Спортивний директор «Шахтаря» Даріо Срна дав велике інтерв’ю португальським журналістам, у якому розповів про принципи своєї роботи, а також про стратегію клубу в поточних умовах.
Читайте также: Манчестер Сіті провів успішні переговори з наступником Гвардіоли
– Після того, як ви так багато зробили для «Шахтаря» як гравець та капітан, які труднощі виникли при переході на посаду спортивного директора?
– Мені не важко було прийняти це рішення, тому що я продовжував працювати у своєму клубі. Для мене це більше ніж просто клуб. Це моя футбольна родина. Звичайно, іноді мені не вистачає адреналіну на полі та вболівальників, але треба вміти вчасно зупинитись, і дуже важливо обрати правильний момент. Думаю, що я знайшов ідеальний момент.
Після завершення спортивної кар’єри я став помічником тренера Луїша Каштру, а через рік – спортивним директором. Я пройшов усі необхідні етапи. Я ще молодий і продовжую вчитися. Але маю сказати: я став спортивним директором під час війни, і повірте, це непросто. Ти не просто спортивний директор. Іноді я батько, мати, сестра, брат, дядько – все одразу. Під час війни важко зберігати концентрацію на роботі.
– Чи було складно набирати гравців та переконувати їх перейти до «Шахтаря»?
– Спочатку так. Ми підписали Кастільо з Еквадору та Джіо (Гіоргі Гочолеішвілі) з Грузії. Ми не одразу зосередилися на бразильських гравцях, бо це був дуже важкий час. Але поступово, адаптуючись до реалій війни, ми знову почали підписувати бразильців: Педріньо, Кевіна, Марлона, Аліссона, Ізакі та інших. Натомість ми продали багатьох гравців.
– Чи залишається головним завданням для «Шахтаря» завоювання трофеїв та участь у європейських турнірах?
– Навіть втративши 14 гравців, ми гідно виступили у Лізі чемпіонів та показали дуже хорошу гру. Ми зіграли внічию із «Реалом» на останніх секундах. Ми обіграли «РБ Лейпциг», а під керівництвом [Маріно] Пушича перемогли «Барселону». Ми представляли український футбол у європейських змаганнях і це для нас дуже важливо.
– Що змінилося із приходом Арди Турана і з якими труднощами зіткнувся цей тренер?
– Я знав Арду Турана ще з часів своєї ігрової кар’єри, але ми не мали особистих зв’язків. Як і у випадку із гравцями, ми завжди ведемо список потенційних тренерів та шукаємо молодих, амбітних та цілеспрямованих кандидатів. Запросити до «Шахтаря» досвідченого тренера непросто.
Якщо ми подивимося на нашу тренерську історію, то побачимо, що у Паулу Фонсеки, коли він прийшов, було мало досвіду, у Роберто Де Дзербі він був, а у Пушича та Ігора Йовічевіча теж був досвід, проте вони теж не були готові до роботи. Усі вони дуже виросли разом із нами. З Ардою та сама ситуація.
Ми почали стежити за його роботою в турецькій першій лізі, і він зробив фантастичну роботу. Він вийшов з другої ліги та фінішував лишень у трьох-чотирьох очках від кваліфікації до єврокубків. То справді був історичний результат. Ми не боїмося молодих та амбітних тренерів.
– А як ви домовлялися із Тураном?
– По-перше, він погодився приїхати негайно. У воєнний час це дуже важливо. Те саме стосується Йовічевіча та Пушича до нього; обидва одразу ж погодилися. Вони розуміли ситуацію – так, йде війна, але вони також розуміли, до якого клубу приходять.
Арда одразу ж відповів згодою. Потім у нас відбулися ґрунтовні обговорення футбольних питань, дві зустрічі перед підписанням контракту, і наш генеральний директор Сергій Палкін та я вилетіли до Стамбула й підписали контракт за один день. Після цього він дзвонив мені щодня, питаючи про гравців – де вони, як ладнають один із одним. Він хотів розпочати роботу негайно. Він молодий, але має якості, необхідні для дуже блискучого в майбутньому тренера.
– Він працював із багатьма провідними тренерами. Яким ви бачите Арду Турана найближчими роками? Чи зможе він досягти рівня однієї з провідних ліг?
– Якщо ми подивимося на всіх тренерів, які працювали у «Шахтарі», всі вони досягли успіху. Луїш Каштру перейшов у «Ботафого», Пушич зараз працює в «Аль-Джазірі» і показує відмінні результати, Йовічевіч вирушив до Катару, потім до Саудівської Аравії, а потім до «Лудогорця». Де Дзербі перейшов у «Брайтон», а Фонсека – у «Рому». Ми вирощуємо не лише гравців, а й тренерів. Я впевнений, що Арда має фантастичне майбутнє. Але до цього ми маємо багато спільної роботи у «Шахтарі», і ми робитимемо це крок за кроком.
– У фіналі Кубку УЄФА 2009 року вас визнали найкращим гравцем матчу. Яким цей момент залишився у вашій пам’яті?
– Перемога в європейському турнірі із «Шахтарем»… Я приїхав у 2003 році, і ми виграли в 2009 році. Це було неймовірно для українського футболу та для всієї країни. Після цього ми створили чудову команду на «Донбас Арені». Але потім, через росію, ми втратили усе, починаючи із 2014 року. Наш стадіон, наша тренувальна база, наш дім, наші вболівальники.
Але ми все ще живі завдяки нашому президенту Рінату Ахметову. Для нього футбол – це не бізнес, а любов, емоції, адреналін. Цього року виповнюється 30 років, як він став президентом «Шахтаря». Таких президентів у світі небагато. Він справді унікальний.
– Як бразильські гравці з’явилися у «Шахтарі»?
– Цей процес розпочався у 2003 та 2004 роках. Першим був Брандао, потім Матузалем із «Брешії». Ми швидко зрозуміли, що дуже добре працюємо із бразильськими гравцями. Стратегія була зрозумілою: українсько-європейська оборонна структура, змішаний півзахист та бразильські таланти в атаці. Ми дотримуємося цієї стратегії із 2004 року й донині.
Багато наших бразильських гравців перейшли до топ-клубів. Фернандіньо, Фред, Вілліан, Дуглас Коста. Деякі з них грають на найвищому рівні й досі.
– Чи було важко допомогти їм адаптуватися до українського та європейського футболу?
– Для них перехід до «Шахтаря» – непросте завдання, але вони знають історію. Я завжди їм кажу: побалакайте із (Алексом) Тейшейрою, поговоріть із Фернандіньо, поговоріть з Вілліаном, поговоріть із нашими колишніми гравцями, і ви отримаєте найкращу інформацію. Вони скажуть вам: «Ви повинні туди поїхати».
Читайте также: Сандерленд – Ноттінгем. Прогноз і анонс на матч чемпіонату Англії
«Шахтар» – це сполучна ланка між Бразилією та великими європейськими клубами, разом із «Бенфікою», «Аяксом» та «Порту». На жаль, у нас більше немає можливості чекати. Раніше ми могли почекати – у Вілліана був майже рік на адаптацію, у Фернандіньо – вісім місяців.
Тепер ми купуємо 18-річних гравців й одразу ж ставимо їх у команду. Наприклад, Ізакі 18, і він вже забив п’ять чи шість м’ячів. З одного боку, це ризик, але з огляду на обставини – війна, обмежені кошти, обмежений час – альтернативи немає.
– Як пройшли переговори щодо переходу Георгія Судакова до «Бенфіки»?
– Це було нескладно, адже ми маємо міцні стосунки із «Бенфікою». Вони купили (Анатолія) Трубіна та Судакова; вони також хотіли Кевіна, а ми купили Педріньо. У нас чудові стосунки з їхнім колишнім президентом та із нинішнім Руєм Коштою. Але вони мали розуміти, що за десятого номера «Шахтаря» їм потрібно заплатити чималу суму.
– Чи були також зацікавлені клуби Прем’єр-ліги?
– Так, ми вели дуже активні переговори з італійськими та англійськими клубами. Судаков – справді великий талант.
– Чи може Артем Бондаренко піти аналогічним шляхом?
– Це можливо. Зараз ми перебуваємо у складному балансі – багато переїздів, багато травмованих гравців. Але у нас дуже глибокий та сильний склад у півзахисті, і ми не відчуваємо відсутності гравців. Якщо подивитися на цей сезон у Європі, то, за деякими даними, це один із найгірших років за кількістю травм за останні два десятиліття. І ми маємо враховувати, що нам доводиться витрачати 15-16 годин на поїздки на домашні матчі. Це позначається на фізичному та психічному стані. Перехід зі стадіону у 36 000 уболівальників на стадіон із 4000 або 5000 – це серйозне випробування для психіки. Але ми формуємо цей настрій.
– Озираючись назад, яке у вас враження від переходу Михайла Мудрика до «Челсі»?
– Багато хто казав, що він не вартий цих грошей. Це неправда. Навіщо «Челсі» заплатив за нього так багато? Навіщо він потрібний був «Арсеналу»? Навіщо Мудрик потрібний був усій Європі? Проблема в тому, що він прийшов до «Челсі» в один із найскладніших періодів останніх 25 років.
Коли хтось платить 70 мільйонів євро, він чекає на чудеса, але футбол так не працює. Прикладів багато: Ісак у «Ньюкаслі», Гріліш – я міг би перерахувати багато. Він ще молодий гравець. До «Челсі» він зіграв, можливо, 10 чи 12 матчів у Лізі чемпіонів.
– Як Хорватії вдається продовжувати виховувати стільки талановитих футболістів? У чому секрет?
– У нас є щось… Я не зовсім розумію, що саме, але у нас є щось. Населення в 3,5 мільйони, але ми сильні майже у всіх видах спорту. Люди постійно задають мені та [Івану] Ракитичу одне й те саме запитання. Немає жодної секретної формули. Ми голодні до перемог. Ми з вулиць. У нас немає національного тренувального центру чи стадіонів найвищого рівня, але у нас є характер та менталітет.
– Ви бачите якісь схожості між хорватським та українським футболом?
– Схожість, звісно, є. Коли я грав за «Хайдук» у Спліті, я грав практично безкоштовно. У мене була зарплата, але моєю мрією було просто грати за «Хайдук». Гроші мене не хвилювали. Наразі гравці у Хорватії отримують величезні гроші, яких їм часто не вистачало в Європі на той час. Для мене це недобре. Хорватські клуби мають жити за рахунок своїх академій, як, наприклад, «Порту». Звісно, іноземні гравці теж потрібні, але насамперед треба зосередитись на хорватських талантах.
– Які переговори були найскладнішими за всю вашу кар’єру спортивного директора?
– Наш генеральний директор Сергій Палкін займається здебільшого договірними питаннями. Моя роль більше пов’язана із особистістю гравця. Я хочу дізнатися про нього ближче, перш ніж підписувати з ним контракт. Я спілкуюсь безпосередньо із ним, іноді з його батьками, з його агентом. Я проводжу ретельний аналіз, аби мінімізувати ризики. Але помилки завжди трапляються.
Іноді гравець не може адаптуватися до нової країни ані психологічно, ані особистісно. Це частина футболу, частина життя. Люди кажуть, що «Шахтар» – великий клуб, бо ми витрачаємо 50 чи 60 мільйонів євро, але ми також продаємо гравців на 140 мільйонів євро. Ми купуємо 18-річних та розвиваємо їх. Це наша модель.
– Яка ваша думка про роль агентів у сучасному професійному футболі?
– Чесно кажучи, більшість із них мені не подобаються. Є кілька, яких я поважаю, але я їм прямо кажу: «Ви боретеся за себе, а не за гравця». Це неправильно. Потрібно боротися за гравця. Сьогодні футбол – це чистий бізнес; агенти іноді просять більше комісійних, аніж зарплата гравця. Це не є секретом. Мені не подобаються такі стосунки. І, як на мій досвід, коли агент чинить занадто великий тиск і постійно змінює цифри, трансфер рідко закінчується успішно.
– І нарешті, ким ви бачите Даріо Срну через п’ять чи десять років?
– Якщо запитаєте мою дружину та дітей, вони скажуть, що я буду вдома, біля моря. Але моя дружина із першого дня знала, що я не можу жити без футболу. Зараз я тут і я щасливий. Моя родина живе у Лондоні вже шість років, і щоразу, коли я маю три вихідні, я лечу до них. Коли дозволяють переговори та поїздки, ми завжди разом.
Ця підтримка означає для мене все, особливо зараз, коли подорож із Лондона сюди може зайняти 17, 18 або навіть 20 годин, залежно від ситуації на кордонах. Це зовсім не те, що було раніше, коли було три рейси на день, і я міг дістатися Хітроу менше ніж за три години. Але вони розуміють, що цей клуб означає для мене. Я буду із цим клубом до кінця.
Читайте также: Джерело: колишній тренер Шахтаря може очолити збірну України
І я буду з Україною до кінця.