Легенда донецького «Шахтаря» Віктор Грачов пригадав, як ледь не перейшов зі стану «гірників» в київське «Динамо».
Читайте также: Андорра з Пустовим здолала Бреоган у важливій грі в боротьбі за виживання
– Ще одна особлива тема – перехід у київське Динамо, який не відбувся. Ви навіть заяву написали, однак потім відмовилися. Не шкодуєте?
– 1982-го переді мною постала дилема: Динамо чи Спартак. У Києві виблискував Олег Блохін, я не повірив у свої сили. Через три роки це питання виникло ще раз. Я зустрівся з Валерієм Лобановським і щиро сказав: «Мені вже 29 років. Скільки ще залишилося грати? Два-три роки».
Валерій Васильович пояснив, що Блохін збирається за кордон і йому потрібно трохи часу на побудову нової команди. Я не думав, що Лобановський за півроку зробить суперкоманду, яка виграє єврокубок.
Читайте также: Кудрівка – Кривбас. Текстова трансляція матчу
– Ви не повірили?
– Я не знав, що гратиму до 39 років і здоров’я вистачить. У Донецьку мене любили, я заробив авторитет. А у Києві все треба було починати з нуля. Зрештою, заяву я написав, але потім передзвонив Валерію Васильовичу і перепросив. Ми з дружиною не спали дві доби: з 30 грудня до 1 січня. Вирішували дилему якраз на Новий рік. Остаточно 2 січня постановили собі, що залишаємося у Донецьку.
– Лобановський не пробачив вам цей демарш?
– Мені було важко його підводити. Я роками відчував вину, почувався винним. Тільки 1998-го ми зустрілися знову – його Динамо приїхало у гості до Таврії, яку я очолював. Там, у Сімферополі, відбулася розмова, яка зняла камінь з моїх грудей. Таврія горіла 0:3, але ми відігралися і закінчили 3:3. Валерій Васильович підійшов до мене, обійняв, потиснув руку і похвалив за гру: «Не турбуйся, все гаразд. У тебе хороша команда. Я не ображаюся». Мені так легко стало на душі.
Читайте также: Металіст 1925 виставив на продаж футболки з матчу проти Динамо: яка ціна?