Смерть легендарного румунського тренера Мірчі Луческу, котрий в Україні відомий, перш за все, своєю роботою ыз «Шахтарем» та «Динамо», знову вивів на перший план історії з життя цієї великої футбольної людини. І Sport.ua продовжує знайомити своїх читачів із деякими цікавими епізодами з життя та кар’єри Мірчі Луческу у рамках невеличкої серії спецматеріалів…
Читайте также: Лунін звернувся до Реброва, який залишив посаду тренера збірної України
Футбольне життя Луческу справді було наповнене низкою цікавих епізодів, які через роки лишень обростали ореолом таємничості та, як наслідок, ставали ще цікавішими для вболівальників і хайповими для авторів такого роду матеріалів. Однак сьогодні ми пропонуємо повернутися практично на самісінький початок – до того моменту, коли Мірча тільки-но з’явився у професійному футболі, оформивши співпрацю із бухарестським «Динамо».
Це був 1963 рік, і Мірчі ледве виповнилося 18. Саме тоді юний Луческу заробив свої перші гроші за гру у футбол. Їх майбутньому маститому наставнику запропонувало керівництво «червоних псів» у вигляді свого роду підйомних за перехід в «Динамо».
До «Динамо» Мірча виступав на молодіжному рівні за бухарестську СШ № 2, звідки влітку 1963-го й перебрався до лав «червоних псів». Новачку практично одразу ж дали можливість проявити себе – у товариському матчі проти «Динамо» Пітешті (нині ця команда має назву «Арджеш»). У тій грі «Динамо» Бухарест не мало можливості задіяти найсильніший склад, оскільки низка футболістів поїхала до національної збірної, і це дало нагоду тренерському штабу «червоних псів» на чолі з Траяном Йонеску дещо поекспериментувати, в тому числі подивившись у справі і юного Луческу.
Щоправда, Мірча опинився лишень у запасі, а зі стартових хвилин на поле вийшли інші виконавці. Пізніше Луческу згадував, як відбувся його дебют, нехай і в товариському матчі за бухарестське «Динамо».
«У першому таймі я не грав. Я обмінювався пасами із Даніелем Ене десь за воротами. Уболівальники аплодували нам. Я демонстрував їм фінти: носив м’яч на голові, наче «капаючи» їм собі на спину, і це приносило мені задоволення. У перерві Траян Йонеску сказав, що я вийду на поле. Не думаю, що він зробив це тільки тому, що почув оплески від публіки на мою адресу… Але я не надто розумів, що відбувається довкола. Я знав тільки те, що «Динамо» Пітешті веде у рахунку – 2:0».
«Я вийшов на поле із шаленою сміливістю. Я забув, що навколо мене були Йон Цирковніку та Георге Ене. Глядачі вселили у мене впевненість. І ось, вже за 10 хвилин рахунок став 2:2. На один із голів, забитих Ене, я асистував», – згадував Луческу.
Перша поява Мірчі на полі у футболці «Динамо» справила гарне враження на головного тренера «червоних псів». Траян Йонеску не тільки наполіг на якнайшвидшому завершенні паперової тяганини довкола переходу, але ще й допоміг юному футболісту матеріально, а це було вкрай важливо для Луческу у той момент.
«Йонеску поклав переді мною два чисті аркуші паперу: для заяви про переведення та заяви про прийом на роботу. Я був на сьомому небі від щастя. Потім він відвіз мене додому машиною. Як тільки я зійшов із чорної «Волги», довкола одразу ж зібралися люди. Дядько Траян подякував моїй матері та дав їй п’ятдесят леїв мені на трамваї. То були перші гроші, які я заробив на футболі. Так я почав їздити на тренування «Динамо» двома трамваями – туди і назад. У дорозі я проводив близько трьох годин щодня», – розповідав Мірча.
Читайте также: Маркевич відреагував на чутки щодо призначення в збірну України
Для Мірчі Луческу цей жест із боку головного тренера «Динамо» Бухарест справді мав особливе значення. Родина майбутнього великого румунського наставника переживала непрості часи, оскільки батько Мірчі після повернення із Другої світової війни мав проблеми зі здоров’ям та не міг повноцінно утримувати дітей і дружину. Останній доводилося дуже важко працювати, але цього не вистачало на більшість потреб. За словами Мірчі, вони мали лише дві пари кросівок для гри у футбол на чотирьох братів.
«Вдома було важко. Моя мати щосили намагалася впоратися із поневіряннями, в які потрапила родина через хворобу батька. В нас було лише дві пари кросівок на всіх чотирьох синів. Взимку ми по черзі одягали кросівки. Часто, засмучений тим, що не можу вийти пограти у футбол, я викуповував право носити кросівки в одного зі своїх братів, якому у відповідь допомагав робити уроки», – зазначав Мірча.
У родині Луческу, окрім Мірчі, було ще четверо дітей – брати Моцу, Стелу та Гелу, а також сестра Стела. Заняття футболом їхніми нащадками не були пріоритетом для батьків, особливо це стосувалося Мірчі, якого вважали найбільш «працелюбною дитиною», яка ще в шкільні роки приносила до хати різні призи, а згодом заробила стипендію у 175 леїв.
Батько Мірчі зазнав поранення під час Другої світової війни. У 2025 році Луческу розповідав, що це сталося під час Сталінградської битви: «Після війни батько повернувся із діркою в легенях та пораненням у ногу, які отримав на фронті, біля закруту річки Дон. Моїй матері доводилося багато працювати самій, але вона теж мала дбати і про себе. Наша старша сестра, яка покинула школу у сьомому класі, аби влаштуватися на роботу та приносити додому додаткову зарплату, виховувала нас. Ще один брат покинув школу у віці 11-12 років і став підмайстром на насосному заводі «Аверса». Це було важко».
З історії відомо, що у 1942 році румунські війська, які стали союзником нацистської Німеччини Адольфа Гітлера, брали участь у Сталінградській битві, де прикривали фланги німецької армії. Проте сам Мірча не конкретизував ці моменти, оскільки загалом Румунія під час Другої світової війни спочатку підтримувала нацистів, а у 1944-му перейшла на бік антигітлерівської коаліції.
Що ж до заняття футболом, то тут у Мірчі все складалося не настільки й гладко: «Якщо хтось із дітей у розумінні моїх батьків і мав стати футболістом, то це був будь-який із моїх трьох братів. Невгамовні, незграбні, вони часто забували дорогу до школи або зі школи, захоплюючись грою на якомусь майданчику».
Сам же Мірча навіть після потрапляння до «Динамо» опинився на межі відходу з футболу, оскільки дископатія поперекового відділу хребта на деякий час прикувала його до ліжка. З цієї причини ентузіазм тренерського штабу, який той відчував на самому початку, коли Луческу тільки-но з’явився у лавах «червоних псів», згас, й на Мірчу більше не робили такої ставки, як раніше. В певний момент, як Луческу зізнавався згодом, він відчув, що його мрії починають руйнуватися, але… Мірча не здався, він пройшов через оренду, і невдовзі повернувся до «Динамо» вже у статусі гравця національної збірної Румунії, а ці епізоди його кар’єри з роками обросли різними розповідями, коментарями та просто чутками, перетворившись на одну із найбільш легендарних особистих історій гравців у літописі бухарестського гранду…
Читайте также: Ексгравець Десни пояснив, чому Металіст 1925 обіграє Чернігів