26-річна українська біатлоністка Лілія Стеблина проаналізувала минулий сезон, розповіла про психологію на вогневих рубежах, а також поділилась емоціями від відпочинку.
Читайте также: ФОТО. Названо найкращого гравця яскравого півфіналу України з Угорщиною
– Лілю, стартувала підготовка до нового сезону. Як згадується відпочинок між закінченням минулого циклу і початком нового – чи вдалося повноцінно відпочити?
– Ніби як і так, але це той час, якого спортсменам завжди замало, тому хочеться ще. Проте, в цілому, перезавантажитися вдалося. Ми трішки перезавантажили свій мозок, розставили все по поличках, десь проаналізували минулі виступи, аби чітко розуміти, в якому напрямку рухатись далі та чому саме потрібно приділити більше уваги.
– Минулого сезону ти виступала на Кубку світу та Кубку IBU. Як ти загалом оцінюєш цей рік для себе?
– Не знаю. Я – та людина, яка надто вимогливо ставиться до себе і до всіх своїх результатів. Мені здається, що для кожної людини найбільший критик – це вона сама. Мій внутрішній критик дуже незадоволений. Невдалі й погані гонки наче перекреслили все інше. Мої близькі, звісно, намагалися мене підтримати й наголошували, аби я не забувала про все те хороше, що теж було в сезоні. Але в оцінці результатів я, мабуть, трошки песиміст, тому що завжди роблю більший акцент на тому, що не вийшло, аніж на тому, що вдалося.
Хоча не можна не звернути увагу на те, що перша половина сезону була відносно стабільною, особливо за рахунок стрільби. Щодо ходу по трасі – скажімо так, у мене з цим ніколи не було надпроблем, у цьому компоненті я загалом демонструвала стабільність. А от стрільба – це те, що мені завжди заважало показувати результат, на який я дійсно спроможна. На тренуваннях усе виходить, питання лише в тому, чому це не завжди вдається перенести на змагання. Але ми маємо пам’ятати, що стрільба – це насамперед психологія. Тут є певні питання у мене самої до себе, і над цим треба просто працювати. Комусь це дається легше, комусь тяжче. Мені б хотілося кращого і швидшого прогресу, але не все одразу, на все свій час. Тому намагаюся просто себе похвалити за те, що все ж таки вдалося, спираючись на доволі хорошу першу половину сезону. Я дуже вдячна тренерам, які зі мною попрацювали ці два сезони в команді. Ця робота дала свої плоди, я не можу цього не помітити. Я розумію, що друга половина року не вдалася, деякі гонки були зовсім провальними. Це взагалі не результат для будь-якої збірної, не кажучи вже про національну команду, яка виступала минулого сезону. Але будемо сподіватися, що надалі вдасться «пофіксити» всі ці питання та баги в моїй системі, і все буде значно краще.
Читайте также: Мічел збирається переманити до Аякса легенду Барселони
– Якщо говорити про психологію на рубежі. Спілкувався до цього з хлопцями з команди, і вони казали, що інколи заважає поспіх – бажання закрити мішені якомога швидше. Як це відбувається у тебе?
– Буває інколи, що це непереборне бажання швидше втекти на трасу пересилює здоровий глузд. Усім відомий певний алгоритм роботи на вогневому рубежі, і тут, насамперед, потрібно чітко дотримуватися цього алгоритму. Треба просто приходити, виконувати свою роботу і все, не можна піддаватися емоціям.
З іншого боку, думати на рубежі теж треба. Якщо приходити й опиратися виключно на один автоматизм – це не завжди приносить результат. Чистий автоматизм – це не формула успіху в біатлоні, адже у нас є такий фактор, як погодні умови (наприклад, вітер), які безпосередньо впливають на стрільбу. Тому просто працювати «на автоматі» – це не варіант. Так само, коли з’являється надмірне, непереборне бажання за будь-яку ціну стрільнути «нуль» – це теж не окей, це заважає. Потрібно просто приходити, холоднокровно аналізувати ситуацію на рубежі й працювати залежно від обставин, які є на даний момент: зважати як на свій внутрішній стан, так і на зовнішні чинники.
Лілія розпочала минулий сезон на Кубку IBU, але отримала шанс проявити себе на Кубку світу. Взявши участь лише в двох гонках, Стеблина проявила себе не дуже вдало та повернулись до другої команди: 97-ме місце спринту в Гохфільцені та 96-те місце спринту в Ансі.
Читайте также: Збірна Італії майже повторила власне досягнення 1912 року