Фраза «Спорт поза політикою» експлуатується десятиліттями. Але насправді вона ніколи не відбивала жорсткої реальності.
Читайте также: Наставник Кабо-Верде відреагував на сенсаційну нічию з Уругваєм на ЧС-2026
Спорт це одна із складових політики будь-якої держави. Так було і на ЧС-1974. Тоді на Мундіалі в Німеччині західним німцям довелося зустрітися з командою НДР.
Розповідаємо, як рівно 52 роки тому на полі арени Гамбурга на цілих 90 хвилин виросла незрима Берлінська стіна.
Передісторія
5 січня 1974 року. Франкфурт-на-Майні. В одному з численних фешенебельних залів міста проходить жеребкування ЧС-1974, який вже за кілька місяців стартує на полях ФРН.
Традиційні кульки із ваз для жереба тягне 11-річний хорист Детлеф Ланге. З легкої руки дитини до квартету до господарів першості світу вирушають команди Чилі, Австралії та… НДР.
Так, збірна НДР, яка вперше в історії пробилася на головний футбольний старт чотириріччя, одразу потрапляє в групу до принципового суперника. Сказати, що заповнена зала була шокована – сказати нічого. Спочатку шановними функціонерами опанувала колюча і холодна тиша. Потім кілька секунд нервових і незручних посмішок, а вже потім почулися оплески.
Така реакція на результат жеребкування була закономірною. К 1974 року розкол Німеччини був фактично оформлений юридично, адже лише два роки тому уряд ФРН, під керівництвом Віллі Брандта, реалізував головну стратегію так званої «Східної політики» і де-юре визнав існування НДР, у тому числі, її кордони, суверенітет та інші характерні атрибути.
З одного боку, проведення футбольного матчу на цьому фоні могло б навпаки посприяти встановленню хоч якоїсь подібності довіри, якби не одне «але».
У 1974 році, тобто в рік проведення ЧС, у ФРН був розкритий східнонімецький агент Гюнтер Гійом, який кілька років був особистим помічником канцлера. Внаслідок гучного скандалу Віллі Брандту довелося піти у відставку і, очевидно, на цьому тлі відносини двох Німеччин сильно зіпсувалися.
Тому сам факт проведення матчу між ФРН та НДР розглядався виключно як подія величезного політичного масштабу. Вітрина капіталістичної системи в особі ФРН мала протистояти одній з головних фортець комуністичного табору в самому серці Європи. Що це якщо не готовий сценарій до фільму?
Підготовка до матчу
Отже, перший в історії офіційний матч команд ФРН та НДР (забігаючи наперед, скажімо, що й останній), мав відбутися 22 червня 1974 року. Згідно з розкладом, це була гра третього туру першого групового етапу і на момент її проведення і ФРН, і НДР забезпечили собі путівки до наступного групового етапу ЧС, питання було лише у розподілі місць.
Хоча, заждіть, чи тільки? Тут якраз розподіл місць у квартеті відійшов на другий план. Важливим був результат битви двох систем. Саме так і подавалося це протистояння у ЗМІ. Соціалістичний блок міг кинути виклик капіталістичному заходу.
На футболістів команди НДР чинився величезний тиск. Спортсмени жили під пресом постійного нагадування про те, що робітничий клас має взяти своє та заткнути за пояс опонентів.
А це лише півбіди. Набагато більшого стресу гравці відчували від постійної уваги Міністерства державної безпеки НДР, більш відомої як “Штазі”. Організація влаштувала цілу операцію, що увійшла до історії під назвою “Шкіра”.
Через роки кілька гравців національної команди визнавали, що для її виконання агенти “Штазі” вербували їх на “добровільних” засадах. Так, центральний захисник команди Гердт Кіше розповів, що відчував свою провину за співпрацю, але зазначав, що змушений був піти на такий крок і повинен був постійно маневрувати.
Загалом гравці та функціонери НДР розповідали, що агенти проводили їм інструктаж на тему того, як має виглядати спортсмен із соцтабору в очах західного глядача. Футболістам прищеплювали особливу лінію поведінки.
Керівництво країни подбало і про обмеженість контактів збірної із західною пресою. Склад та вся делегація були закриті на базі, а використання телевізорів у номерах суворо контролювалося та було під забороною.
При цьому незважаючи на такі табу, збірна НДР примудрилася відвідати район Червоних ліхтарів у Гамбурзі. Очевидно, така вилазка не могла пройти повз тих самих співробітників «Штазі», але в даному випадку, судячи з усього, вони не заперечували.
За офіційною версією, суть була в тому, що в районі були найвигідніші ціни на сувеніри та інші атрибути, які привозять із собою із закордонних поїздок. Але, насправді, ніхто вже не дізнається, як склався той вечір для футболістів команди НДР.
Окрема історія підготовки до гри стосувалася вболівальників. До ФРН вирушили 1500 фанів. Але ніхто з них не був випадковим персонажем. Пізніше стало відомо, що кожен десятий із них у тому чи іншою мірою співпрацював зі “Штазі”.
Але навіть без цього всі уболівальники збірної НДР не були справжнім щирими фанатами футболу. Усі вони були членами партії, найкращими кандидатами вважалися одружені чоловіки віком від 25 років.
Все пояснювалося просто, за логікою функціонерів Міністерства державної безпеки, такі люди з невисокою часткою ймовірності могли залишитися на Заході назавжди. Цей висновок диктувався тим, що сім’ї у повному складі на чемпіонат світу не відпускали.
Усій фанатській делегації видали однакові прапори та дали конкретні інструкції, щоб ті не ламали образ ідеального громадянина комуністичної країни. У «Штазі» також стежили за тим, щоб уболівальники не зловживали читанням західної преси та матеріалів порнографічного характеру, чого, вочевидь, у НДР було не знайти.
Надвечір 22 червня 1974 року градус протистояння досяг максимальних значень На стадіоні «Фолькспаркштадіон» мали зустрітися не просто дві футбольні команди. На поле виходили дві Німеччини, два суспільні устрою та мільйони людей по обидва боки Берлінської стіни. Для багатьох цей матч перетворився на чисту політику.
Читайте также: Великий трейд у НХЛ. Флорида несподівано виміняла топ-форварда
Матч
Вище вже згадувалося, що результат матчу вже ніяк не міг завадити жодній із команд пробитися до другого групового етапу першості світу. Однак явним фаворитом зустрічі вважалася команда ФРН. Шанси на її успіх оцінювали приблизно 83%.
Західнонімецька преса рясніла заголовками про те, чому команда ФРН має обіграти НДР. Все зводилося до питання не про переможця, а про те, з яким рахунком завершиться зустріч на користь ФРН.
Загалом все говорило про те, що шанси фаворитів дуже високі. Тут грав роль і чинник домашньої арени, і принциповість питання, і сам тренер ФРН.
Нею керував уродженець Дрездена Хельмут Шен, для якого поділ Німеччини на дві країни відгукувався в душі особливим болем, адже його рідний Дрезден залишився на східному боці Берлінської стіни, тож гравці збірної мали битися і за тренера.
Якщо ж трохи заглибитись у фактор домашнього поля, то арену в Гамбурзі заповнили 60 тис. осіб. Зараз навіть не вкладається в голові, що німці на чемпіонаті світу були поділені та вболівали за дві різні команди. Ті жителі Німеччини говорили однією мовою, але жорстоко розділені політичними системами вже чверть століття.
Проте це вже лірика. Насправді всі чинники, які говорили на користь ФРН, були нівельовані дисципліною та емоційним накачуванням команди НДР. До перерви у господарів турніру була буквально кілька моментів, найбільш забійний з них стався на 39-й хвилині, коли легендарний Герд Мюллер з розвороту влучив у штангу.
Щодо НДР, то у східних німців мало що виходило в атаці. Цементом оборони ФРН був Франц Беккенбауер, який у першому таймі встигав практично скрізь.
У другому таймі ФРН продовжувала володіти територіальною перевагою, тоді як НДР покладалися на рідкісні контратаки. Зрештою, одна з них і призвела до однієї з головних сенсацій в історії чемпіонатів світу.
Еріх Хаманн помітив Юргена Шпарвассера, що вривався у вільну зону, і відправив тому довгу діагональ. Форвард «Магдебурга» прибрав м’яч вправо, пірнув між тим самим Беккенбауером і Берті Фогтсом і пробив повз голкіпера.
Гостьова трибуна, заповнена ретельно відібраними фанатами, тріумфувала і розмахувала прапорами НДР на очах приголомшених 58 тисяч жителів ФРН.
Той гол так і залишився єдиним у грі. Таким чином, збірна НДР здобула сенсаційну і, мабуть, найважливішу перемогу за всю свою історію. Напевно, для керівництва НДР і для багатьох фанатів тієї команди важко було уявити, що через 20 років після цієї перемоги не існуватиме ні цієї збірної, ні всієї країни взагалі.
Післямова
Відразу після завершення матчу футболістам двох команд довелося відмовитись від традиційного обміну футболками на полі. Ця ініціатива здавалася надто непривабливою співробітникам «Штазі». Однак у підтрибунному приміщенні, коли камери вже не могли вихопити момент, було дано послаблення і хтось все ж таки провів звичний ритуал.
Щодо реакції тренера, то наставник НДР Бушнер був скромний і помітив, що команда просто здобула «важливу перемогу і нічого більше». Зараз досить цікаво дізнатися, чи ця промова йшла від самого тренера, чи була також ретельно відіграна з агентами.
Західна преса перетворила огляд зустрічі на політику. Британські таблоїди писали про подвійну перемогу НДР, очевидно маючи на увазі і політичний контекст. У Західній Німеччині критикували головного тренера команди, у якого, за чутками, навіть стався нервовий зрив.
Як би там не було, не варто забувати, що перемога НДР мала й спортивні наслідки. Команда посіла перше місце і в результаті на другому груповому етапі зіткнулася з командами Аргентини, Бразилії та Нідерландів. З цього квартету підопічні Бушнера вибратися вже не змогли.
Команда ФРН навпаки в квартеті з Польщею, Швецією та Югославією посіла перше місце і потрапила у фінал, де обіграла Нідерланди і вдруге в історії стала чемпіоном світу.
Збірну НДР ж, незважаючи на виліт та підсумкове шосте місце на ЧС, на батьківщині зустрічали як переможців. Цікаво склалася доля автора голу Юргена Шпарвассера. Після Мундіалю 1974 року він був справжнім героєм та улюбленцем публіки.
Якось в одному з численних інтерв’ю він заявив, що якщо на його надгробній плиті буде вигравірувано лише напис «Гамбург-1974», всі зрозуміють, хто під нею лежить.
Однак, незважаючи на всю славу і любов народу, 1988 року Шпарвассер зважився на втечу з НДР. Відвідуючи Західну Німеччину в рамках матчів ветеранів, він зумів залишитись у ФРН і не повертався на Схід аж до падіння Берлінської стіни.
Підсумок
Чемпіонат світу 1974 року так і залишився єдиним в історії команди НДР. І перемога над ФРН, мабуть, стала найважливішою за роки її існування (навіть незважаючи на золото Олімпіади-1976).
На початку 90-х років, у рамках відбору до Євро-92, ФРН та НДР могли знову провести офіційні матчі, оскільки потрапили до однієї групи, проте ще до початку кваліфікаційного турніру НДР як країна припинила своє існування, а разом із нею пішла в історію і її збірна.
Так матч 22 червня 1974 року залишився не просто єдиною офіційною зустріччю двох німецьких збірних, а й пам’яткою епосі холодної війни.
Читайте также: Великий трейд у НХЛ. Флорида несподівано виміняла топ-форварда