Бетмен у виконанні Крістіана Бейла – найкращий в історії зокрема через те, яких ворогів долав. І найкращий фільм усієї трилогії – із Джокером. Бо останній є одним з найбільш харизматичних злодіїв в історії кіно. Тому й цікаво. Тому й подобається. Тому і є вау-ефект. Для пам’ятної перемоги герою потрібен крутий антагоніст. Вчора «Арсенал» тримав м’яч 25% часу. А ще 120 хвилин підтримував узагалі всі стереотипи про команду, яка не хоче грати у футбол: затримки часу, гра воротаря виключно на винос, відсутність будь-яких спроб забити за 1:0 на табло, захист у власному штрафному всім складом тощо. Кліше на кліше, і кожне – правдиве щодо «Арсеналу». «Каноніри» 2 години були не просто злом, а абсолютним злом. Негідниками. Поганцями. Найбільш неприємними людьми на світі. І робили це так вправно та харизматично, що перемога «ПСЖ» у фіналі справді відчувається великою. «Арсенал» став Джокером для суперника. Програв битву за Готем-кубок – але подарував нам топовий фільм-матч.
Читайте также: Луїс Енріке став п’ятим тренером із 3+ виграними трофеями КЄЧ/ЛЧ
Переконаний, що цей фінал – найкращий у ЛЧ за останні роки. Нижче – про причини цього та топ-матч, який ми подивилися вчора.
1. «Арсенал» забив дуже свійський гол. Ця команда Артети не про велику кількість створених моментів, гру у футбол та впевнені перемоги, а про використання можливостей. «Ман Сіті» втратив бали? «Каноніри» тричі поспіль переможуть по 1:0, але закріпляться на першому рядочку таблиці. У матчі нема моментів? «Арсенал» дочекається свого кутового та заб’є. Цього разу у перші 5 хвилин, до голу, «ПСЖ» уже зробив 32 паси, але на чужій третині – жодного. Французи володіли м’ячем біля власних воріт. «Арсенал» майже не пресингував аж до захисників. Але Маркіньос помилився, а Гаверц втік та реалізував. У другому таймі так само втікатиме на ті ж ворота Барколя – але свій шанс не реалізує. Зокрема й тому, що у команд різні цінності, а «Арсенал» заточений чатувати на такі шанси та забивати у таких ситуаціях. Робив це весь сезон. Зробив знову. У фіналі команда не зрадила собі.
2. «ПСЖ» усім усе довів. Ні, не перемогою у фіналі – а тим, з якого сценарію врятувався. Інколи після титульних матчів виникає відчуття, що чемпіон пережив замало та стикнувся із замалими труднощами. «ПСЖ» цієї ЛЧ виграв декілька матчів у перестрілках («Монако» та «Баварія»). Був успішним у сценарії гри другим номером (матч-відповідь із німцями). Витиснув максимум з рівної гри (перший поєдинок із «Челсі»). Зразково відіграв за рахунком, коли це було треба (матчі-відповіді із «Челсі» та «Ліверпулем»). Вже рятувався після того, як пропускав першим, але тепер зробив це у фіналі проти найсильнішої оборони Європи. Питання: а що взагалі повинно відбуватися на полі, аби «ПСЖ» усе ж програв та вилетів? Команда ніби пройшла цю гру на всі досягнення. Виконала всі квести, навіть необов’язкові. Просто нема жодного приводу сказати, що щось там з боку «ПСЖ» незаслужено.
3. «Арсенал» тягнув час одразу після пропущеного. 17 точних пасів за 17 хвилин. Рая довго вводив від воріт ще на старті другої 10-хвилинки. Суддя квапив «червоних» з аутами ще на 15 хвилині. Абсолютно канонічна гра на утримання. Ніби у Football Manager одразу після забитого натиснув на «часто затягувати час». І оборона. І лише 2 удари у наступні 70 хвилин після забитого голу. 21% володіння між м’ячами. З точністю у 66%. Це не просто прагматично та на результат – це виключно на нього. Навряд такий футбол подобався навіть самим гравцями. Та що там гравцям: навіть Артеті. Але «Арсенал» вирішив, що сьогодні краса не потрібна. Ба більше: сьогодні красу треба вбити заради перемоги. Тепер уже точно: Артета найближче у футболі до Аллегрі. Навіть «Атлетіко» не в усіх вирішальних матчах був таким. Навіть Сімеоне не міг повністю забити на фаната. А Артета це зробив.
4. «Арсенал» заслужив на титул ще своєю грою у першому таймі. У «ПСЖ» тільки 6 ударів, найкращий з яких – на 0.1 xG після відскоку. Всі інші – на 0.16 за тією ж метрикою загалом. І це у команди, яка атакує всім складом. Сидить на чужих воротах. Має у складі таких Хвічу та Дембеле. Регулярно забиває дальніми. Варіативна у нападі. Знає, як забивати у фіналах. Однак цей «ПСЖ» не створив нічого. Просто не зміг. Програвав індивідуальні дуелі. Навіть дальні удари не готував як слід, бо не давали. «Арсенал» стримав найкращий напад Європи. Той, який тільки-но знищив «Баварію», раніше – «Челсі», «Ліверпуль», минулого сезону – «Інтер». Але «канонірів» не зміг. На фоні цієї оборони «ПСЖ» виглядав командою з поганою атакою. Якщо ти робиш таке з чинним чемпіоном Європи, то ти заслуговуєш бути новим чемпіоном Європи. Чемпіонський тайм від «Арсеналу». Видатний. Зразковий. Ідеальний.
5. Рефері – топ. Відпрацював ідеально у кожному важливому епізоді, справедливо роздав усі картки. А ще зробив дуже рідкісну штуку: запам’ятався із позначкою «+» при тому, що був помітним. Ми звикли, що хороший арбітр = непомітний. Але не завжди. Ось вам чудовий виняток. Цей рефері квапив гравців «Арсеналу» кожен раз, коли ті тягнули час. Додав до першого та другого таймів через це сумарно 12 хвилин. На 45+7 не дав «канонірам» виконати кутовий, бо Сака цілу вічність готувався його подавати. На старті другого тайму нагородив «гірчичником» Москеру за те, що той ніяк не міг вкинути аут. Упевнений у собі суддя. Жорсткий, але не жорстокий, бо не дав другу жовту Москері після неігрової першої. Категоричний. Такий, котрий розуміє, що відбувається на полі. Даніель Зіберт, це відчувалося, був за максимально чесну гру. Навіть неправильне вкидання ауту у другому таймі зафіксував. Респект.
6. Хвіча – герой матчу. Не плутати з найкращим футболістом. Ні, далеко не найкращий поєдинок Кварацхелії. Мабуть, найгірший у цьогорічному плейофі. Але у ключовому моменті матчу саме він виконав ключову дію та заробив пенальті. Цей реалізований 11-метровий не був моментом щастя для «ПСЖ» – радше моментом полегшення. Бо не «нарешті забили», а «все ж таки забили». Адже могли не відзначитися. «Арсенал» захищався надійно. Звів усе до індивідуальних дуелей своїх захисників проти нападників парижан. Якщо б не сольні дії атаки французів, вони б не забили. І Хвіча протягнув м’яча зі скривавленою ногою. Отримав по ній. Упав. І після цього «ПСЖ» задихав легше. Відпустило. Минулося. Хвіча не був найкращим у матчі, але став головним героєм у головному епізоді поєдинку. Шкода, що не зіграє на ЧС. Якби вирушив на мундіаль та забив бодай 3-4 голи, ЗМ був би його. Найкращий футболіст плейофу ЛЧ. Із запасом та без варіантів.
7. Як швидко все змінюється у футболі! Ще 3 роки тому «ПСЖ» був злом. Бо мав багато грошей та не знав, як їх правильно використати. Бо купував найкращих, а не найбільш потрібних. Бо мав токсичну роздягальню. Бо довіряв не тим тренерам. Бо Мессі, Неймар та Мбаппе замість команди. Минуло трохи більше 1000 днів, і де ми зараз? «ПСЖ» під час гри з «Арсеналом» виглядає «хорошим хлопцем». Тим, за кого вболіває більшість нейтральних уболівальників. Бо «каноніри» лише відбиваються. Не атакують. Тягнуть час. Роблять усе те, за що ми не любимо футбол. І ти несвідомо починаєш уболівати за французів. Бо ті більш ініціативні. Бо вони творять, а не лише руйнують. Інтуїтивно зрозумілим стає, що зло на полі зараз – «Арсенал». Точно не цей «ПСЖ». Не та команда, у складі якої Хвіча та Вітінья. Не та, де тренер Енріке. Всього 3 роки, а «ПСЖ» тепер на світлій стороні. Велика перемога тренера, про яку замало говорять.
Читайте также: Мерил Стрип Развод: подробности личной жизни и влияние на карьеру
8. Чудовий фінал. Так, без великої кількості створених моментів, але я не можу згадати за весь сезон голу, який важив би більше, аніж забитий м’яч Дембеле. У цього голу є історія страждань «ПСЖ». Історія подвигів в обороні «Арсеналу». Цей м’яч перекреслив усі старання однієї команди та став найвищою нагородою для іншої. Не дав «ПСЖ» психологічної переваги, бо це не був хук, котрий відправляє у нокаут, – лише джеб після серії слабких ударів. Просто «Арсенал» його пропустив. Бо суперник занадто майстерний та просто мав підловити хоч раз за бій. «ПСЖ» зрештою виграв матч, але план «Арсеналу» спрацював краще. Гра пройшла так, як хотіли лондонці. Парижани забили той гол всупереч, а не завдяки. Матч без найкращого футболіста. Без зірок. Дуель команди проти команди. Індивідуальних дуелей. Чудової роботи рефері.
Згадайте останні фінали ЛЧ. «Інтер» та «Боруссія» не змогли дати бій. «Сіті» та «Реал» у фіналах із «Інтером» та «Ліверпулем» відповідно стали чемпіонами – але без чемпіонської гри. А згадайте «Ліверпуль» у Києві. А «Тоттенгем» у Мадриді. Хіба вони не розчарували у своїх фіналах? «Арсенал» цього разу – ні. І «ПСЖ» також. Чемпіонський захист упорався із чемпіонською атакою. Жодна з команд не провалилася. Багато футболістів провели хороший матч. Інтрига була до самого кінця. Всі нервували. З великою кількістю голів не склалося, але зокрема й завдяки цьому цінність кожного моменту відчувалася найвищою. Гол «ПСЖ» був великим. Значним. Вкрай емоційним для кожного вболівальника на стадіоні та перед екранами. Фінал ЛЧ не залишив байдужими. Можливо, не став найкращою розвагою – але за цим хотілося слідкувати з початку та до кінця. Тому й найкращий за багато років.
9. «Арсенал» майже виключив з гри перехідні фази. Навмисно. Тобто неможливо критикувати «канонірів» за відсутність контратак, бо таким був план. Головне – не дати «ПСЖ» розбігтися. Коли тікаєш у швидку атаку, то ризикуєш втратити м’яч та отримати таку саму у відповідь. Не маєш контратак – мінімізуєш такі ризики. План на матч був не залишати парижанам вільних зон на власній половині. Чи міг «Арсенал» зіграти по-іншому? Мабуть ні. Відповідь дала позиційна атака «канонірів» на 77 хвилині. Може, вперше у матчі «Арсенал» пішов уперед великими силами. Насичував чужий штрафний майданчик. Результат – втеча Кварацхелії та той самий удар у стійку. Тобто англійців ледь не покарали голом за першу ж спробу. Бо «ПСЖ» – найкращий у Європі у грі на переходах. От таке було б, якби «Арсенал» зіграв сміливіше. Не мав би шансів. Правильний план на матч.
10. Овертайми – стоячі. 0.23 xG на дві команди. При тому, що Інкап’є через травму догравав матч без ривків та стрибків, а Маркіньоса взагалі замінили. І нічого, ніяких моментів. Бо втома. Нагадаю: в «Арсеналу» найдовша лава запасних серед усіх топ-команд років за останніх 10, а «ПСЖ» більшу частину чемпіонату грав узагалі резервістами. Тобто ці 2 команди ледь не найбільше за всіх у Європі були готові грати більше 90 хвилин у травні. І показали… оце. От вам і наслідок завеликої кількості матчів у сезоні. Футболісти не можуть. Навіть ті, які регулярно мали відпочинок. Якби у фіналі зустрілися умовні «Ман Сіті» та «Барселона», у додатковий час гравців узагалі відкачували б. Дещо тривожно за ЧС, бо там ОТ будуть. А футболу у них, імовірно, ми не побачимо. Бо там будуть ще більш утомлені гравці. Хоча ніби куди ще більше…
11. Рая повинен бути основним у збірній Іспанії. Навіть не через свій виступ у фіналі (хоча мав сейви і в основний час, і ще один у серії) – а через те, що робив перед 11-метровими. Поплескав по плечу арбітра як найкращого друга. Щось там пожартував. Ініціював удар кулачками із Сафоновим. І це після того, як його ворота атакували 120 хвилин поспіль. Уявіть рівень спокою та ментальної підготовки. До речі, це ще й один з маркерів того, що «Арсенал» ці 2 години не виживав: тоді б воротар так не почувався. Рая був упевненим у собі. Не виграв для команди серію пенальті – але виграв у свого візаві, бо потягнув 1, а його суперник – 0. Спокійно реагував на кожен пропущений, у той час як той же Сафонов разок навіть по м’ячу після невдачі вдарив. «Арсенал» програв серію, але починав її із набагато краще готовим до неї психологічно воротарем. Бо от такий зараз Рая. Хто його психолог? Хочу до нього. Запишіть. Де ла Фуенте після такого фіналу Раї, якщо той поставить на Сімона, ніхто не зрозуміє.
12. Обидві команди з нами надовго. І це вкрай приємно. Бо крайні перемоги у ЛЧ того ж «Реала» Анчелотті та Зідана і відчувалися останніми. Адже склад ставав старим, потребував оновлень. У «ПСЖ» єдиний гравець 30+ в основі вчора – Маркіньос, якого скоро буде готовий замінити або Бералдо, або Забарний.
Дуе та Невеш геть молоді. Ці футболісті у такому складі готові запалювати ще 3-5 років. Те саме із «Арсеналом», який виставив на поле наймолодший за останні 50 років для англійських команд склад у фіналі ЛЧ за середнім віком. Старих нема. Кожен або на піку, або ще навіть не вийшов на нього. Якщо не буде потрясінь, і «Арсенал» із Артетою, і «ПСЖ» із Енріке у схожих збірках з нами надовго. Ці команди подарували нам сильний фінал і здатні дати ще більше. Зокрема й, дуже вірю, в особистих протистояннях наступних років. Приємно знати, що сильна команда у фіналі лише програла, а не закінчилася; здобула історичну звитягу, а не останню. Тут таких аж 2, і це велика перемога для футболу.
P.S. Один із уболівальників «ПСЖ» помилився та на фінал ЛЧ вирушив не до Будапешта, а до Бухареста. Дійсно схожі назви, але різні країни. А от якби фанат краще знав назви міст та столиць… Тепер нарешті розумію, навіщо ви мене свого часу так ганяли за ними на уроках географії, Людмило Дмитрівно.
Читайте также: Велике шоу в Хьюстоні. Фостер вистояв у жорсткому бою за титул чемпіона