашій великій конторі відповідне, а часом і лагідне слово, і всі були впевнені, що він, як ніхто інший, на своєму місці.
Читайте также: Рая вийшов в лідери сезону ЛЧ за кількістю «сухих» матчів
Але одного нечудового моменту його прибрали. Відправили на давно заслужену пенсію. І за кілька місяців він помер. Попервах приходив у гості. Часто приходив. Але його якось раптом почали соромитись. Майже всі. Особливо його колишні кореші, ті, які старші за мене були. Потім він перестав приходити. І міцно запив. Потім ніби кинув пити. Але засумував. Сильно засумував.
Як би там не було, його дуже швидко не стало. Бо він виявився непотрібним. Тому що втратив інтерес до життя. Бо про нього майже всі забули. Старість – це величезна кораблетроща, – знову і знову повторюю за Шарлем Де Голлем…
Домнул Мірча Луческу не повторив долю того мого знайомця з позаминулого життя, бо якщо і є на цій землі зразкова смерть, то ось вона, така, як у колишнього тренера «Шахтаря» і «Динамо». Так дозволено йти до найкращого зі світів обраним.
Так свого часу пішов Валерій Лобановський. Тепер так пішов ще один великий тренер – Мірча Луческу. Зберігати до кінця своїх днів, своїх хвилин і секунд світлий розум, бути затребуваним, цікавим, зрештою, лишатися на робочому місці – це дорогого варте.
Власне, це коштує напевно найдорожче, коли тебе цей грьобаний світ не відпускає, тримається за тебе щосили. Може, тримається і не так, як за істину останньої інстанції, але все одно влучно та міцно. Як за світоча. Як за патріарха. Як за епоху, що минає.
Напевно, зі мною можуть посперечатися в цьому плані. Та я й сам частково із собою посперечаюсь, адже є й протилежні приклади. Он сер Алекс, дай Боженько йому здоров’я, пішов з роботи настільки своєчасно, настільки яскраво, настільки фундаментально, що про його еру в «Манчестер Юнайтед» зі світлою ностальгією згадують не лише вболівальники «червоного» Манчестера, а й «червоно-білого» Лондона.
Так, піти вчасно, піти красиво, піти по-англійськи – це справжнє мистецтво. Це найвищий пілотаж. Але і у випадку з Мірчею Луческу можна і потрібно говорити про вищий пілотаж, в цьому я ні крапельки не сумніваюся, адже вміння не йти – теж схоже на найвищу душевну рівновагу.
Не знаю, як кому, а особисто мені він здавався вічним. Так, здоров’я «Діда» вже підводило, але медицина завжди приходила на допомогу. І після чергової госпіталізації він знову був, як огірок. Немов лише нежиттю перехворів. І, що найпоказовіше, він знову і знову, знову і знову, повертався на свої кола. На тренерський місток.
Так, він уже давно перетворився на, не скажу архаїзм, а скажу на справжнього мастодонта. Того того, хто довіряє більше футбольному початку, інтуїції та досвіду, а не футбольній науці. Таких зараз можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Чомусь пригадалося, як у перші дні в Донецьку з Луческу намагалися вжитися представники наукової лабораторії «Шахтаря», назву їх так. Ну, це ті, хто рахував ТТД футболістів і робив аналіз майбутніх суперників. Перед одним із єврокубкових матчів «гірників» головний тренер команди Мірча Луческу отримав докладну аналітичну записку про суперника. І, кажуть очевидці, там-таки, на базі в Кіршах, викинув при людях тут записку у кошик для сміття.
А за кілька днів наукова група «Шахтаря» була розформована. Бо домнул Мірча Луческу умів розмовляти з потрібними людьми. Вмів знайти підхід до потрібних людей і, що найголовніше, умів переконувати їх. Вмів подавати себе у вигідному світлі.
Він був людина-оркестр, якому не потрібне було акомпанування. Ну, а якщо й потрібне, то хіба що такими, як Спиридон чи Карас. Якщо й перемагати, то лише завдяки собі. Для цього всі засоби хороші. Для цього потрібно вивчити португальську. Для цього можна кидати смішний півник на промерзлий футбольний газон із криком «Браво, федерація». Для цього банально чи геніально потрібно сконцентрувати винятково на собі всі важливі процеси не лише в команді, а й у клубі, змушуючи і клуб працювати на свої бізнесові проекти, які зовсім не пов’язані з футболом.
Читайте также: В Німеччині оцінили виступ Луніна після перемоги Баварії над Реалом
А якщо й програвати, то завжди знайдеться купа причин, причому, безперечно, об’єктивних, чому не склалося. І, головне, що у ці причини щиро вірили всі ті, кому належить вірити.
Проте праймовий Луческу – це, безумовно, топовий тренер. Я про його період у чемпіонаті Туреччини та під час перебування тренером «Шахтаря». Під час перебування тренером «Шахтаря», коли «Шахтар» ще базувався у своїх рідних пенатах, коли досвід, чуйка, авторитет і так, майстерність румунського тренера, доповнювалися бездонною мошною президента донецького клубу.
Далі, після відходу «Шахтаря» зі столиці Донбасу, домнул Мірча Луческу засумував у елітному київському готелі. Він все ще залишався крутим тренером, безумовним авторитетом та бонзою. Але був уже не тим заводним румунським апельсином. А просто віковою людиною, яка втомилася від життєвих тягарів.
Коли в 2016-му «гірники», яких все ще тренував Мірча Луческу, грали в чвертьфіналі Ліги Європи проти «Браги», яку тоді тренував Пауло Фонсека, обидва тренери вже знали про зміни, що насуваються в їхньому житті.
Луческу після відходу з «Шахтаря» ще довго не міг змиритися. Довго ще чіплявся за нитки глобальної віхи, що пішла. Довго не міг дати спокій Фонсеці, докоряючи йому роботу винятково на «спадщині Луческу».
Вояж Луческу до кацапів, робота зі збірною Туреччини – це були відлуння донецької хандри, донецької меланхолії топового колись тренера.
І я більш ніж впевнений, що якби не було в його кар’єрі київського «Динамо», він би завершив тренувати раніше. Десь після збірної Туреччини. Але йому потрібний був саме такий виклик. Щоб як тоді, на початку двохтисячних. Щоб адреналін зашкалював. Щоб драйв був. Щоби його слухали, розкривши роти. Щоби беззастережно вірили. І щоб він знову відчув себе молодим.
Так, він уже не був тим Луческу, що у перші шахтарські сезони. Але, чорт забирай, ні досвіду, ні знання, ні інтуїції не проп’єш. Тим паче, коли й не п’єш зовсім. Знатне вийшло те полювання! Увійти в ту саму воду, тільки з протилежного берега – то було дуже круто!
Дякую вам, донецький та київський Містере. Дякую, що всі ці довгі роки, за які ми встигли не тільки подорослішати, а деякі й зістаритися, ви залишалися з нами. Навіть у своїй національній збірній ви залишалися з нами. І особисто я був чомусь впевнений, що ви благополучно переживете черговий свій нежить, і знову повернетесь до того, що вмієте робити якщо і не найкраще, то краще за багатьох.
Тепер я не сумніваюся, що там, куди ви пішли, ви, безперечно, продовжуватимете займатися своєю улюбленою справою. Ви і там зберете чудову команду, і там замкнете на себе всі головні функції.
Відпочивайте з миром, Містере. Ви як ніхто на цей мир заслужили. Як і на пам’ятник, який тепер, напевно, перекочує із заднього двору чиєїсь дачі у більш придатне місце.
Відпочивайте з миром, Містере. Мені вас не вистачатиме. І ми ще обов’язково зустрінемося. Тільки не зараз. Тільки не зараз…
Читайте также: В УЄФА виступили з офіційною заявою щодо смерті Луческу