18-річний гравець збірної України з волейболу Максим Тонконог дав велике інтерв’ю для Sport.ua, у якому розповів про свій шлях у спорті, переїзд до Італії, майбутній клуб, за який виступатиме, а також про перспективи дебюту за національну команду вже цього року.
Читайте также: Форвард збірної України пояснив успіх у матчі з Францією на ЧС
Раніше Тонконог регулярно виступав за молодіжні команди, однак за дорослу збірну України в офіційних матчах ще не дебютував. Волейболіст зі зростом 2,15 м поділився своїми очікуваннями та планами на найближче майбутнє.
– Вітаю, Максиме. Ви один із наймолодших гравців збірної України за весь час. Розкажіть, які емоції були, коли отримали виклик?
– Не знаю, які в мене були емоції, можливо, їх особливо й не було. Мене вперше викликали у 2023 чи 2024 році, але тоді я не приїхав, бо підвернув гомілкостоп. Потім ще раз не потрапив на перегляд.
Минулого року мене викликали до Польщі – я приїжджав на тиждень на перегляд. І цього року знову отримав виклик. Цього разу якихось особливих емоцій не було, бо я вже грав і тренувався зі старшими.
– Бачив відео, на якому ви дістаєте позначки 371. Чи це ваш максимум поки чи були і кращі спроби, які ви не висвітлювали?
– Це ще коли я був у Болгарії – тоді я максимум діставав. Зараз не знаю, можливо, стрибаю ще вище. Поки що не заміряв після сезону в Італії.
– Торік двоє найвищих гравців Ліги націй мали зріст 211. У вас він за останніми даними -214. Ви ще ростете чи це уже межа? Що кажуть терапевти команди?
– 2,14 або 2,15 – десь так. Чи росту ще? Не знаю, мені здається, що вже не буду рости або дуже повільно. Бо був період, коли за рік виріс на 11 см.
– Який у батьків зріст?
– У мами, якщо не помиляюся, зріст 186 см, у тата – 194 см. Але тато у волейбол не грав.
– Не дивлячись на ваш юний вік, хочу запитати чи є у вас якісь проблеми зі здоров’ям через зріст та постійні стрибки? Люди з вашою антропометрією часто на це скаржаться.
– Наскільки я знаю, у людей із високим зростом, або навіть трохи нижчих, часто бувають проблеми з колінами. Але в мене таких проблем зараз немає. Були у 2022–2023 роках, але я їх вилікував: виконував усі рекомендації, робив вправи – і все пройшло.
Станом на сьогодні болі іноді з’являються, але вже не так часто, як раніше. Зараз маю проблему лише з плечем.
– Як ви почали займатися волейболом і в якому віці?
– Почав ходити на пробні заняття ще з садочка, а вже на постійні тренування – з першого класу. Приблизно з шести років.
– Як батьки поставилися до вашого заняття, і чи змінилася в них думка, коли стало зрозуміло що у вас це виходить вже не як просто захоплення?
– У мене мама теж грала у волейбол – не так, як я, але тренувалася і виступала. Вона з самого початку знала, що я буду в професійному волейболі.
– Чи був у вас кумир у дитинстві? Якщо не з волейболу, то, можливо, з інших видів спорту або загалом?
– Я особливо не дивився ніякі види спорту. Коли почав ходити на волейбол, тоді теж його не дуже дивився. Хіба що, коли мама десь грала на змаганнях.
Можна сказати, що я на маму рівнявся.
– Як мені відомо ви грали в юніорській команді Барком-Кажанів. І там ви грали на позиції блокуючого, але зараз перейшли на роль діагонального. Яка була причина зміни амплуа?
– Я перейшов у «Буковину» в наступний сезон, і там змінився тренер. Він сказав мені, що краще, щоб я грав діагонального, через те що я повільно стрибаю на блоці, коли граю в центрі.
Я спочатку теж не дуже хотів, але потім, коли я почав високо стрибати, мені почали пасувати дуже низько. Мені ця позиція не дуже подобалася, і я постійно м’яч перепригував, ловив його, коли він був десь на рівні ліктя.
І мені дуже повезло, що мене перевели на діагональ – мені одразу сподобалася ця позиція, і я дуже швидко до неї звик.
– В Буковині ви грали ще з кількома гравцями молодіжної команди. Однак вони після неї пішли в молодіжку Епіцентра, а ви потрапили одразу в Італію. Розкажіть, як так сталося?
– У нас під час підготовки до чемпіонату Європи в Сербії були тренування, збори. Після одного з тренувань хлопці зайшли в Instagram і побачили новину, що клуб, з яким у мене був контракт, більше не існує. І про це дізналися багато тренерів та агентів. Після цього зі мною почали розмовляти, пропонувати свої клуби, контакти і так далі.
Мені першою запропонувала команда з Болгарії. Вони приходили до нас на тренування, а потім в готелі зі мною поговорив головний тренер збірної Болгарії. Він запропонував мені поговорити з батьками щодо клубу в Софії. Я спочатку хотів їхати в Болгарію, але вирішив потрапити в Італію.
– Коли ви приїхали, вам було 16 років. Наскільки важким був переїзд у такому юному віці? Ви переїжджали сам чи з кимось із батьків?
– Мене батьки привезли, вони побули зі мною тиждень і повернулися назад в Україну. Я звикав до того, що я їх не розумію. Англійську я особливо не знаю, а вони між собою спілкуються виключно італійською.
У нас у команді був німець, він також спілкувався з ними італійською. Було важко звикнути до того, що я їх не розумію, а вони мене. Але з часом, у минулому сезоні, мені стало набагато легше з ними розмовляти і я почав набагато більше розуміти, ніж раніше.
– Як зараз із італійською – які мови загалом знаєте?
– Ну, я навіть не знаю, як сказати. Я його не ідеально знаю, у мене бувають моменти, що я їх можу не розуміти або не знаю, що їм сказати.
Але вже набагато легше на тренуваннях – я розумію, чого вони від мене хочуть. Але розмовляти поза тренуванням мені важко.
– Ви не так давно завершили свій другий сезон в «Фано». Як загалом порівняйте різницю між українською суперлігою та другою лігою Італії. Наскільки велика різниця в рівні?
– Ну, я в Україні особливо не грав, тому не знаю, як порівняти. Але я помітив, що в Італії волейбол грають швидше. У нас він теж стає швидким, але коли я тільки приїхав, в італійців він був набагато швидшим.
Ще помітив, що в усіх командах в Італії, якщо вони програють, то не опускають руки. Вони не здаються при тому рахунку, який є. Вони намагаються наздогнати. Можуть програвати 20:12 і все одно відіграватися, йти далі очко в очко.
– Нині ваша команда в другій частині таблиці. Однак ваші результати особисті вражають, якщо вірити статистиці сайту чемпіонату ви найрезультативніший гравець колективу із 350 балами і зіграли в усіх матчах регулярного чемпіонату. Наскільки дається взнаки для здоров’я така інтенсивність гри?
– У мене були моменти, що мені вибивали пальці під час гри. По тому пальцю, який уже вибивали, могли ще рази 3-4 вдарити. І постійно була проблема з плечем. Я на знеболювальних пів сезону грав, бо біль був нестерпний, в плече постійно віддавало.
– А як зараз справи з плечем? Травма пройшла чи все ще дає про себе знати?
– Зараз знову почалися болі, бо я вирішив провести експеримент – що буде, якщо не робити масаж знову. Але все одно плече починає боліти. Зараз буду йти до фізіотерапевта, щоб дізнатися, що мені робити.
– Разом з тим ваш клуб у другій частині таблиці і ви усе ще продовжуєте активно прогресувати як молодий гравець. Чи були пропозиції з інших клубів? Не можу не спитати і про ту ж «Чівітанову» з суперліги, в яку вас сватають останнім часом деякі італійські видання.
– Так, у мене зараз уже є контракт із «Лубе Чівітанова». А також мені писав тренер з Польщі – він просив контакти моїх агентів. Не пам’ятаю, яка саме це була команда, це було ще в середині сезону.
– Офіційного підтвердження Лубе щодо вас ще не зробив…
– По ідеї так, це має бути офіційно. У мене з ними контракт, що я два роки граю в оренді у «Фано» і останній рік граю за «Чівітанову». На початку сезону я приїжджав до них на тренування – не надовго, на 2–3 дні.
Після цього мені агент казав, що тренер із «Чівітанови» вони 100% хочуть, щоб я у них був.
– Сильна команда, змагається в Лізі чемпіонів та зараз бореться за титул у в Італії. Можливо, наступного року ви допоможете їм здобути медалі.
– Ну як я розумію, я не буду багато грати. Я буду на заміні як другий діагональний. Але якщо мене поставлять, я буду все робити, щоб ми перемагали.
Читайте также: Арсенал вирішив долю Артети
– В якому чемпіонаті себе бачите? Який вам підходить за вашим стилем та де б хотіли себе спробувати?
– Я б хотів сказати, що я б хотів спробувати пограти в Польщі, але, на жаль, зараз я туди навіть не хочу їхати. Бо поляки ставляться до українців дуже погано. Я не бачу сенсу туди їхати.
Був уже один випадок з гравцем з України (коли 15-річну доньку ексгравця збірної України з волейболу Юрія Гладиря, Дар’ю, піддавали булінгу в польському ліцеї через українське походження, і це дійшло до розслідування польської поліції).
Після цього я не бачу сенсу туди їхати чи навіть пробувати там грати. У мене вже був досвід: я приїжджав в академію «Ястшембе», і відношення мені не дуже сподобалося, тому я не хочу.
Спочатку, коли мені пропонували клуб, я хотів у Польщу, але ось пройшов рік, і відношення дуже змінилося в гірший бік до українців. І тому слава богу, що я підписав контракт в Італії. Я краще пограю в Італії, в «Чівітанові» на заміні, ніж поїду в Польщу.
– Під час матчів збірної вашими конкурентами по амплуа будуть досвідчений Василь Тупчій та Олександр Бойко, який грає в 4-1 лізі Італії. Як гадаєте, чи отримаєте вдосталь часу на полі в такій конкуренції, чи ставку зроблять на досвід?
– Тупчій буде більш досвідчений, ніж я. Він технічний, у нього більше бачення гри, ніж у мене. Де треба скинути – він скине, де треба ударити – він вдарить і заб’є.
Я в основному граю за рахунок сили і висоти. У мене ще немає такого, щоб я міг скидати. З скидкою у мене є проблеми, тому я намагаюся тільки бити.
А от там, де можна скинути, у мене ще є проблема, тому я намагаюся вибивати м’яч від рук у аут.
– В 2024 ви були однозначним лідером молодіжної команди, однак торік рівень команди був більш рівним. Як на вашу думку, це ви здали в той момент чи решта додала і як оцінюєте свою поточну форму?
– Ну, по минулому року, коли грали ЧЄ та ЧС, можна сказати, що пацани підтягнулися в грі і в усьому іншому. Якщо порівнювати з 2024 роком, вони стали набагато сильнішими та впевненішими в іграх.
А свою форму я ще ніяк не можу оцінити. Я два тижні нічого не робив, відпочивав. У мене були тренування, я грав, але там тренування були раз на день, і навіть не щодня – приблизно тиждень так. Потім були свята, три дні взагалі нічого не було.
Це я грав за «Фано» – команду мого року. Ми зіграли дві гри, і якби виграли, думаю, я б там залишився далі грати, а так як ми програли – мене відпустили.
– Які компоненти вважаєте своїми сильними, а де треба додати? Рауль Лосано вже давав якісь настанови і чого хоче бачити від вас?
– Так, він мені багато казав, щоб я правильно атакував. Бо у мене проблема, що я можу, наприклад, йти в діагональ, а потім у стрибку викручуюся і б’ю по лінії. У мене так завжди було – що було зручно, те й бив. Усі м’ячі я тоді бив і забивав. А зараз мені все міняють, і воно починає перетворюватися на якусь кашу.
У мене є проблеми з подачею – це 100%. У захисті теж є проблеми іноді і в блоці також є свої.
– До речі, чи вже почали підготовку до Ліги націй. Не всі гравці ще приїхали, бо грають в клубах. Розкажіть як зараз проходять тренування, на що робить акцент тренерський штаб?
– Зараз у нас акцент на прийом та напад. Половина тренування, наприклад, була 4 години, ми робили подачу-прийом, працювали на техніку і на передачу вибитого м’яча, щоб можна було атакувати.
Більше акцентуємося на тому, щоб ми могли вибиті м’ячі, коли зв’язуючий не встигає вибігти, щоб ми могли нормально дати в 4 зону, або за другу чи за першу лінію.
– Зараз в команді 4 дебютанти включно з вами, молоді гравці. Однак Василь Тупчій в своєму відео нещодавньому якось сказав, що Україні не вистачає молодого пасуючого 18–19 років. Бачите гідну кандидатуру зі своїх однолітків?
– Я знаю тільки двох, але один із них незрозуміло на якій позиції грає. Але основний пасуючий 2005 року – це Денис Дехтяр, я думаю, що його на збори викличуть.
– Загалом склад команди омолодився. На вас, молодь, тренер розраховуватиме в майбутньому на великих турнірах. Зокрема найближчі 2 роки Україна має зіграти на Кубку світу та спробує потрапити на Олімпіаду. Як вважаєте, які шанси потрапити туди?
– Я думаю, будемо намагатися пробитися. Якби грали, наприклад, як американці в минулому році. Американці не основним складом грали, я знаю, що основа у них відпочивала. Грали зовсім інші гравці, вони награвалися. Наші їх виграли і раділи, але в нас грав весь основний склад.
У нас на ті змагання, де можна було виставляти інших гравців, виставляли основу, і коли прийшов час грати ті ігри, які дійсно були потрібні, хлопці вже просто були втомлені. Тому що все витратили на ті команди, де виставляли другий склад.
Те, що виграли в Америки – це, звісно, добре, всі пораділи, але ж вони виграли не у основного складу, а другого. А основний відпочивав і чекав моменту, коли дійсно треба буде виходити і вигравати, щоб заробляти очки та бути високо в рейтингу.
–В будь-якому випадку для покращення шансів треба підніматися десь у десятку рейтингу. Тобто старатися перемагати в усіх матчах. Як думаєте, які перспективи команди в цьому році в Лізі націй? Плей-оф чи завершимо в груповому етапі?
– Треба боротися до останнього м’яча. Думаю, що, напевно, так – повинні вийти у плей-оф. Думаю, що у нас вже буде більше шансів, ніж минулого року, якщо будемо боротися до останнього м’яча.
В команді поки що про це розмов не було.
Наостанок хочу провести коротке бліц-опитування.
– Улюблена країна або країна, яку найбільше хочете відвідати?
– Я б хотів побувати в Японії, а ще раз – у Китаї.
– Як турист чи як гравець ліги?
– І так, і так. Але більше як турист – щоб було більше часу погуляти та побачити країну.
– Улюблена страва?
– Улюбленої немає. Але тренери вимагають більше м’яса та риби.
– Що найбільше любите на тренуваннях, а що навпаки – найменше?
– Не люблю, коли тренування довго триває. Я не дуже звик, як зараз у нас у збірній: одне тренування на день, але по 3–4 години. Все інше нормально.
– Найсерйозніша травма у кар’єрі?
– Думаю, що це якраз було з гомілкостопом (початок інтерв’ю). У мене був набряк по всій гомілці аж до ікри. Я випав з гри, отримав травму під кінець сезону, і мені її за два тижні відновили. Мені зателефонували, подивилися, і сказали, що треба щонайменше два тижні залишитися в «Прометеї», щоб вони змогли повністю відновити ногу.
– Чи були моменти, коли сумнівалися, чи варто продовжувати займатися волейболом?
– Були, але не в професійній кар’єрі, а коли я тільки почав у початковій школі. Тоді не було великого бажання ходити на волейбол. А вже коли я потрапив у команду, у збірну – думка змінилася. Не було такого, що я не хочу грати у волейбол.
Був момент у сезоні, коли я не хотів грати за «Фано» – ніхто не хотів, ми постійно програвали.
– Чого ви боїтеся? Є якась фобія?
– Боюся отримати серйозну травму, через яку не зможу далі грати.
– Які цілі у кар’єрі?
– Стати одним із найкращих гравців у світі або хоча б у Європі
Читайте также: Стало відомо, коли Саленко повернеться до складу Зорі